05 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/33/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Берднік І. С., Міщенко І. С.
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 (головуючий суддя Пуль О. А., судді Білоусова Я. О., Лакіза В. В.)
у справі № 922/33/22
за позовом керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова
до 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Металіст-Ветеран" і 4) ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу і витребування майна,
(у судовому засіданні взяли участь: Прокурор - Цимбалістий Т. О., представник Відповідачів-1,2 - Василенко І. Ю.)
Короткий зміст позовних вимог
1. Керівник Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - Рада, Відповідач-1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління, Відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Металіст-Ветеран" (далі - Товариство, Відповідач-3), ОСОБА_1 (далі - Відповідачка-4, ОСОБА_1 ), в якому просить:
- визнати незаконним та скасувати п.32 додатку до рішення 9 сесії Ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.02.2017 № 5445-В-С, укладений між територіальною громадою м. Харкова в особі Ради, від імені якої діяло Управління і Товариством, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Тихоновою І. В.;
- витребувати у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Ради нежитлові приміщення підвалу № ХІХ в житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 50 кв.м, по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1005133763101).
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що п.32 додатку до рішення 9 сесії Ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 та укладений на його підставі договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.02.2017 № 5445-В-С суперечать вимогам ч.ч. 1, 3 ст. 11, абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", п.5.7 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр., затвердженої рішенням 12 сесії Ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11, відповідно до яких приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється як правило шляхом аукціону або за конкурсом, а викуп таких об'єктів, що перебували в оренді орендарем застосовується у виключних випадках, за умови здійснення останнім за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна, в той час як оспорюваним рішенням Рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна Відповідачем-3 -орендарем шляхом викупу, а не шляхом проведення аукціону чи конкурсу, за відсутності жодних поліпшень цього майна орендарем.
3. За доводами Прокурора, з огляду на те, що на підставі оспорюваного рішення та договору Рада як уповноважений власником - територіальною громадою міста Харкова орган місцевого самоврядування розпорядилася спірним нерухомим майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, відповідне майно вибуло з володіння власника поза його волею, а в подальшому це майно внаслідок його відчуження за договорами купівлі-продажу перейшло у незаконне володіння Відповідачці-4 - ОСОБА_1 , відповідно до положень ч.1 статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) наявні підстави для його витребування з володіння останньої на користь власника.
Короткий зміст судових рішень
4. Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 позов задоволено повністю.
4.1. В обґрунтування рішення суд послався на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б свідчили про здійснення невід'ємних поліпшень спірного нерухомого майна в період перебування його в оренді, як умови для застосування способу приватизації шляхом викупу відповідно до положень ч.ч. 1,3 ст. 11, абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", п.5.7 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр., затвердженою рішенням 12 сесії Ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11, у зв'язку з чим п.32 додатку до оспорюваного рішення, яким зазначене нерухоме майно комунальної власності визначено таким, що підлягало приватизації шляхом викупу Товариством та укладений на його підставі договір купівлі-продажу відповідного об'єкта від 02.02.2017 № 5445-В-С, суперечать законодавству, яке діяло на час прийняття зазначеного рішення та укладення зазначеного правочину, у зв'язку з чим вказаний пункт рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню відповідно до ч.10 ст.51 Закону України "Про місцеве самоврядування", ч.1 ст.21 ЦК України, а договір - визнанню недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, абз. 2 ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна".
4.2. Щодо позовних вимог прокурора в частині витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Ради нежитлових приміщень підвалу № ХІХ в житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 50 кв.м, по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1005133763101), суд послався на наявність визначених статтями 387, 388 ЦК України правових підстав для цього, з огляду на незаконність оспорюваного рішення та недійсність оспорюваного правочину, на підставі яких майно вибуло з володіння власника та його перехід в подальшому у незаконне володіння ОСОБА_1 внаслідок відчуження за договорами купівлі-продажу.
