Справа № 420/15654/25
09 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Державної міграційної служби України, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.10.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Державну міграційну службу України прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка є громадянкою Російської Федерації. 28.10.2024 року вона звернулась до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій навела нові обставини, які, на її думку, є підставою для прийняття позитивного рішення, а саме: 1) надання допомоги військовій частині НОМЕР_1 , яка полягала в направленні продуктів харчування, ліків та засобів особистої гігієни, наданні бензинового генератора; 2) допомога військовослужбовцю ОСОБА_3 , що полягала в наданні йому безкоштовного житла, матеріальної та духовної допомоги на період проходження ВЛК та реабілітації.
Позивач вважає, що неприйняття відповідачем рішенням щодо визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту порушують її права, а саме право особи звертатися за захистом та бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, у відповідності з положеннями чинного законодавства.
Ухвалою від 23.05.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що у заяві від 28.10.2024 року позивачем наведено нові обставини для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: 1) надання допомоги військовій частині НОМЕР_1 , яка полягала в направленні продуктів харчування, ліків та засобів особистої гігієни, наданні бензинового генератора; 2) допомога військовослужбовцю ОСОБА_3 , що полягала в наданні йому безкоштовного житла, матеріальної та духовної допомоги на період проходження ВЛК та реабілітації.
Проаналізувавши заяву позивача від 28.10.2024 ДМС встановлено, що зазначені обставини, такі як: волонтерська діяльність, надання гуманітарної допомоги у вигляді продуктів харчування, ліків, засобів гігієни тощо вже були предметом опрацювання під час розгляду ДМС та судовими інстанціями заяви від 27.02.2023 під час оскарження рішення, прийнятого за результатами її розгляду.
У зв'язку з цим вбачається зловживання позивачем процедурою звернення за міжнародним захистом, що, в свою чергу, враховуючи перебування України в умовах правового режиму воєнного стану у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, зумовило застосування до неї положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України “Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 № 2942-ІІІ, у якій визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.
На підставі вищенаведеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою від 09.09.2025 року відмовлено у задоволенні заяви громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження за адміністративним позовом громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином РФ, місце народження: Російська Федерація. За національністю (етнічною належністю) росіянка, за віросповіданням християнин-євангеліст п'ятиденник.
ОСОБА_1 прибула до України разом з чоловіком у 2018 році з метою місіонерської діяльності від релігійної організації Церкви християн віри євангельської «Дім Горшечника», у зв'язку з призначенням його асистентом пастора на служіння до філії церкви у м. Одеса (Україна). Посвідку на тимчасове проживання було оформлено за клопотанням «Релігійної громади Церкви християн Віри Євангельської «Дім Горшечника» у м. Одеса.
Після приїзду до України у 2018 році позивачка декілька разів добровільно поверталась в РФ з метою оформлення необхідних паспортних документів та для прийняття участі у конференції головного філіалу «Дім Горшечника» у РФ.
21.10.2019 року ОСОБА_1 видано посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2 , орган видачі « 5103», строк дії до 17.10.2020.
26.11.2020 ОСОБА_1 документовано посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_3 , орган видачі « 5103», строк дії до 24.11.2021.
14.02.2022 заявниці видано посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_4 , орган видачі « 5103», підстава видачі « 04/06» (провадження релігійної діяльності), строк дії до 10.02.2023.
30.10.2022 року ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_4 здійснила добровільний виїзд до м. Кишинів (Молдова), де приблизно перебувала протягом трьох днів, мета виїзду: звернення до дипломатичного представництва РФ, з метою подання клопотання для оформлення на дітей нових паспортних документів громадян РФ для виїзду за кордон. В Молдові за міжнародним захистом не зверталась, повернення до України датоване 03.11.2022.
11.11.2022 «Релігійна громада Церкви християн Віри Євангельської «Дім Горшечника» у м. Одеса звернулася до Одеської обласної військової адміністрації з клопотанням про надання сприяння в обміні посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 .
Листом Одеської ОВА від 06.12.2022 № 11531/8/01-38/10440/2-22 було проінформовано про неможливість погодження обміну посвідки на тимчасове проживання з посиланням на пункт 1 постанови КМУ від 01.11.2022 № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану».
27.02.2023 ОСОБА_1 звернулася до ГУДМС в Одеській області з письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ОС № 20230D0013)
За наслідком розгляду заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області складено Висновок від 15.09.2023 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Як слідує зі змісту вказаного Висновку, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців або осіб, які потребують додаткового захисту» та рекомендовано Державній міграційній службі України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її неповнолітнім дітям ОСОБА_5 (донька) ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 (син), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Державної міграційної служби України № 186-23 від 16.10.2023 р. відмовлено громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
20.10.2023 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області складено повідомлення № 202 про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи Рішення Державної міграційної служби України № 186-23 від 16.10.2023 р. про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , та її неповнолітнім дітям, у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, протиправною, позивач звернулась до суду з позовом.
Вказані обставини встановлені рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 року у справі № 420/30587/23 та не потребують доказування.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 року у справі № 420/30587/23 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 16.10.2023 року № 186-23; зобов'язання ДМС України прийняти рішення про визнання біженцями або особами, які потребує додаткового захисту відмовлено.
28.10.2024 року ОСОБА_1 повторно звернулась до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В якості підстав для звернення позивач зазначила нові обставини, які при поверненні до країни походження можуть розцінюватися як співпраця з ворожою державною та державна зрада, а саме: 1) надання допомоги військовій частині НОМЕР_1 , яка полягала в направленні продуктів харчування, ліків та засобів особистої гігієни, наданні бензинового генератора; 2) допомога військовослужбовцю ОСОБА_3 , що полягала в наданні йому безкоштовного житла, матеріальної та духовної допомоги на період проходження ВЛК та реабілітації.
Листом від 30.10.2024 року ГУ ДМС в Одеській області повідомлено, що оригінали матеріалів звернення ОСОБА_1 від 28.10.2024 надіслано до ДСІОБГ ДМС задля прийняття всебічного управлінського рішення та проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства
Листом Державної міграційної служби України №8.5-651/2-25 від 20.01.2025 року, повідомлено заявницю, що зазначені обставини, такі як: волонтерська діяльність, надання гуманітарної допомоги у вигляді продуктів харчування, ліків, засобів гігієни тощо вже були предметом опрацювання під час розгляду заяви від 27.02.2023 ДМС та судовими інстанціями під час оскарження рішення, прийнятого за результатами її розгляду.
У зв'язку з цим ДМС України дійшло висновку, що вбачається зловживання позивачем процедурою звернення за міжнародним захистом, що, в свою чергу, враховуючи перебування України в умовах правового режиму воєнного стану у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, зумовило застосування до неї положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України “Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 № 2942-ІІІ, у якій визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.
Позивачка, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Державної міграційної служби України, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.10.2024 року, звернулася до суду з даним позовом.
Дослідивши заяви по суті та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.2 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст. 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон №3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
За приписами ч.7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон) до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до юридичних термінів «біженець» та «особа, яка потребує додаткового захисту» особа, яка звертається із заявою сфери міжнародного захисту надає обґрунтовані підстави та детальні твердження, що вказують на переслідування або інші загрози у країні громадянської належності.
За приписами ч. 1 ст. 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п'ятою статті 5 вищевказаного Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
За змістом частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин", а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 стаття 5 Закону № 3671-VI ).
Інших підстав відмови у прийнятті документів від особи без громадянства або іноземця чинне законодавство України не містить.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі по тексту - Правила №649).
Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє на теперішній час.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 звернулась до ГУ ДМС в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 28.10.2024 року. У поданій заяві, на думку позивача, були викладені нові підстави, необхідні для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ГУ ДМС в Одеській області не приймалося у строк встановлений Правилами № 649, протилежного відповідачем не доведено.
При цьому, ГУ ДМС в Одеській області повідомило позивача про направлення матеріалів на адресу ДСІОБТ ДМС задля прийняття всебічного управлінського рішення (лист від 30.10.2024 року).
Державна міграційна служба України листом №8.5-651/2-25 від 20.01.2025 року, за наслідками розгляду заяви від 28.10.2024 року про надання захисту в Україні, повідомила ОСОБА_1 , що зазначені обставини, такі як: волонтерська діяльність, надання гуманітарної допомоги у вигляді продуктів харчування, ліків, засобів гігієни тощо вже були предметом опрацювання під час розгляду заяви від 27.02.2023 ДМС та судовими інстанціями під час оскарження рішення, прийнятого за результатами її розгляду.
ДМС дійшло висновку про зловживання процедурою звернення за міжнародним захистом, у зв'язку з чим повернуло надані матеріали.
Відповідно до п. 4.3 Правил № 649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:
а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення або рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Тобто, міграційний орган за результатами розгляду заяви в будь-якому випадку повинен прийняти рішення: або про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять ані рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятих за результатами розгляду заяви позивача.
Відповідачем вказане звернення позивача було "розглянуто" у відповідності до Закону України "Про звернення громадян"; фактично міграційним органом не було вирішено питання, як взагалі щодо прийнятності документів позивача для розгляду поставленого питання по суті, так і тим більше щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що саме ГУ ДМС України в Одеській області вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил №649, отже позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності ГУ ДМС України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил №649 та зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 від 28.10.2024 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 року.
При цьому, судом не надається в межах даної справи оцінка викладеним у заяві позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обставинам, оскільки розгляд поданих позивачем до відповідача разом із заявою документів є дискреційними повноваженнями відповідача.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач, відповідно до пункту 14 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», був звільнений від сплати судового збору як особа, що оскаржує рішення у справі про біженців, отже підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, Код ЄДРПОУ 37811384), Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, Код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.10.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 від 28.10.2024 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Г.П. Самойлюк