11 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/11531/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №063850008832 від 21.02.2025 про відмову в призначенні йому пенсії за віком, через відсутність необхідного страхового стажу - 31 рік;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати йому період роботи з 01.06.1990 по 10.11.2000 в корпорації "Укртехпром" згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.01.1986 та призначити йому пенсію за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 14.02.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачі безпідставно не зарахували йому страховий стаж, у зв'язку з чим порушили право позивача на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачі не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, не зважаючи на те, що були належним чином повідомлені про розгляд справи.
Відтак, суд, з урахуванням приписів ст.162 КАС України здійснюватиме розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
23.05.2025, 29.05.2025 та 13.06.2025 головуюча суддя перебувала на періодичному навчанні, з 07.07.2025 по 25.07.2025 та з 05.08.2025 по 25.08.2025 - у відпустці.
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 14.02.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003№1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 21.02.2025 № 063850008832 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті Закону №1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 26 років 6 місяців 6 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 22.10.1992 по 03.05.1995, з 23.07.1990 по 15.09.2002, оскільки уточнюючі довідки потребують перевірки.
Листом від 27.02.2025 №2600-0210-8/34908 Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повідомило позивача про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення від 21.02.2025 № 063850008832 про відмову у призначенні пенсії.
Позивач не погоджується із прийнятим рішенням Пенсійного фонду та вважає, що надав необхідну та достатню сукупність документів для призначення пенсії за віком, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV.
Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року (частина 2 статті 26 Закону).
У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року (частина 3 статті 26 Закону).
Як встановлено судом, на момент звернення позивача до пенсійного органу його вік становив 60 років, тому з урахуванням наведених положень для призначення позивачу пенсії за віком його страховий стаж має становити не менше 31 року. Разом з тим, при розгляді заяви позивача з доданими до неї документами пенсійним органом було встановлено, що страховий стаж особи становить 26 років 6 місяців 6 днів, у зв'язку з чим з огляду на відсутність необхідного страхового стажу рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.02.2025 № 063850008832, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Підставою для відмови відповідачем у призначенні позивачу пенсії за віком була відсутність необхідного страхового стажу. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до страхового стажу позивача не зараховано періоди трудової діяльності з 22.10.1992 по 03.05.1995, з 23.07.1990 по 15.09.2002, оскільки уточнюючі довідки потребують перевірки.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Так, в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 20.01.1986 міститься запис під номером 12 від 01.06.1990 про прийняття на роботу водієм мікроавтобуса "РАФ" до корпорації "Укртехпром" (наказ №15 від 01.06.1990). Наступний запис під номером 13 від 10.11.2000 про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП (наказ №21 від 10.11.2000). Під даними записами, в нижній лівій частині сторінки трудової книжки, міститься відмітка, про те, що записи №12 та 13 вважати дійсними, підпис відповідальної особи та печатка організації. Після цього в трудовій книжці мітяться наступні записи про трудову діяльність у відповідній хронологічній послідовності.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17, від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17, від 31 січня року у справі № 120/8471/23.
Разом із тим, суд додатково зазначає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Європейський суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
В контексті обставин цієї справи та доводів відповідача, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, суд враховує й те, що за частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У даному випадку судом не встановлено, а матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 .
Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що період роботи з 01.06.1990 по 10.11.2000 позивача зазначений у трудовій книжці НОМЕР_1 від 20.01.1986 неправомірно не зарахований відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 , а тому суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 21.02.2025 № 063850008832 про відмову в призначенні пенсії не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
При вирішенні спору суд враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та 09.07.2024 у справі №240/16372/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію.
З огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень, що потягло за собою порушення прав позивача, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.06.1990 по 10.11.2000 в корпорації "Укртехпром" згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.01.1986 та призначити йому пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 14.02.2025.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до квитанцій про сплату судового збору, позивачем за подання даного адміністративного позову було сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Оскільки, за результатом судового розгляду даної справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, позивачу підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судовий збір в сумі 605,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (вул.Бульварно-Кудрявська,16, м.Київ, 04053, ЄДРПОУ: 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги,26, м.Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49094, ЄДРПОУ: 21910427) про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.02.2025 № 063850008832 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.06.1990 по 10.11.2000 в корпорації "Укртехпром" згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.01.1986 та призначити йому пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 14.02.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити за безпідставністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва
11.09.25