Справа № 2-8171
2010р.
21 грудня 2010р. Печерський районний суд м. Києва
в складі : головуючого - судді Рейнарт І.М.
при секретарі - Віштак С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації
- про позбавлення батьківських прав -
встановив:
позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить позбавити відповідача батьківських прав стосовно їх сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, посилаючись на те, що протягом останніх двох років відповідач, проживаючи окремо від сина, не зустрічався з ними, не піклувався про нього, ухилявся від виконання обов'язків по його вихованню, створював умови, які шкодять інтересам дитини, так як відмовився надати необхідні документи для отримання дитиною пільгової путівки для лікування.
Також позивачка просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 за його місцем прописки АДРЕСА_1.
У судовому засіданні позивачка підтримала позов та його підстави, додавши, що відповідачу ніколи не чинилися перешкоди у спілкуванні з сином, однак, відповідач сам припинив будь-які відносини з сином, обмежився виплатою аліментів, які призначені судовим рішенням, не цікавиться сином, не турбується про нього, відмовляється надавати дозвіл на виїзд дитини за кордон, хоча хлопчик за своїм станом здоров'я потребує лікування.
Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що протягом останніх двох років він мав напружений графік роботи, тривалий час перебував у відрядженнях, не мав вихідних, тому у нього не було можливості зустрічатися з сином.
Відповідач зазначив, що він не мав свого житла, був вимушений орендувати житло, однак зараз він має особисте житло і має намір зустрічатися з сином.
Представник органу опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації позов підтримала, посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню свого сина, не цікавиться його життям та здоров'ям.
Також представник третьої особи зазначила, що на засіданні опікунської ради відповідачу було повідомлено про необхідність надання документів, які б підтверджували поважність причин, з яких він не спілкувався з сином та не займався його вихованням, однак, жодних документів відповідачем надано не було і він не вчинив дій, спрямованих на відновлення стосунків з сином.
Вислухавши сторони, представника третьої особи, свідків, вивчивши надані докази, судом встановлено, що батьками малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (с.с.5), які у зареєстрованому шлюбі не перебували.
У судовому засіданні сторони визнали, що з 1 вересня 2008р. вони проживають окремо, син залишився проживати разом із позивачкою.
Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розви-
- 2 -
ток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ч. 1 ст. 164 Сімейного Кодексу України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він, зокрема, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав" від 30 березня 2007р. зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У судовому засіданні встановлено, що відповідач з 5 січня 2009р. не спілкується з сином, не займається його вихованням, не цікавиться його життям, здоров'ям, не навідує його.
Вказані обставини у судовому засіданні не заперечував відповідач та підтверджені поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Крім того свідки підтвердили, що відповідач з січня 2009р. не привітав сина з жодним святом, з днем народження, не передавав ніяких подарунків, а коли випадково зустрів сина 31 грудня 2009р. на Майдані Незалежності, спілкувався з ним тільки 5 хвилин.
Також свідки підтвердили, що відповідач відмовляється надавати дозвіл на виїзд дитини за кордон, хоча позивачка мала намір його оздоровити, так як хлопчик часто хворіє.
Вказані обставини у судовому засіданні не заперечував відповідач, посилаючись на те, що він не мав часу спілкуватися з сином, коли його зустрів на майдані, так як працював, не мав матеріальної можливості вітати сина зі святами та днем народження, так як мав не значний дохід, який витрачав на оренду житла та сплату аліментів, а дозвіл на виїзд сина за кордон не надавав, так як вважав, що позивачка може вивезти сина за кордон на постійне проживання.
З характеристики ОСОБА_3, підписаною практичним психологом та завідувачем дошкільного навчального закладу № 814, який відвідує малолітній, вбачається, що з вересня 2008р. батько вихованням та здоров'ям син не цікавився, за період відвідування хлопчиком дошкільного навчального закладу батько його не відвідував (с.с.10).
У судовому засіданні відповідач визнав, що він ніколи не приймав участь у батьківських зборах дошкільного навчального закладу, оскільки вважає, що це не є доцільним, а також не відвідував заходи, які проводилися у дитячому садку, так як не мав для цього часу.
