Справа №2-8276/10р.
16 грудня 2010 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого -судді Цокол Л.І.
при секретарі Кирей О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Наш дім» про видачу свідоцтва про приватизацію кімнати у гуртожитку,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду і просить прийняти рішення яким постановити Державному підприємству «Наш дім» видати свідоцтво про приватизацію громадянином ОСОБА_1 кімнати №НОМЕР_1 у гуртожитку, що знаходиться у АДРЕСА_1 Позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що його дядько ОСОБА_2 до дня своєї смерті проживав у кімнаті №НОМЕР_1 гуртожитку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та неодноразово звертався до відповідача з метою приватизувати займане ним житлове приміщення. Однак відповіді не отримав. Позивач вважає, що його дядько, спадкоємцем якого він є, мав право за своє життя приватизувати житлове приміщення, однак не отримав свідоцтво з незалежних від нього причин.
Під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні, посилаючись на те, що для приватизації померлим ОСОБА_2 займаної ним кімнати у гуртожитку були всі підстави.
Представники відповідача ОСОБА_4 і ОСОБА_5 заперечували проти задоволення позивних вимог, вказуючи на те, що померлий ОСОБА_2 займав ліжко-місце в гуртожитку, який не включений до об'єктів приватизації.
Суд вислухавши пояснення позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, представників відповідача ОСОБА_4 і ОСОБА_5, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб(далі - жилої площі у гуртожитках) (з урахуванням положення частини другої статті 2 цього Закону), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_2 був поселений у гуртожиток, розташований в АДРЕСА_1 та займав ліжко-місце у кімнаті . Окремої кімнати ОСОБА_2 не займав.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_2 помер.
Відповідно до ст.127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів ,учнів , а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.
Відповідно до п.14. Примірного положення про гуртожитки , затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986р.№208 вселення в гуртожиток робітників, службовців, студентів, учнів та інших громадян провадиться в установленому порядку завідуючим (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордера. Тому, хто вселяється в гуртожиток, вказується надана жила площа, видаються необхідний інвентар, постільні речі, перепустка на право входу в гуртожиток. Він повинен бути ознайомлений з правилами внутрішнього розпорядку .
Згідно ордеру виданого 07 травня 1973 року ОСОБА_2 було надано право на зайняття ліжко-місця в гуртожитку, розташованого в м. АДРЕСА_1 на період його роботи.
Оцінивши в сукупності встановлені обставини суд находить безпідставним твердження позивача ОСОБА_1 про те, що померлий ОСОБА_2 мав право на приватизацію займаного ним житла у вигляді окремої кімнати в гуртожитку, оскільки під час судового розгляду достовірно встановлено, що останній займав ліжко-місце у кімнаті гуртожитку, що в свою чергу приватизації не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.. ст.. 1,2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України,суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Наш дім» про видачу свідоцтва про приватизацію кімнати у гуртожитку, залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти діб з дня його проголошення. У разі неподання апеляції рішення набирає законної сили.
Суддя