4.3. При цьому суд послався на пропорційність втручання держави у право володіння ОСОБА_1 спірним майном як покупця шляхом часткового скасування оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність, з огляду на відповідність такого втручання встановленим статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод критеріям, а саме, ґрунтується на вимогах закону та на розумних підставах і переслідує суспільний та публічний інтерес, і при цьому відповідна особа не несе індивідуальний і надмірний тягар, оскільки часткове скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна в комунальну власність є єдиним законним та справедливим способом усунення виявленого судом порушення, а правовим наслідком задоволення позову є повернення сторонами усього, що вони одержали на виконання спірного правочину, тобто фактично повернення набувачу коштів, сплачених на виконання правочину.
4.4. Разом з цим, суд відмовив у задоволенні заяви Відповідачів-1,2,4 про застосування позовної давності, пославшись на те, що Прокурор при поданні позову не пропустив загальну трирічну позовну давність, встановлену статтею 257 ЦК України, враховуючи, що він дізнався про незаконність обраного способу приватизації Товариством спірних нежитлових приміщень шляхом викупу без проведення аукціону або конкурсу (за відсутності проведення невід'ємних поліпшень) лише у лютому 2019 року після ознайомлення з матеріалами приватизаційної справи, доступ до якої надано ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19 у ході розслідування кримінального провадження № 42017221080000002 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.366 Кримінального кодексу України та виявлено Прокурором порушення, які свідчать про незаконність набуття Товариством нежитлових приміщень, оскільки Прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Ради (а саме висновок про проведення відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади і саме з цього моменту відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України почався перебіг позовної давності в той час як позов подано 31.12.2021.
4.5. Стосовно аргументів Відповідачки-4 про застосування позовної давності з посиланням на абз. 2 ч. 2 ст.30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", яка передбачає позовну давність для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - три місяці, суд зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин були чинні та діяли положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємства (малу приватизацію)", які не визначали спеціальної позовної давності, а тому посилання Відповідачки-4 на норми Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" є помилковими.
5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
5.1. Апеляційний суд погодився із установленими судом першої інстанції обставинами ненадання Товариством доказів здійснення будь-яких поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкта нерухомого майна у нього в оренді.
5.2. За наведеного апеляційний суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що Рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - Товариством здійснювалися поліпшення орендованого приміщення у визначеному законом порядку до звернення із заявою до органу приватизації про викуп майна, а обраний спосіб приватизації шляхом викупу за відсутності доказів здійснення поліпшень суперечить інтересам територіальної громади.
5.3. Апеляційний суд зазначив, що на час звернення Прокурора з позовом пункт 32 додатку до рішення 9 сесії Ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 реалізований та вичерпав свою дію шляхом укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.02.2017 № 5445-В-С між територіальною громадою м. Харкова в особі Ради, від імені якої діяло Управління і Товариством.
5.4. Отже, зважаючи на викладене, спрямованість заявлених позовних вимог на повернення майна територіальній громаді, апеляційний суд дійшов висновку, що заявлена вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування є неефективною, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке позивач вважає порушеним, що є підставою для відмови в позові в цій частині. Вищенаведене також виключає необхідність визнання недійсними в судовому порядку оспорюваного договору купівлі-продажу від 08.06.2017 № 5484-В-С. Оскільки позовні вимоги прокуратури спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом та вирішення спору зареєстровано за ОСОБА_1 , то позовна вимога Прокурора про витребування майна є віндикаційним позовом, що, в свою чергу, є належним способом захисту прав.
5.5. У той же час, апеляційний суд вказав на те, що Прокурор не навів обставин, які свідчать про недобросовісність Відповідачки-4 під час набуття спірного нерухомого майна, а також вказав на те, що Прокурор не ставиться питання про повернення отриманого за недійсним правочином, у зв'язку із чим відмовив у задоволенні вимоги про витребування майна з підстав її необґрунтованості.
Касаційна скарга
6. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 спірного майна та залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині.
Узагальнені доводи касаційної скарги
7. Прокурор посилається на неправильне застосування апеляційними судом статей 19, 57 Конституції України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та неврахування правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15 (питання реалізації органом місцевого самоврядування права власності від імені територіальної громади виключно у спосіб, передбачений законом).
8. Зазначає також, що оскаржуване рішення прийняте судом з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального (статті 11, 13, 14, 53, 73, 76-79, 86, 236, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)) та матеріального права (статті 387, 388 ЦК України), неповним з'ясуванням судом обставин справи, які мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення.