Згідно висновку Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 18 червня 2010р., як органу опіки та піклування, відповідач не приймає участі у вихованні дитини, з сином не спілкується, не цікавиться його життям та здоров'ям, тому в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 може бути позбавлений батьківських прав відносно ОСОБА_3 (с.с.16).
У судовому засіданні не було встановлено, що позивачка чинила перешкоди відповідачу у спілкуванні з сином, що підтвердив відповідач.
Посилання відповідача на те, що позивачкою не було йому запропоновано способи його участі у вихованні та спілкуванні з сином, суд вважає надуманими, оскільки відпо-відач, як батько, зобов'язаний спілкуватися з сином та займатися його вихованням, і мав
- 3 -
можливість самостійно визначити способи своєї участі у цьому, а при запереченні позивачки, вирішити вказане питання відповідно до вимог діючого законодавства.
Твердження відповідача про те, що він з січня 2009р. не мав можливості зустрі-чатися з сином, так як мав напружений графік роботи, перебував у тривалих відряд-женнях, не мав вихідних днів, не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, так як жодного доказу у підтвердження своїх тверджень відповідачем надано не було.
Не надав відповідач суду докази і у підтвердження своїх посилань на те, що він орендував житло, витрачав на це та виплату аліментів майже всі зароблені кошти, тому не мав можливості дарувати дитині подарунки та вітати його зі світами.
При цьому суд вважає, що низький матеріальних дохід або відсутність власного житла не є поважною причиною не спілкування батька зі своєю дитиною та ігнорування її, і відповідач мав можливість вибрати способи своєї участі у вихованні свого сина та у спілкуванні з сином відповідно до способу свого життя, роботи та матеріального забезпечення.
Той факт, що відповідачем виплачуються аліменти, визначені рішенням суду, не може свідчити про те, що він належним чином виконував свої батьківські обов'язки, так як діюче законодавство передбачає обов'язок батька і після позбавлення його батьківських прав надавати матеріальну допомогу на утримання дитини.
Крім того, з наданих суду документів та пояснень свідків встановлено, що малолітній часто хворіє, перебуває на обліку у лікаря ортопеда (с.с.12), однак відповідач не цікавився його здоров'я та не надавав додаткової матеріальної допомоги, необхідної для оздоровлення дитини, не вчинив необхідних дій для того, щоб дитина отримала пільгову путівку та чинив перешкоди позивачці, коли вона мала намір оздоровити дитину за кордоном.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем під час судового розгляду не було надано жодного доказу у підтвердження того, що він протягом значного періоду часу не виконував свої батьківські обов'язки з поважних причин.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у судовому засіданні було доведено, що відповідач без поважних причин з січня 2009р. не спілкується з сином, не займається його вихованням, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не цікавиться його здоров'ям та життям, тобто ухиляється від виконання батьківських обов'язків по відношенню до свого малолітнього сина, тому позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав підлягають задоволенню.
Задовольняючи позов в цій частині, суд також враховує, що відповідач, дізнавшись у червні 2010р. про те, що позивачкою порушується питання про позбавлення його батьківських прав, був присутнім на засіданні органу опіки та піклування, однак не намагався відновити виконання своїх батьківських обов'язків, не навідав сина, не вчинив будь яких інших дій, які б підтвердили, що він має намір виконувати свої батьківські обов'язки.
Посилання відповідача на те, що позивачка тривалий час не працює, тому не може належним чином забезпечувати їх сина, суд вважає безпідставними, оскільки позивачка після розірвання стосунків з відповідачем постійно турбувалася про дитину, його здоров'я, займалася його вихованням, утримувала його, оздоровлювала, що підтверджено наданими суду документами та не спростовано відповідачем.
У судовому засіданні встановлено, що малолітній проживає разом із позивачкою і між сторонами відсутній спір про місце його проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи відсутність спору про місце проживання дитини, суд вважає, що вимоги про визначення місця проживання дитини за її пропискою задоволенню не підлягають.
При цьому суд також враховує, що діюче сімейне законодавство не передбачає
можливості визначати місце проживання дитини за місцем її реєстрації (інститут пропис-
- 4 -
ки в Україні скасований).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 150, 164, 166 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 3, 60, 212, 214, 215, 223 ЦПК України, суд
вирішив:
позов задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. народження, батьківських прав стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. народження (а/з № 431 від 17 лютого 2006р. відділ реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.