15 грудня 2010 р. № К25/17-09(2-49/08)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П.- головуючого, Малетича М. М., Могила С. К., за участю представника позивача -Пересецького В. Б. дов. від 10.12.2010 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ПАТ "Класикбанк" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Класикбанк" про виплату частки при виході учасника з товариства,
У листопаді 2003 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення частки, що підлягає виплаті при виході з господарського товариства.
Посилаючись на те, що при виході з учасників відповідача їй незаконно не було виплачено належну їй частку, просила визнати недійсним пункт 2 рішення загальних зборів відповідача, учасників ТОВ «Класикбанк»від 29 січня 2003 року у частині призупинення до вирішення по суті кримінальної справи виплати частки зі статутного фонду, а також інших виплат, що належать ОСОБА_1
Крім того, просила стягнути з ПАТ "Класикбанк" з урахуванням коефіцієнту втрати коштів від інфляції та трьох відсотків річних:
- вартість частини майна товариства, пропорційну частці ОСОБА_1. в його статутному капіталі у зв'язку з її виключенням зі складу учасників товариства в сумі 266194 гривні 07 коп.;
- частину одержаного товариством прибутку, що належить до сплати ОСОБА_1 у зв'язку з її виключенням зі складу учасників товариства в сумі 2 гривні 99 коп.;
- різницю між фактично сплаченими позивачем грошовими коштами до статутного фонду ТОВ «Класикбанк»і залишком її частки у статутному фонді товариства після її зменшення, та які не були повернуті позивачу на час її виключення, у сумі 191235 гривень 54 коп.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 8 липня 2010 року позов задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2010 року рішення господарського суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі ТОВ "Класикбанк" просить скасувати судові рішення та припинити провадження у справі з тих мотивів, що даний спір не підвідомчий господарським судам.
Заявник стверджує, що позивач є фізичною особою, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, і на момент прийняття оскарженого рішення загальних зборів відповідача не була його учасником, а тому він вважає, що даний спір не відноситься до юрисдикції господарських судів.
Крім того, заявник зазначає, що суд при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права, а саме, ст.ст. 4, 7, 12, 15, 50, 51, 54, 55, 59, 64 Закону України «Про господарські товариства»та ст. 167 ГК України і безпідставно стягнув з відповідача вартість частини майна, частку прибутку та безпідставно одержані грошові кошти.
Також заявник вважає, що суд неправильно застосував норми ЦК України, які регулюють інститут позовної давності, внаслідок чого позов задоволено замість відмови через пропуск строку позовної давності.
У судове засідання не з'явився представник відповідача.
Враховуючи, що про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за його відсутності.
Вислухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув…, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Згідно ст. 167 ГК України корпоративні права -це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 в період з 23 червня 1994 року по 17 листопада 2000 року була учасником відповідача.
Рішенням загальних зборів учасників відповідача від 10 -17 листопада 2000 року ОСОБА_1. виключено зі складу учасників відповідача.
На загальних зборах учасників відповідача, які відбулися 29 січня 2003 року, було прийнято рішення про призупинення виплати частки зі статутного фонду в сумі 110390 гривень, а також інших виплат, належних ОСОБА_1, до вирішення по суті відносно неї кримінальної справи.
Таким чином, процесуальний закон не розмежовує учасників господарського товариства на фізичних або юридичних осіб і не ставить в залежність від цієї ознаки підвідомчість корпоративного спору суду господарської юрисдикції; позивач є колишнім учасником відповідача і його спір стосується саме корпоративних відносин з відповідачем, а тому господарський суд правильно застосував п.4 ч.1 ст. 12 ГПК України, визначив, що даний спір підвідомчий саме господарським судам України і підставно прийняв справу до свого провадження.
Вбачається, що кримінальна справа відносно позивачки припинена за відсутністю в її діях складу злочину, не існує будь-яких обмежень або заборон відносно позивачки на виплату належних їй коштів.
Як встановлено судом, на момент виключення позивачки з учасників відповідача її частка в статутному капіталі відповідача складала 1,17 відсотків. Зазначена зміна відносної величини частки відбулася на підставі рішень зборів учасників відповідно до протоколів № 5 від 24 вересня 1999 року та № 7 від 10 березня 2000 року, зареєстрованих 29 березня 2000 року в Дніпропетровському територіальному управлінні Національного банку України.
Відповідно до ч.1 ст.54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці в статутному капіталі. Виплати проводяться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Вартість частки учасника в статутному фонді товариства визначається у відповідності з балансом, складеним до дня виходу з товариства.
За таких обставин суд правильно застосував ст.ст. 54, 59, 64 Закону України «Про господарські товариства» і прийшов до юридично вірного висновку, що спірні виплати позивачу гарантовані законом, а дії відповідача з їх призупинення, оформлені оскарженим рішенням загальних зборів, порушують права та інтереси позивача як вибулого учасника господарського товариства.
Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повністю виконали вимоги суду касаційної інстанції та ретельно перевірили доводи сторін щодо складу і розміру сум, належних до стягнення на користь позивача.
Так, судами на підставі висновку судово-економічної експертизи встановлено, що позивач у період з 27 жовтня 1995 року по 24 лютого 1997 року на підставі меморіальних ордерів внесла до статутного фонду відповідача готівкою 301625 гривень 54 коп., у тому числі додатковий внесок в розмірі 191235 гривень 54 коп., який їй не було повернено відповідно до рішення загальних зборів учасників від 24 вересня 1999 року, після зменшення частки позивача у статутному фонді відповідача.
За таких обставин суд правильно застосував ст.1212 ЦК України і стягнув вказані кошти з відповідача на користь позивача як безпідставно набуте майно.
Також судами на підставі висновку судово-економічної експертизи, якою враховано право кредитора-позивача вимагати виплати простроченого грошового зобов'язання з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, встановлено, що розмір вартості частки позивача в майні відповідача на момент її виключення з учасників ТОВ «Класикбанк»склав 266194 гривні 07 коп., а борг відповідача перед позивачем зі сплати частини прибутку у 2000 році склав 2 гривні 99 коп.
Враховуючи викладене, суд, задовольняючи дані вимоги, також правильно застосував ст.ст. 54, 59, 64 Закону України «Про господарські товариства».
Крім того, судом встановлено, що право на позов у ОСОБА_1. виникло у листопаді 2001 року, тобто, з цього моменту розпочався перебіг позовної давності,
Врахувавши, що з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася у листопаді 2003 року, суди правильно застосували ст. 71 ЦК України і прийшли до юридично вірного висновку, що термін позовної давності позивач не пропустила.
Доводи касаційної скарги, які стосуються переоцінки доказів, Вищим господарським судом України не розглядаються як такі, що виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції.
З огляду на викладене, судові рішення законні та обґрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117 -11112 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2010 року -без зміни.
Головуючий Т. Козир
Судді М. Малетич
С. Могил