14 грудня 2010 р. № 5020-7/294-12/096
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддівВоліка І.М.
Капацин Н.В.
Кролевець О.А.
розглянувши касаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод"
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2010 р.
у справі № 5020-7/294-12/096
за позовомСуб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
доВідкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруТовариство з обмеженою відповідальністю "Тигрис"
простягнення 160 339,00 грн.
за участю представників:
позивача: не з'явився
відповідача: Коломаченко Г.П., Кричун М.М.
третьої особи: не з'явився
встановив:
Суб'єкт підприємницької діяльності (надалі -"СПД") ОСОБА_1 звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" (надалі -"ВАТ "Севморзавод") про стягнення 160 339,00 грн. необґрунтовано одержаних коштів за виконані роботи. Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 11, 216, 1213, 1214 ЦК України.
Справа розглядалась неодноразово.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2010 р. скасовано рішення господарського суду міста Севастополя від 23.09.2009 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.12.2009 р., а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя в іншому складі суду.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 21.04.2010 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі -"ТОВ") "Тигрис".
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 04.08.2010 р. (суддя Харченко І.А.) у позові відмовлено в повному обсязі. Рішення місцевого господарського суду мотивоване відсутністю правових підстав для застосування норм ст.ст. 1212, 1213 ЦК України до спірних правовідносин.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2010 р. (судді Лисенко В.А., Сотул В.В., Голик В.С.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким провадження у справі в частині стягнення 128 732,35 грн. припинено, а позовні вимоги задоволено частково шляхом стягнення з відповідача 31 606,65 грн. основного боргу, 3 % річних в сумі 13 160,82 грн. та судові витрати. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована підтвердженням виконання позивачем робіт та наявністю підстав для застосування норм ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.
Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, ВАТ "Севморзавод" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2010 р. та залишити в силі рішення господарського суду міста Севастополя від 04.08.2010 р. Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом норм ст.ст. 1212, 1213 ГПК України.
Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та третя особа не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представників відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.04.2006 р. між компанією "Seabulk Shipmanagement Ltd., S.A." (замовник) та ВАТ "СРК "Севморсудремонт" (виконавець), правонаступником якого є відповідач, укладено Контракт № 402006/76 (надалі -"Контракт").
Згідно Розділу 1 Контракту замовник розмістив, а виконавець прийняв до виконання замовлення на ремонт судно "Saratoga", порт приписки Морони, Коморські острови.
На виконання ремонтних робіт на судні згідно п. 1.2. Контракту виконавець зобов'язався виконати замовлення, використовуючи власну робочу силу, власних субпідрядників, матеріали у повній відповідності з основною ремонтною відомістю.
27.04.2006 р. між СПД ОСОБА_1. (виконавець) та ВАТ "Севморзавод" (замовник) підписано Договір № 27/04-06 (надалі -"Договір"), предметом якого є заміна сталі на судні "Саратога" в кількості 24 761 кг згідно актів дефектування.
Поряд з цим, судами встановлено, що з 24.04.2006 р. по 09.06.2006 р. позивачем виконувались поетапні роботи по зміні сталі на судні "Саратога" на підставі технічних актів з оформленням сповіщень, в яких вказані фактичні об'єми виконаних робіт.
Згідно листа відповідача від 16.10.2006 р. (вих. № 401-405/1642) надано інформацію про те, що на підставі актів дефектування виконавцем здійснено заміну 31 009 кг.м. конструкцій на загальну суму 128 732,39 грн. На підтвердження фактичної участі у виконанні об'єму робіт позивачем в період ремонту з квітня по червень 2006 року, суд апеляційної інстанції також послався на лист за підписом директора компанії "Seabulk Shipmanagement Ltd., S.A.".
Крім того, судами встановлено підписання сторонами акту здачі-приймання робіт (виконання послуг) № ОУ-0000005 від 09.06.2006 р., акту звірки взаємних розрахунків з 27.04.2006 р. по 05.07.2006 р., накладних на відпуск давальницької сировини та акту № 2/06 від 02.06.2006 р., що сукупно підтверджують виконання позивачем ремонтних робіт за замовленням відповідача на загальну суму 128 732,39 грн.
Судами також з'ясовано, що частина цих робіт виконана не особисто позивачем, а третьою особою у справі на підставі договору " 29/04-06 від 29.04.2006 р. Згідно зазначено договору ТОВ "Тигрис" зобов'язалось надавати позивачу послуги інженерно-технічного супроводу робіт по ремонту металоконструкцій корпусу судна "Саратога" та виконання технічного контролю виконаних робіт.
Окрім цього, судом апеляційної інстанції також встановлено, що відповідачем за здійснені ремонтні роботи на судні "Саратога" отримано кошти від замовника за Контрактом - компанії "Seabulk Shipmanagement Ltd., S.A.".
В той же час, відповідач, прийнявши роботи позивача, не оплатив їх належним чином, що і стало підставою позову, який СПД ОСОБА_1. обґрунтовує нормами ст.ст. 1212-1214 ЦК України.
Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Вищевказана норма регулює позадоговірні зобов'язання, підставою яких є неправомірні юридичні дії. При цьому, для з'ясування чи є у особи визначений ст. 1212 ЦК України обов'язок, необхідно встановити наступні обставини, які лише у сукупності можуть бути підставою для застосування норм даної статті: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції мотивував, що у спірних правовідносинах підставами для застосування норм ст. 1212 ЦК України є: відсутність укладеного договору між сторонами у справі; отримання відповідачем за рахунок позивача грошових коштів з боку замовника за виконану роботу позивачем; виконання позивачем робіт за договором, який в подальшому визнаний неукладеним.
Дійсно, судами встановлено, що господарським судом міста Севастополя розглядалась справа № 5020-11/401-2/026 за позовом СПД ОСОБА_1. до ВАТ "Севморзавод" про стягнення заборгованості у розмірі 162 083,08 грн. за Договором. Рішенням від 09.02.2009 р. у цій справі господарським судом міста Севастополя відмовлено в задоволенні позовних вимог.
При цьому судами під час розгляду справі з урахуванням норм ст. 35 ГПК України взято до уваги те, що у справі № 5020-11/401-2/206 встановлено факт неукладеності Договору у зв'язку з недосягненням домовленості сторонами щодо всіх його істотних умов.
Стаття 626 ЦК України визначила, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як норми ст. 638 ЦК України, так і ст. 180 ГК України закріплюють, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Втім, укладений між сторонами Договір не був узгоджений в частині строків виконання робіт, орієнтованої вартості робіт, розцінки за виконання робіт, порядку здійснення платежів та розрахунків.
У разі, якщо договір є неукладеним, він не може породжувати ніяких прав та обов'язків для сторін. В той же час, ст. 11 ЦК України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
З підстав, встановлених даною статтею виникають зобов'язання, тобто, відповідно до ст. 509 ЦК України, правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Під час розгляду справи, зокрема, і судом апеляційної інстанції, встановлено факт існування між сторонами правовідносин підряду.
Незважаючи на це, судом апеляційної інстанції застосовано до спірних правовідносин норми глави 83 ЦК України, без урахування того, що підставою для такого застосування є відсутність будь-яких законних правових підстав для отримання відповідачем послуг від позивача. Безпідставне ототожнення правових категорій недійсності та неукладеності правочину призвело до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
Зазначаючи про отримання відповідачем за рахунок позивача грошових коштів з боку замовника на підставі Контракту за виконану позивачем роботу ані позивачем, ані судом апеляційної інстанції не обґрунтовано, чому дані дії відповідача слід кваліфікувати саме як неправомірні юридичні дії.
Стаття 837 ЦК України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно ст. 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
Крім цього, ст. 854 ЦК України закріплює, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Враховуючи, що відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, а також встановлення судами порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати виконаних позивачем робіт, СПД ОСОБА_1. згідно норм чинного законодавства має право вимоги до відповідача в частині стягнення суми заборгованості.
Втім, позивач вимог про стягнення заборгованості з позивача не заявляла, а в якості правового обґрунтування позову зазначила саме норми ст.ст. 1212 -1214 ЦК України, застосування яких до спірних правовідносин є неможливим..
Колегія суддів також зазначає про виявлення порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваного судового акту.
Стаття 22 ГПК України передбачає, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Зазначені права можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд суду першої інстанції.
Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Так, 26.05.2010 р. позивачем до місцевого господарського суду подано заяву про зміну позовних вимог в частині розміру суми заборгованості, в якій СПД ОСОБА_1. просила стягнути з ВАТ "Севморзавод" 143 479,83 грн. необґрунтовано одержаних коштів за виконані роботи. Сума, заявлена до стягнення, складається з 31 606,65 грн. боргу, 13 160,82 грн. 3 % річних та 98 712,36 грн. інфляційних втрат.
Відповідно, дані вимоги розглянуті судом першої інстанції та саме у задоволенні цих вимог позивачу відмовлено.
Поряд з цим, ст. 101 ГПК України, якою визначено межі перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачено, що у в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Втім, судом апеляційної інстанції розглянуто по суті вимоги СПД ОСОБА_1. в частині 128 732,35 грн. необґрунтовано одержаних коштів за виконані роботи та припинено провадження у справі в цій частині в порядку норми п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України з посиланням на відсутність предмету спору в цій частині, оскільки відповідач поставив позивачу металопрокат на зазначену суму.
Дане порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права з урахуванням норм ст. 11110 ГПК України колегією суддів оцінюється як підстава для скасування оскаржуваного судового акту.
Отже, колегія суддів оцінює постанову суду апеляційної інстанції як таку, що прийнята всупереч нормам ст. 104 ГПК України. В свою чергу рішення господарського суду міста Севастополя є таким, що прийнято у відповідності до норм ст. 43 ГПК України із всебічним, повним і об'єктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм процесуального та матеріального права.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2010 р. у справі № 5020-7/294-12/096 скасувати.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 04.08.2010 р. у справі № 5020-7/294-12/096 залишити без змін.
Головуючий суддя І. Волік
судді: Н. Капацин
О. Кролевець