11 вересня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/2718/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ - 14099344; адреса: м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3, 61022)
про визнання протиправним та скасування рішення, і зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) від 31.03.2025 року № ПС 112650004365 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії по інвалідності;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) період проходження військової служби з 15.12.1985 року по 01.01.1991 року в пільговому обчисленні з розрахунку один місяць служби за півтора місяці страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) період проходження військової служби з 01.01.1992 року по 06.04.1994 року з розрахунку в пільговому обчисленні один місяць служби за півтора місяці страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 26.03.2025 року про призначення пенсії по інвалідності та прийняти рішення відповідно до закону.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 24 березня 2025 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії. Однак, відповідач рішенням №П/С112650004365 від 31 березня 2025 року відмовив позивачці у призначенні пенсії.
Ухвалою суду від 08 травня року відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
При повторному огляді ОСОБА_1 , 10.04.2023 року спеціалізованою кардіологічною МСЕК позивачеві була встановлена ІІ група інвалідності по загальному захворюванню безтерміново, що підтверджується довідкою до Акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 387050, виданою 10.04.2023 КЗ «Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи Кіровоградської обласної ради».
ОСОБА_1 , вважаючи, що за таких умов набув права на пенсію по інвалідності, 31 березня 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіальності заява була розглянута Головним управління Пенсійного фонду в Харківській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № ПС 11265000436 5від 31.03.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного стажу.
Підкреслено, що замість необхідного стажу 14 років стаж позивача складає 11 років 6 місяців 15 днів.
При цьому до стажу, який дає право на пенсійне забезпечення у пільговому обчисленні, не зарахований період військової служби ОСОБА_1 в м. Сєвєроморську Мурманської області РСФСР з 15.12.1985 року по 06.04.1994 року.
Відповідач покликається на те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. На обґрунтування своєї відмови відповідач посилається, що Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12.2022 № 2783-I зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинені від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 року №140/98-ВР, у відносинах, зокрема, з російською федерацією.
Позивач, не погодившись з зазначеним рішенням відповідача, звернувся з позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини з пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
На підставі частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених вказаним Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Статтею 24 Закону № 1058-IV визначено періоди, з яких складається страховий стаж. Згідно з частиною 2 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У відповідності до частини 3 страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4).
Згідно з п. в) частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію включається військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Статтею 30 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
У відповідності до частини першої статті 32 Закону № 1058-IV для осіб з інвалідністю ІІ групи у віці від 56 років до досягнення особою 59 років включно для призначення пенсії по інвалідності необхідний стаж 14 років
Згідно з п. б) частини 1 статті 27 Закону № 1788-XII громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії призначаються по інвалідності внаслідок загального захворювання - при наявності стажу роботи, необхідного за віком на день встановлення інвалідності.
Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що не позбавляє їх права на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом № 1058-IV, незалежно від місця проходження військової служби. При цьому всі види грошового забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських враховуються нарівні із заробітною платою робітників і службовців.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби з 01.01.1992 до 06.04.1994.
У відповідності до статті 24-1 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Не зараховуються до страхового стажу періоди трудової діяльності за межами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та на тимчасово окупованих територіях України після 19 лютого 2014 року особі, яка після 19 лютого 2014 року проходила військову службу (службу) у збройних силах, органах внутрішніх справ, органах державної безпеки, поліції, інших військових формуваннях, перебувала на посадах державної служби, на посадах в органах місцевого самоврядування у відповідних органах (формуваннях) Російської Федерації, добровільно займала посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно- господарських функцій у незаконних органах влади, утворених на тимчасово окупованій території України, зокрема в окупаційній адміністрації держави-агресора, у незаконних судових або правоохоронних органах, а також добровільно брала участь у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, утворених на тимчасово окупованій території України, та/або у збройних формуваннях держави-агресора.
Статтею 26-1 Закону № 1058-IV визначено, що у разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 8 Конституції України задекларовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
У відповідності до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з частиною 1 статті 58 Основного Закону закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно із статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Як передбачено частиною 2 статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Вказана вище правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі №686/4998/15.
Припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу проходження мною військової служби в російській федерації з 01.01.1992 року по 06.04.1994 , адже такий стаж набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, згідно з п. 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав- учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Положення Угоди були чинними на момент проходження позивачем військової служби і не втратили своєї сили після виходу України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців передбачений Угодою про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15.05.1992 року.