9. Скаржник зазначає про неврахування апеляційним судом обставин які виключають добросовісність набуття спірного майна ОСОБА_1 , придбаного останньою під час здійснення провадження у цій справі.
10. Окрім того, Прокурор у касаційній скарзі посилається / частково цитує висновки, викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 15.10.2024 у справі № 922/395/22, від 24.09.2024 у справі № 922/2246/19, від 24.09.2024 у справі № 922/1172/20, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20, від 06.10.2022 у справі № 904/624/19, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.
Позиція інших учасників справи
11. Рада у відзиві погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обрання Прокурором неналежних та неефективних способів захисту. Вказує на ненадання Прокурором доказів недобросовісності останнього набувача спірного нерухомого майна. Посилається також на звернення Прокурора з цим позовом після спливу позовної давності, за відсутності поважних причин для її поновлення. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
12. Від ОСОБА_1 01.08.2025 надійшли письмові пояснення, які за своїм змістом по суті є відзивом на касаційну скаргу, поданими з пропуском строку, встановленим ухвалою Верховного Суду від 20.03.2025 та без клопотання про продовження строку, в зв'язку з чим відповідні письмові пояснення на підставі приписів частини 2 статті 118 ГПК України залишаються без розгляду.
Стислий виклад обставин справи, установлених судами попередніх інстанцій
13. 21.04.2004 між Управлінням (орендодавець) і Товариством (орендар) укладено договір № 4750 оренди нежитлового приміщення (будівлі), відповідно до умов якого у останнього перебувало в оренді нежитлове приміщення загальною площею 50,0кв.м (технічний паспорт КП "Харківське бюро технічної інвентаризації, інвентарний № 50252 від 08.08.2003) за адресою: АДРЕСА_2 .
14. За умовами п.3.1 договору вартість об'єкту оренди складала 27 600 грн.
15. Пунктом 4.9 договору оренди передбачено зобов'язання орендаря своєчасно здійснювати капітальний та поточний ремонт орендованого нежитлового приміщення (будівлі). У разі проведення капітального ремонту отримати письмову згоду орендодавця.
16. Відповідно до п.6.5 договору оренди погоджено право орендаря при приватизації на компенсацію невід'ємних поліпшень об'єкта оренди, здійснених ним за рахунок власних коштів, лише при умові наявності: 1) відповідної письмової згоди орендодавця; 2) проектно-кошторисної документації; 3) актів приймання-передачі виконаних будівельних робіт; 4) копії платіжних документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані будівельні роботи та придбані матеріали.
17. Пунктом 8.1 договору встановлено строк його дії з 03.03.2004 до 03.02.2005.
18. Між сторонами неодноразово укладались додаткові угоди до цього договору, та додатковою угодою № 16 від 23.09.2016 сторони дійшли згоди щодо строку дії договору оренди з 03.09.2016 до 03.09.2017.
19. 08.09.2016 Товариство звернулося до Управління із заявою щодо надання дозволу на приватизацію орендованого майна за адресою: місто Харків, вул. Полтавський шлях, 155.
20. 23.12.2011 прийнято рішення 12 сесії Ради 6 скликання № 565/11 "Про програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, відповідно до якого, з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст.ст.26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", керуючись ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", затверджено програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки згідно з додатком. Зазначено Управлінню проводити за рахунок орендарів незалежну оцінку вартості об'єктів нерухомого майна та у встановленому порядку укласти договори купівлі-продажу відповідних об'єктів.
21. 26.10.2016 рішенням Ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" № 412/16 вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
22. Так, відповідно до п.32 додатку до рішення об'єкт комунальної власності територіальної громади міста Харкова, розташований у місті Харкові, вул. Полтавський шлях, 155 підлягав приватизації шляхом викупу Товариством.
23. У відповідності до звіту про оцінку нежитлових приміщень літ. "А-9" по вул. Полтавський шлях, 155 у м. Харкові, складеного 06.12.2016 суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Волошиним В. В. та затвердженого 07.12.2016 начальником Управління станом на 30.11.2016 складала 117 650,00грн.
