16 грудня 2010 р. № 17/374
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -суддіДерепи В.І.,
суддів :Грека Б.М., -(доповідача у справі),
Подоляк О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.11.10
у справі№ 17/374
господарського судум. Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор"
доЗакритого акціонерного товариства "Міжтериторіальне виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос"
простягнення суми
за участю представників від:
позивачаБогатирьова С.С. (дов. від 25.05.10), Коваль М.О. (дов. від 11.01.10)
відповідачане з'явилися, були належно повідомлені
Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" звернулося господарського суду м. Києва про стягнення з Закритого акціонерного товариства "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос" 32 605 094,70 грн., з яких: 13904046,91 грн. - сума основного боргу; 6326341,35 грн. - сума, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів; 1159012,97 грн. - сума трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов'язання; 1 215 908,89 грн. - сума пені; 10 000 000,00 - сума нематеріальної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув невикористану суму авансу, отриману від позивача як оплату за роботи, які відповідач мав виконати згідно з договорами № 25 від 18.02.05 та № 109 від 14.09.05. За твердженням позивача, відповідач роботи не виконав, невикористаний залишок коштів позивачеві не повернув.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.09.10 (суддя Удалова О.Г.) позов задоволено частково, стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" 13 121 235,40 грн. основного боргу за договором № 25 від 18.02.05, 3% річних в сумі 1 043 947,06 грн., інфляційних нарахування в сумі 5 970 162,11 грн., 782 811,50 грн. основного боргу за договором № 109 від 14.09.05, 3% річних в сумі 61 123,64 грн., інфляційних нарахувань в сумі 356 179,24 грн., 16684,64 грн. державного мита та 77,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване тим, що договір № 25 від 18.02.05 та договір № 109 від 14.09.05 є розірваними з 01.09.07, а сплачені позивачем відповідачеві кошти за договорами в сумі 13 904 046,90 грн., які не були використані відповідачем під час виконання підрядних робіт, визнаються майном, яке має бути повернуто відповідачем позивачеві згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України. З моменту, коли позивач реалізував своє право вимоги, у відповідача виникло грошове зобов'язання, в зв'язку з чим суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача щодо стягнення інфляційних та 3 % річних у відповідності до статті 625 ЦК України.
При цьому, суд першої інстанції не погодився з доводами позивача про стягнення пені 1 215 908,89 грн., оскільки сторонами не передбачено її стягнення при поверненні безпідставно отриманих коштів, а також відмовив в частині стягнення 10 000 000,00 грн. моральної шкоди, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження понесення позивачем певних втрат щодо його немайнових прав, спричинених певним правопорушенням зі сторони відповідача.
За результатом апеляційного перегляду справи Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Ропій Л.М., суддів: Кондратової І.Д., Попікової О.В.) 02.11.10 прийняв постанову, якою рішення скасував в частині задоволення позову, в позові відмовив повністю, пославшись на неправильність способу захисту.
Не погоджуючись із постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення залишити без змін. Скарга мотивована тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 18.02.05 між позивачем (замовником) та відповідачем (генеральним підрядником) укладено договір № 25 на будівництво житлового комплексу у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою і вбудовано-прибудованими приміщеннями соціальної сфери по вул. Механізаторів, 2 в Солом'янському районі м. Києва. Відповідно до п. 2.2. Замовник доручає, а Генеральний підрядник виконує власними та залученими силами та засобами будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні роботи відповідно до затвердженої проектної документації на будівництво об'єкту.
14.09.05 між позивачем (замовником) та відповідачем (генеральним підрядником) укладено Договір № 109 генерального підряду на виконання робіт по влаштуванню зовнішніх та внутрішньоквартальних інженерних мереж. Відповідно до п. 2.1 Договору № 109 замовник доручає, а генпідрядник бере на себе зобов'язання виконати, з використанням своїх матеріалів та засобів, весь комплекс будівельно-монтажних робіт по розширенню будівництва, яке здійснюється генпідрядником згідно з Договором № 25, а саме: влаштування зовнішніх та внутрішньоквартальних інженерних мереж житлового комплексу за адресою: м. Київ, Солом'янський район, вул. Механізаторів, 2 згідно з наданою замовником проектною документацією, та відповідно до будівельних стандартів, норм і правил.
Отже, Договір № 25 та Договір № 109 є пов'язаними між собою, оскільки укладені між тими ж сторонами та спрямовані на будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, Солом'янський район, вул. Механізаторів, 2 (Житловий комплекс "Времена года"). Господарським судом встановлено, що позивач перерахував відповідачу за Договором № 25 грошові кошти на загальну суму 219 403 733,40 грн., а за Договором № 109 - 9 090 557,99 грн. Дана обставина не заперечується відповідачем, між сторонами відсутній спір стосовно сплачених позивачем на користь відповідача грошових сум за договорами № 25 та № 109. Причиною спору в даній справі стало питання обсягів виконаних відповідачем робіт за вказаними договорами № 25 та № 109 та стягнення різниці між вартістю виконаних робіт та вартістю сплачених коштів. Для визначення обсягів виконаних відповідачем робіт судом призначалась судова експертиза.
Згідно з висновком № 3514 судової будівельно-технічної експертизи, складеним 30.03.10 Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, вартість виконаних робіт по будівництву житлового комплексу у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою, вбудовано-прибудованими приміщеннями соціальної сфери по вулиці Механізаторів,2 в Солом'янському районі м. Києва за Договором № 25 від 18.02.05 складає 206 282 498 грн. Визначити, ким виконувались роботи, які зазначені в актах виконаних робіт, наданих генпідрядником ЗАТ МВБХК "ЕПОС"на суму 3 491 674 грн., не видається можливим.
Враховуючи те, що позивачем за договором № 25 сплачено відповідачеві 219 403 733,40 грн., тоді як відповідач виконав роботи лише на суму 206 282 498,00 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що сума не виконаних відповідачем відносно сплаченої йому передоплати робіт становить 13 121 235,40 грн.
Висновком судової експертизи також встановлено, що вартість фактично виконаних робіт по будівництву житлового комплексу у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою, вбудовано-прибудованими приміщеннями соціальної сфери по вулиці Механізаторів, 2 в Солом'янському районі м. Києва за Договором №109 від 14.09.05 - 8 307 746,49 грн.
Враховуючи те, що позивачем за Договором № 109 сплачено відповідачеві 9 090 557,99 грн., тоді як відповідач виконав роботи лише на суму 8 307 746,49 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що сума не виконаних відповідачем відносно сплаченої йому передоплати робіт становить 782 811,50 грн.
Судами встановлено, що відповідач при виконанні своїх зобов'язань за Договорами № 25 та № 109 значно уповільнив їх виконання. Це, в свою чергу, призвело до того, що позивач відмовився від обох договорів, що підтверджується наявними у справі листами № 827 від 30.08.07 та № 853/1 від 14.09.07.
Відповідачем не заперечується прострочення виконання своїх зобов'язань за спірними договорами. Обґрунтовуючи правомірність вказаної затримки, відповідач посилався на те, що це викликано неналежним фінансуванням позивачем здійснення будівництва. Але судами встановлено, позивач в достатньому обсязі здійснив фінансування робіт, які не були виконані відповідачем. Відповідач мав всі можливості використати наперед сплачені йому позивачем грошові суми, але жодних доводів в обґрунтування підстав, з яких сплачені йому кошти не були використані на будівництві відповідачем не наведено. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач правомірно скористався своїм правом відмовитись від договорів № 25 та № 109, надіславши відповідачеві відповідні повідомлення.
Таким чином, договори №25 та № 109 є розірваними з 01.09.07, а підставою звернення позивача до суду стало невиконання відповідачем грошового зобов'язання щодо повернення грошових коштів в сумі 14 562 812,70 грн. у зв'язку з припиненням дії Договору № 25 та Договору № 109. Отже, сума основного боргу відповідача перед позивачем за Договорами № 25 та № 109 становить 13 904 046,90 грн., з яких 13 121 235,40 -сума заборгованості за Договором № 25, а 782 811,50 грн. -заборгованість за Договором № 109. Позивач надіслав повідомлення про повернення коштів 30.08.07, що підтверджується відміткою про прийняття на копії заяви № 827. Таким чином, відповідач був зобов'язаний сплатити заборгованість у строк до 07.09.07, що зроблено не було.
Виходячи із цих обставин судом першої інстанції задоволені позовні вимоги та стягнуто суму заборгованості з нарахованими на неї 3% річних та інфляційними. Не спростувавши фактів, покладених в основу рішення, апеляційний суд відмовив в позові, пославшись на неналежність обраного відповідачем способу захисту.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові акти у справі слід скасувати, справу направити на новий розгляд, оскільки місцевим судом всупереч ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не в повній мірі досліджений стан взаєморозрахунків між сторонами. А апеляційний суд взагалі усунувся від апеляційного перегляду справи, та дослідження доводів апеляційної скарги, обмежившись посиланням на неналежність пособу захисту. Але такі висновки не відповідає змісту законодавства, оскільки такий спосіб захисту права, як вимога про стягнення суми, передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Пунктом 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Таким чином, сплачені позивачем відповідачеві кошти за Договорами № 25 та № 109, що не були використані відповідачем проведеними роботами, визнаються майном, що набуте без достатніх підстав відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України. Дане майно має бути повернуто відповідачем позивачеві згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України.
Але судам слід було належним чином встановити розмір невикористаного авансу, належно дослідивши всі докази у справі, в тому числі, вартість виконаних робіт. Всупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судами цього не зроблено, що є підставою для скасування судових актів у справі з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.
Виходячи з вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" задовольнити частково, рішення господарського суду міста Києва від 22.09.10 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.10 у справі № 17/374 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Головуючий - суддя В. Дерепа
Судді Б. Грек
О. Подоляк