Справа № 172/1501/25
Провадження № 2/172/630/25
10.09.2025 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Битяка І.Г. за участі секретаря судового засідання Глушко О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До суду надійшла вищевказана позовна заява. В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений договір позики № 3192974 від 20.01.2021 року. Відповідно до умов вказаного договору банк надав позичальнику кредит в сумі 6030,00 грн. на строк 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день. Позикодавець належним чином виконав свої зобов'язання, однак відповідач не виконав умови кредитного договору і його заборгованість за договором становить 19398,18 грн., з яких: 6030,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13368,18 грн. - заборгованість за нарахованими процентами. 21.06.2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали договір факторингу № 2106, відповідно до умов якого останнє набуло право грошової вимоги до боржників первісного кредитора згідно з реєстром прав вимог. Крім цього, 03.04.2023 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклалидоговір факторингу № 030423-ФК, відповідно до умов якого останнє набуло право грошової вимоги до боржників первісного кредитора згідно з реєстром прав вимог від 03.04.2023 року. Просить суд стягнути з відповідача вказану вище заборгованість за кредитним договором і понесені судові витрати.
Представник позивача Ткаченко Ю.О. надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, не заперечує проти ухвалення заочного рішення. Крім цього, представник позивача надав відповідь на відзив.
Представник відповідача Кучинська В.В. надала суду відзив на позовну заяву, в якому просить частково задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідачки суму боргу за кредитним договором в розмірі 8598,18 грн. Вказує, що відповідачем не заперечується факт отримання кредитних коштів, однак відповідач не погоджується з вимогою позовної заяви про стягнення відсотків за користування грошовими коштами, які нараховані поза межами строку дії кредитного договору, що суперечить правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12. Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором позики був погоджений сторонами та становив 30 днів, з 20.01.2021 (строк кредитування) по 19.02.2021 включно. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту та у зв'язку з цим сплачував комісії, визначені Правилами, матеріали справи не містять. Згідно з розрахунком заборгованості за договором позики № 3192974 від 20.01.2021 за період з 20.01.2021 по 03.06.2025, відповідач за весь період здійснив погашення у сумі 1031,82 грн. Так як нарахування відсотків після закінчення строку дії договору позики є неправомірним, тому вони підлягають списанню, починаючи з 20.02.2021 року. Загальний розмір боргу за період дії договору позики становить: 6030,00 грн. (тіло кредиту) + 3600,00 грн. (проценти за користування за строк дії договору позики) - 1031,82 грн. (здійснене погашення боргу відповідачем) = 8 598,18 грн. Крім цього, просить вирішити питання про розподіл судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу, які відповідачка сплатила представнику відповідача за надані послуги.
На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Частиною 2 статті 639 ЦК України також визначено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4, 5ст. 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений договір позики № 3192974 від 20.01.2021 року, відповідно до умов якого сума кредиту становить 6030,00 грн., строк позики - 30 днів, починаючи з 20.01.2021 по 19.02.2021 включно, орієнтовна загальна вартість кредиту 7067,31 грн., відсотки за користування кредитом (в рамках строку дії договору): 1037,31 грн.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість відповідача за кредитним договором становить 19398,18 грн., з яких: 6030,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13368,18 грн. - заборгованість за нарахованими процентами.
Під час розгляду цієї справи суд враховує правову позицію Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 відповідно до якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, однак в порядку вказаної правової норми такої позовної вимоги заявлено не було.
Отже, сторони погодили строк дії договору до 19.02.2021 року, тому, починаючи із зазначеної дати, банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом.
Окрім цього, суд звертає увагу, що інші умови про нарахування відсотків, зазначені у договорі, не відповідають передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
За таких обставин суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню саме узгоджений сторонами кредитного договору розмір процентів 3375,00 грн.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» з підстав вказаних вище.
Питання про розподіл судових витрат, зокрема судового збору, слід вирішити відповідно Вирішуючи питання про стягнення судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі пропорційно задоволених позовних вимог.
Щодо судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу суд виходить з такого.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 3-5 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Таким чином, суд вважає, що розмір гонорару адвоката позивача у сумі 3500,00 грн. та адвоката відповідача у сумі 6000,00 грн. неспівмірний зі складністю справи, яка відповідно до положень ЦПК України є малозначною, розглядається у порядку спрощеного позовного провадження на підставі наявних у справі матеріалів, а також часом, необхідним представникам сторін для вчинення відповідних процесуальних дій.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн. є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатами обох сторін обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 211, 247, 263-265, 279, 280-281 ЦПК України,
ст.ст. 11, 55, 512, 514, 516-517, 1077, 1078 ЦК України, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 43311346) заборгованість за кредитним договором № 3192974 від 20.01.2021 року в сумі 8598 (вісім тисяч п'ятсот дев'яносто вісім) гривень 18 копійок, яка складається із: заборгованості за основною сумою кредиту - 6030,00 грн., заборгованості за процентами - 2568,18 грн.
3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 43311346) понесені судові витрати зі сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн. та витрат на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 43311346) на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.Г. Битяк