Згідно із статтею 2 названої Угоди у вислугу років для призначення пенсій військовим зараховується служба (у тому числі на пільгових умовах) у Збройних Силах і інших військовихформуваннях, зазначених у статті 1 цієї Угоди, у порядку, встановленому законодавством держав-учасниць, на території котрих військовослужбовці проходили службу. Розмір грошового забезпечення (заробітку) для призначення пенсій військовослужбовцям і їх сім'ям визначається в порядку, встановленому законодавством держав-учасниць, на території яких проживають військовослужбовці або їх сім'ї.
Згідно з постановою КМУ N 1425 1425-2022-п від 23.12.2022 Україна вийшла з цієї Угоди.
Воднораз, при вирішенні питання про правомірність застосування вище названих Угод необхідним є дотримання принципу незворотності дії закону у часі.
Таким чином, положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком.
Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території РФ після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в Росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Аналіз норм національного законодавства та міжнародних договорів, які були чинними в період військової служби позивача, свідчить про явну протиправність рішення відповідача про відмову у зарахуванні відповідного страхового стажу.
Щодо зарахування стажу позивача з 15.12.1985 по 01.01.1991 та з 01.01.1992 по 06.04.1994 з розрахунку в пільговому обчисленні один місяць служби за півтора місяці страхового стажу, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 5 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Пунктом 5-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності з 1 січня 1992 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» за межами України в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР, зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 5-2 передбачено, що. пенсії, призначені в Україні з урахуванням положень Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року до дати припинення її дії для України продовжують виплачуватися з урахуванням положень цієї Угоди.
У відповідності до статті 24-1 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 2 Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15.05.1992 року у вислугу років для призначення пенсій військовим зараховується служба (у тому числі на пільгових умовах) у Збройних Силах і інших військових формуваннях, зазначених у статті 1 цієї Угоди, у порядку, встановленому законодавством держав-учасниць, на території котрих військовослужбовці проходили службу. Розмір грошового забезпечення (заробітку) для призначення пенсій військовослужбовцям і їх сім'ям визначається в порядку, встановленому законодавством держав-учасниць, на території яких проживають військовослужбовці або їх сім'ї.
Відповідно до Переліку районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на які поширюється дія Указів Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 р. і від 26 вересня 1967 р. про пільги для осіб, які працюють в цих районах і місцевостях, затвердженого Радою Міністрів СРСР від 10.11.1967 року № 1029 в редакції постанови РМ СРСР від 03.01.1983 г. N 12, Мурманська область, за виключенням міста Кандалакши з територією, яка перебуває у адміністративному підпорядкуванні Кандалакшської міської ради народних депутатів, належить до районів Крайньої Півночі.
Питання обчислення стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до цих районів, було врегульовано, зокрема, Положенням про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590 (далі - постанова № 590).
Положеннями частини 1 статті 52 Закону СРСР від 14.07.1956 «Про державні пенсії» визначено, що пенсійне забезпечення генералів, адміралів, офіцерів, військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу надстрокової служби і прирівняних до них осіб, а також пенсійне забезпечення їх сімей здійснюється в порядку і розмірах, встановлених Радою Міністрів СРСР.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1982 № 986 затверджено Положення про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та їх сімей (далі - Положення), відповідно до якого особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям надстрокової служби, звільненим з діючої військової служби, можуть призначатися пенсії за вислугу років чи по інвалідності, а в разі одночасного виникнення права на декілька видів пенсій пенсія по старості призначається відповідно до вимог Закону СРСР «Про державні пенсії».
В підпункті «д» пункту 55 цього Положення зазначалось, що окремі періоди служби при обчисленні вислуги років для призначення пенсій зараховуються на пільгових умовах - один місяць за півтора місяці: абз. 2 - в авіації, абз. 20 - в районах Крайньої Півночі.
У постанові Касаційного адміністративного суду від 16.06.2020 року у справі № 727/1441/17 (адміністративне провадження № К/9901/15852/18) сформульовано правовий висновок, відповідно до якого, у зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації. Однією з соціальних пільг, визначених державою такій категорії громадян України, є обчислення вислуги років (часу проходження військової служби) на пільгових умовах для призначення пенсій.
Період проходження військової служби на офіцерських посадах у місцевостях, які віднесені до району Крайньої Півночі та прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, зараховується до пільгового трудового (страхового) стажу у кратному пільговому обчисленні - один місяць служби за півтора місяці.
