16 грудня 2010 р. № 26/33-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Васищака І.М., - головуючого,
Студенця В.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши касаційну скаргуТОВ Виробнича фірма "Дніпронафта"
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.10.2010 року
у справі господарського судуДніпропетровської області
за позовомТОВ Виробнича фірма "Дніпронафта"
доТОВ "Дніпроцентрбуд",
Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "УКРСОЦБАНК"
провизнання недійсним договору іпотеки,
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивачаБондаренко О.М.,
відповідача-1
відповідача-2Осадчий І.М.,
Фейдянова О.М., Григоренко О.С.,
У квітні 2010 року ТОВ Виробнича фірма "Дніпронафта" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Дніпроцентрбуд" та Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "УКРСОЦБАНК" про визнання недійсним іпотечного договору №27 від 18.01.2008 року, укладеного між ТОВ "Дніпроцентрбуд" та Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "УКРСОЦБАНК".
Позов мотивований тим, що іпотечний договір №27 від 18.01.2008 року порушує права позивача на користування та набуття права власності на передане в іпотеку нерухоме майно, оскільки предметом спірного іпотечного договору від 18.01.2008 року є нерухоме майно, яке передане позивачу ТОВ "Дніпроцентрбуд" у лізинг за договором лізингу від 29.11.2007 року. Крім того, позивач зазначає, що укладаючи іпотечний договір відповідач-1 ввів в оману відповідача-2, оскільки не повідомив останнього про права та вимоги інших осіб, зокрема позивача на предмет іпотеки, що є порушенням ч.3 ст. 6 Закону України "Про іпотеку", узв"язку з чим на підставі ст.ст.215,229,230 ЦК України просить визнати зазначений договір недійсним.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2010 року відмовлено у задоволенні позову.
Доповідач: Черкащенко М.М.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.10.2010 року рішення місцевого господарського суду від 20.07.2010 року залишено без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ТОВ Виробнича фірма "Дніпронафта" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.10.2010 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2010 року скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 29.11.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю Виробничою фірмою “Дніпронафта” (лізингоодержувач) та товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпроцентрбуд” (лізингодавець) укладено договір лізингу, згідно з умовами якого відповідач-1, як лізингодавець, взяв на себе зобов'язання передати, а позивач, як лізингоодержувач, прийняти в тимчасове платне користування адміністративно-побутовий комплекс (літ.-А) загальною площею 887,4 кв.м., складські приміщення (літ.Б) загальною площею 90,2 кв.м., огорожа № 1-5, замощення І,ІІ, вбиральня, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с.Старі Кодаки, вулиця Аеропорт, будинок 14 б (пункт 1.1 договору).
Відповідно до п.1.4 договору лізингу, після закінчення строку цього договору (29.07.2010 року) майно, визначене у пункт 1.1 договору лізингу, переходить у власність товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої фірми “Дніпронафта” шляхом викупу за залишковою вартістю.
По закінченню строку договору сторони укладають відповідний договір купівлі-продажу відповідно до вимог цивільного законодавства та цього договору (пункт 3.3).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.03.2010 року позивач направив на адресу до відповідача-1 лист про надання проекту договору купівлі-продажу майна, що передано в лізинг.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Дніпроцентрбуд” листом №12 від 30.03.2010 року повідомило позивача про те, що нерухоме майно, що є предметом лізингу між відповідачем-1 та позивачем є предметом іпотечного договору №27 від 18.01.08р., укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 - акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” та зазначив, що він зможе виконати зобов'язання відносно передачі у власність позивача нерухомого майна, визначеного договором лізингу, після припинення дії іпотечного договору.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань відповідача-1 за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №085/002-8 від 18.01.08р. та у якості забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю “Міжнародна Будівельна Компанія “Україна-Канада” зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 085/001-8 від 18.01.08р. між відповідачем-2 - Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” та відповідачем-1 - товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпроцентрбуд” 18.01.08р. укладено іпотечний договір №27, предметом якого є нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення літ.А -адміністративно-побутовий корпус загальною площею 887,4 кв.м., літ. Б -складські приміщення загальною площею 90,2 кв.м., №1-5 огорожа, І, ІІ- замощення, В - вбиральня, що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с.Старі Кодаки, вул.Аеропорт, буд.14б.
Зазначений іпотечний договір від 18.01.2008 року позивач і просить визнати недійсним на підставі ст.ст. 215, 229, 230 ЦК України та ч. 3 ст.6 Закону України "Про іпотеку".
Частиною 1 ст. 230 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо одна із сторін правочину ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України “Про іпотеку”, іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов'язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків.
Враховуючи приписи зазначених вище статей, а також те, що відповідач-2 зазначає про відповідність даного договору вимогам Закону, колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання іпотечного договору недійсним, оскільки позов про визнання договору недійсним, в якому позивач не був стороною, не є способом захисту його порушеного права. Права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій позивач не є, тобто з застосуванням правового механізму, встановленого ст. 215 ЦК України, незалежного від того, чи відповідає спірна угода закону.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, винесеними з дослідженням всіх обставин справи в сукупності, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.
Щодо доводів, викладених в касаційній скарзі, то вони є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, а відповідно і не спростовують висновків судів, покладених в основу судових рішень.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.10.2010 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2010 року у справі № 26/33-10 залишити без змін.
Головуючий - суддя І.М.Васищак
Судді В.І. Студенець
М.М.Черкащенко