24. 02.02.2017, на підставі рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 "Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016рр." та рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", між територіальною громадою м. Харкова в особі Ради, від імені якої діє Управління (продавець) і Товариством (покупець) укладено договір № 5445-В-С купівлі-продажу нежитлового приміщення, орендованого третім відповідачем.
25. Відповідно до умов вказаного договору продавець зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти нежитлове приміщення підвалу № ХІХ у житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , орендовані третім відповідачем відповідно до договору оренди № 4750 від 21.04.2004. Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером № 23.
26. 22.07.2017 приватним нотаріусом ХМНО Тихоновою І. В. проведено державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за Товариством (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1005166763101, номер запису про право власності 19216035).
27. В подальшому, 12.04.2017 державну реєстрацію права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна проведено за ОСОБА_2 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору) на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2017, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Тихоновою І.В.
28. Відповідно до п.2.1 даного договору цей продаж вчинено за 180 500 грн.
29. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 10.11.2023 третя особа здійснила відчуження спірних нежитлових приміщень ОСОБА_1 шляхом укладення договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Іващенко А.А за номером 881, та в цей же день проведено державну реєстрацію права власності на відповідний об'єкт нерухомого майна (номер відомостей про речове право: 52482723).
30. За умовами п.4 договору купівлі-продажу від 10.11.2023 цей продаж вчинено за 393 000 грн.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції
31. Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
32. Спір у справі, що розглядається, виник у зв'язку з приватизацією комунального майна шляхом його викупу орендарем і припиненням правомочностей держави (територіальної громади міста Харкова) на таке майно та виникненням відповідного обсягу прав у суб'єктів права приватної власності.
33. Як уже було наголошено вище, суди попередніх інстанцій встановили, що відчуження комунального майна в процесі приватизації на підставі рішення 9 сесії Ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 у частині пункту 32 додатку до цього рішення та на підставі договору купівлі-продажу приміщень від 02.02.2017 № 5445-В-С, відбулося з порушенням вимог законодавства через обрання Відповідачами незаконного способу приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади. Вказані висновки судів Прокурор не оспорює.
34. З огляду на доводи Прокурора, наведені у касаційній скарзі, та прохальну частину касаційної скарги, спірним є питання щодо наявності / відсутності підстав для задоволення позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна у Відповідачки-4.
35. Так, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29). У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновку у своїй постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.
36. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово виснувала про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 ЦК України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34). При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду акцентувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.
37. Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19, від 02.07.2024 у справі № 906/283/22, від 01.08.2024 у справі № 910/5740/21, від 13.08.2024 у справі № 675/401/20, в яких зокрема зазначено, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
38. Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
39. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, ЦК України).
40. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
41. У цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об'єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.
42. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21 у подібних правовідносинах.
43. Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на яку посилається скаржник).
44. Висновки суду апеляційної інстанції про те, що за встановлених у справі обставин та з урахуванням мети позову вимоги Прокурора про визнання недійсним рішень органу місцевого самоврядування, про визнання недійсними договору купівлі-продажу приміщень від 02.02.2017 № 5445-В-С є неефективними способами захисту, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, на які, зокрема, посилається скаржник.
45. Як стверджує скаржник у касаційній скарзі, здійснення Радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади. При цьому Прокурор зазначає, що в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15 сформульовано висновок про те, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
46. Так, у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, на яку посилається скаржник, Суд зазначив таке:
"У постанові Вищого господарського суду України від 16.10. 2014 у справі № 916/2545/13 колегія дійшла висновку про укладені між сторонами договори дарування і купівлі-продажу удаваними договорами і визнала їх недійсними. Водночас суд встановив вихід Одеської міськради за межі визначених законом повноважень, з огляду на що скасував пункт 13 рішення Одеської міськради від 14 квітня 2010 року № 5649-V.
Таким чином, здійснення Одеською міськрадою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади".
47. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий висновок:
"6.9. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно)".
48. У постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, на яку посилається скаржник, Верховний Суд дійшов такого висновку:
"Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі".
49. У постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, на яку посилається скаржник, Верховний Суд виснував, що "право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна".