Період проходження військової служби, що зараховується до вислуги років, зокрема, на пільгових умовах, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).
У відповідності до абзацу 9 пункту 1 Порядку № 393 військова служба (служба) у період до 1 січня 1992 р. у Збройних Силах, інших військових формуваннях, органах державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР зараховується до вислуги років (у тому числі на пільгових умовах) особам, які проживають в Україні, в порядку, встановленому законодавством колишнього Союзу РСР, що діяло до 1 січня 1992 р., за послужним списком особової справи особи, яка проходила військову службу (службу).
Згідно з абзацем 18 пункту 1 Порядку № 393 до вислуги років зараховується військова служба (служба) у період з 1 січня 1992 р. у Збройних Силах, органах внутрішніх справ, органах державної безпеки, поліції, інших військових формуваннях, утворених відповідно до законодавства держав, які входили до складу колишнього Союзу РСР, якщо зарахування таких періодів до вислуги років передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у такому випадку обчислюється згідно із законодавством відповідної держави, на території якої військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», проходили військову службу (службу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, як законодавство СРСР до 01 січня 1991 року, так і законодавство України, а також міжнародні договори передбачали і передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження особами військової служби в авіації та в районах Крайньої Півночі, зокрема один місяць служби за півтора.
Підпунктом 2 п. 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, (в тому числі документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і за вислугу років), передбачені Порядком підтвердження наявного стажу роботи, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків;
Відповідно до п.п. 1, 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків; за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 6 Порядку № 637 передбачено, що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються в тому числі військові квитки.
На підтвердження проходження ОСОБА_1 військової служби в період з грудня 1985 по 06.04.1994 до суду надано: копію військового квитка НОМЕР_2 (в якому в графі 10 зазначено, що він проходив військову службу на офіцерській посаді штурмана оператора та другого штурмана з грудня 1985 року по 06.04.1994 та копію льотної книжки штурмана ОСОБА_1 із зазначенням щомісячної і річної кількості польотів, часу польотів та модифікації літаків.
Суд враховує посилання позивача на неспроможність отримання послужного списку та інших підтверджуючих документів через припинення документообігу між Україною і російською федерацією.
Воднораз, суд вважає, що відомості військового квитка та льотної книжки в їх сукупності є достатнім підтвердженням проходження ОСОБА_1 військової служби в авіації в районах Крайньої Півночі.
Більше, пенсійний орган не заперечує факт проходження позивачем військової служби у вказаний період та покликається лише на аналізовані судом вище обставини щодо припинення російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Підсумовуючи, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування рішення №П/С112650004365 від 31 березня 2025 року. Належним способом відновлення порушеного права є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності із зарахуванням до страхового стажу період проходження позивачем військової служби з 01.01.1992 по 06.04.1994, зокрема - період проходження військової служби з 15.12.1985 по 01.01.1991 та з 01.01.1992 по 06.04.1994 - в пільговому обчисленні з розрахунку один місяць служби за півтора місяці страхового стажу.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з такого.
Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
При зверненні до суду позивачем сплачено 4000,00 грн на професійну правничу допомогу.
Вказана сума витрат на професійну правничу допомогу сплачена позивачем адвокату Левицькій Ліані Анатоліївні на підставі договору про надання правничої допомоги № 4/25 від 02.04.2025 та акту приймання-передачі наданих послуг від 21.04.2025.
Відповідач заперечень, пояснень щодо необгрунтованості та неспівмірності заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу не надав.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.
Так, за змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Поряд з цим, частинами п'ятою, шостою статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, стаття 134 КАС України забезпечує право особи на правову допомогу, та, разом з тим, запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (зокрема, пункт 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункт 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01).
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Дослідивши надані представником позивача докази, враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу (6000,00 грн) в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Судом враховано, що дана справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, та розглянута судом у судовому засіданні без виклику сторін. Відтак заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити, що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.
За наведених обставин суд вважає достатнім та співмірним відшкодування позивачеві з бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі, що дорівнює 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня 2025 року) - 3028,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ - 14099344; адреса: м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №П/С112650004365 від 31 березня 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до його страхового стажу період проходження військової служби з 01.01.1992 по 06.04.1994 року, з яких період проходження військової служби з 15.12.1985 по 01.01.1991 та з 01.01.1992 по 06.04.1994 - у пільговому обчисленні з розрахунку один місяць служби за півтора місяці страхового стажу.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 3028,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК