14 грудня 2010 р. № 11/165/10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -судді Воліка І.М.
суддів :Капацин Н.В. -доповідача у справі,
Кролевець О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грань-Плюс"
на постановуЗапорізького апеляційного господарського суду від 01.10.2010
у справі№ 11/165/10
господарського судуЗапорізької області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Палітра Україна"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Грань-Плюс"
простягнення 23 520,39 грн.
за участю представників від:
позивача не з"явився
відповідачаЄренко Д.В. (довір. від 09.12.2010)
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.07.2010р. у справі № 11/165/10, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 01.10.2010р., задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Палітра Україна", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грань-Плюс" (Відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Палітра Україна" (Позивач) 16 510,50 грн. основного боргу, 6 046,31 грн. - інфляційних втрат та 963,58 грн. - 3% річних. На Відповідача покладено судові витрати. Суд апеляційної інстанції виправив допущену в рішенні арифметичну помилку в розмірі інфляційних втрат.
Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грань-Плюс" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2010р., постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.10.2010р. у справі № 11/165/10 та прийняти нове рішення, яким відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог.
Скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на підставі видаткових накладних № РН-77/2, № РН-77/4, № РН-96 від 18.02.2008р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Палітра Україна" поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Грань-Плюс" продукцію на суму 20 441 грн. Факт отримання продукції підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей ЯОГ№ 884843 від 23.01.2008р., ЯОГ№ 889016 від 14.02.2008р.
Відповідачем частково оплачено за отриману продукцію. Заборгованість Відповідача складає 16 510,50 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Палітра Україна" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грань-Плюс" 16 510,50 грн. основного боргу, 6 046,31 грн. - інфляційних втрат та 963,58 грн. - 3% річних.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків, що підтверджується рахунками-фактурами, видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, відповідно до яких Позивач зобов'язався виготовити та передати певну кількість продукції за певною ціною, а Відповідач -прийняти та сплатити її вартість.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У статті 193 Господарського кодексу України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного:
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Видаткові накладні № РН-77/2, № РН-77/4, № РН-96 від 18.02.2008р. відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на Відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.
Разом з тим, норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільніли покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними документами.
Статтею 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на керівника і головного бухгалтера або особу, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, покладено відповідальність за організацію бухгалтерського обліку і забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, а за невиконання приписів цього Закону передбачена відповідальність посадових осіб господарюючого суб'єкта, зокрема, стаття 15 даного Закону передбачає, що контроль за дотриманням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в рамках їх повноважень, передбачених законами.
Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000р. № 053-291516 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ -накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.
Судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення боргу за отриману від Позивача продукцію.
Судами попередніх інстанцій правомірно не застосовано частину 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред"явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред"явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Наведена норма матеріального права розміщена в главі 48 Цивільного кодексу України "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, а тому сам факт прийняття товару породжує обов'язок його оплати покупцем, незважаючи на те, чи мала місце поставка за договором.
Отже, загальні положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов"язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений вищезазначеною спеціальною нормою права -покупець зобов"язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення Відповідачем грошового зобов'язання, судами попередніх інстанцій правомірно стягнуто з Відповідача на користь Позивача інфляційні витрати та 3 % річних.
Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку статті 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення та постанова відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
Керуючись ст.ст. 1115 -1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грань-Плюс" залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.10.2010р. у справі № 11/165/10 залишити без змін.
Головуючий - суддя І.М. Волік
Судді Н.В. Капацин
О.А. Кролевець