50. Колегія суддів, розглянувши наведені доводи скаржника, зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, на які посилається скаржник, з огляду на таке.
51. Згідно із частиною 1 статтею 388 ЦК України у разі якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
52. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (частина 2 статті 388 ЦК України).
53. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21).
54. У постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21 наведено, зокрема, висновок про те, що "… за змістом статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їх волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині 1 статті 388 ЦК України. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17).
Отже, можливість витребування майна власником, який не виявляв волі на вибуття цього майна з його володіння, передбачена законом як у випадку, коли кінцевий набувач є недобросовісним, так і у випадку, коли такий набувач є добросовісним. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20.
У випадку неналежного управління комунальним майном, розпорядження ним не за призначенням, відчуження його всупереч закону чи інтересам громади, право громади може бути захищене судом, у тому числі шляхом витребування такого майна власником (територіальною громадою) із застосуванням приписів статей 387 та 388 ЦК України. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц.
Водночас суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, та не надав правової оцінки доводам Прокурора щодо вибуття спірного майна поза волею власника майна - територіальної громади м. Харкова".
55. У той же час, зважаючи на встановлені обставини порушення процедури приватизації спірного майна територіальної громади м. Харкова, вибуття такого майна поза її волею, а також реєстрацію спірних приміщень за ОСОБА_1 як останньою набувачкою в процесі розгляду справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади.
56. Суд апеляційної інстанції, в свою чергу наведеного вище правозастосування не врахував та визнав необґрунтованою позовну вимогу про витребування майна, вказавши на неподання Прокурором доказів недобросовісності Відповідачки-4.
57. Разом з тим, такі висновки суду апеляційної інстанції не узгоджуються з наведеними вище висновками Верховного Суду щодо застосування положень статей 387, 388 ЦК України, на які посилається Прокурор у касаційній скарзі, а також з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21, ухваленій в подібних правовідносинах, а також з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 08.07.2025 у справі № 922/482/22, від 22.07.2025 у справі № 922/1958/19, ухваленими після подання касаційної скарги, які підлягають врахуванню на підставі частини 4 статті 300 ГПК України.
58. Суд також вважає за необхідне зазначити, що висновки місцевого господарського суду в цій частині заявленої Відповідачами позовної давності узгоджуються з висновками палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19 (частина 4 статті 300 ГПК України).
59. За наведеного, враховуючи обрану скаржником підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а також положення частини 4 статті 300 ГПК України, Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, а також ураховуючи викладене в пунктах 55, 57-58, цієї постанови, висновки суду апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про витребування майна є необґрунтованими.
60. Решта доводів касаційної скарги Прокурора, а також згадані / частково процитовані ним у касаційній скарзі постанови Верховного Суду про які йдеться, зокрема в пункті 10 цієї постанови, з огляду на викладене вище у цій постанові, не мають вирішального значення для правильного вирішення спору, а тому Верховним Судом і не аналізуються.
61. Доводи відзиву Ради зводяться до цитування висновків суду апеляційної інстанції, наведених в оскаржуваній постанові, та спростовуються викладеним вище в цій постанові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
62. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
63. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).
64. Зважаючи на викладене в цій постанові, встановлені судом першої інстанції обставини справи, що стали підставою для задоволення позовних вимог і які, у свою чергу, не спростував суд апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна у ОСОБА_1 у цій справі підлягає скасуванню. Відповідно, рішення місцевого господарського суду в цій частині підлягає залишенню в силі.
Розподіл судових витрат
65. Внаслідок задоволення касаційної скарги судові витрати підлягають розподілу за правилами статей 129, 315 ГПК України.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 скасувати в частині відмови в задоволенні вимоги про витребувати у ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) нежитлові приміщення підвалу № ХІХ в житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 50 кв.м, по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1005133763101). Рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 у справі № 922/33/22 в частині задоволення цієї позовної вимоги залишити в силі.
3. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910108, розрахунковий рахунок: UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Держказначейська служба України; код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800; призначення платежу: Повернення судового збору) 3 632 грн відшкодування судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
4. Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий ' О. В. Случ
Судді І. С. Берднік
І. С. Міщенко