05 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/2416/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 (суддя Лаврова Л. С.)
і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 (головуючий суддя Радіонова О. О., судді Істоміна О. А., Медуниця О. Є.)
у справі № 922/2416/24
за позовом Салтівської окружної прокуратури міста Харкова
до 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексклюзів-Сінтез" і 4) ОСОБА_1
про визнання незаконними та скасування пунктів рішень, визнання недійсними договорів і витребування майна,
за участю Харківської обласної прокуратури,
(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Цимбалістий Т. О., представники Відповідача-4 - Третьяков О. В., Третьякова Н. В.)
Короткий зміст позовних вимог
1. Салтівська окружна прокуратура міста Харкова (далі - Прокурор) звернувся з позовом до Харківської міської ради (далі - Відповідач-1, Рада), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Відповідач-2, Управління), Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексклюзів-Сінтез" (далі - Відповідач-3, Товариство), ОСОБА_1 (далі також - Відповідач-4) я кому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати п. 25 додатку "Перелік об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу" до рішення 27 сесії Ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.11.2013 № 1329/13 (вимога №1);
- визнати незаконним та скасувати п. 12 додатку "Перелік об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу" до рішення 33 сесії Ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 23.04.2014 № 1570/14 (вимога №2);
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 07.03.2014 № 5119-В-С, укладений щодо нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-6 загальною площею 452,4 кв.м будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_1 у м. Харкові, між Радою, від імені якої діяло Управління і Товариством, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С. А. (реєстровий № 571);
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03.07.2014 № 5152-В-С, укладений щодо нежитлових приміщень першого поверху № 7-:-14 загальною площею 249,7 кв.м будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_1 у м. Харкові, між Радою, від імені якої діяло Управління і Товариством, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С. А. (реєстровий № 1589);
- витребувати нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-6 загальною площею 452,4 кв.м будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_1 у м. Харкові (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 202757563101) від добросовісного набувача ОСОБА_1 , на користь Харківської міської територіальної громади в особі Ради;
- витребувати нежитлові приміщення першого поверху № 7-:-14 загальною площею 249,7 кв. м будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 197363563101) від добросовісного набувача ОСОБА_1 , на користь Харківської міської територіальної громади в особі Ради.
2. Позовні вимоги аргументовано тим, що рішення Ради про включення спірних нежитлових приміщень до переліку об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу є незаконним, оскільки Товариство жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єктів нерухомого майна в оренді не здійснило. У звіті про оцінку майна, договорі купівлі-продажу, заяві з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. Товариство до органу приватизації, тобто до Управління, не подавало документів передбачених п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, які б містили відомості про невід'ємні поліпшення, здійснені за час оренди.
3. Таким чином, за як наголошував Прокурор, Рада, визначений нею орган приватизації і Товариство незаконно обрали та реалізували спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем.
Короткий зміст судових рішень
4. Господарського суду Харківської області від 11.11.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2025, у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.
5. Суди попередніх інстанцій встановили, що жодних поліпшень орендованих Товариством нежитлових приміщень, не проводилося. Звідси дійшли висновку, що Рада всупереч вимог частини 1 ст.18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних правовідносин) обрала спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування встановлених законодавчих обмежень.
6. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними оскаржуваних рішень Ради та договорів купівлі-продажу, суди вказали на те, що прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, отже єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна.
7. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про витребування майна, суди вказали на відсутність доказів, які свідчили б про недобросовісність Відповідача-4. Суди зокрема, виходили з того, що позовна вимога про витребування майна спрямована до фізичної особи, яка не була учасником приватизації та при укладенні договору купівлі-продажу з Товариством добросовісно покладалася на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та не знала і не мала знати про існування порушених прав територіальної громади м. Харкова, а також допущені порушення під час приватизації. Матеріали справи не містять доказів пов'язаності Товариства і ОСОБА_1 у їх діях щодо приватизації та відчуження майна з порушенням інтересів територіальної громади. Будь-яких доказів обізнаності ОСОБА_1 про порушення порядку приватизації майна або наявності обмежень по відчуженню такого майна під час його приватизації Товариством матеріали справи не містять. Звідси, суди дійшли висновку про те, що Прокурор не обґрунтував недобросовісність поточного власника майна ОСОБА_1 .
Касаційна скарга
8. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи касаційної скарги
9. Прокурор посилається на неправильне застосування судами статей 19, 57 Конституції України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та неврахування правових висновків, викладених в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а (питання віднесення рішень органу місцевого самоврядування до нормативно-правових актів) та постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15 (питання реалізації органом місцевого самоврядування права власності від імені територіальної громади виключно у спосіб, передбачений законом).
10. Зазначає також, що оскаржувані рішення прийняті судами з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального (статті 11, 13, 14, 53, 73, 76-79, 86, 236, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)) та матеріального права (статті 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), неповним з'ясуванням судом обставин справи, які мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення.
11. Окрім того, Прокурор у касаційній скарзі посилається / частково цитує висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.
Відзив
12. Відповідач-4 у відзив на касаційну скаргу наполягає на тому, що він є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, а позовна заява Прокурора не містить підстав для витребування спірного майна у нього, як у добросовісного набувача. Стверджує про те, що Прокурор звернувся до суду з позовною заявою поза межами загальної позовної давності, оскільки у Прокурора була можливість довідатися під час прокурорської перевірки про порушення або загрозу порушення інтересів держави ще у 2014 році. Просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
13. Управління у відзиві погоджується з висновками судів про обрання Прокурором неналежних та неефективних способів захисту. Вказує на ненадання Прокурором доказів недобросовісності останнього набувача спірного нерухомого майна. Наполягає також на тому, що Прокурор не обґрунтував наявності порушення майнових інтересів територіальної громади, оскільки не надав доказів можливості первісного чи повторного продажу спірного нерухомого майна за ціною, вищою ніж передбачена спірним договором купівлі-продажу. Посилається також на звернення Прокурора з цим позовом після спливу позовної давності, за відсутності поважних причин для її поновлення. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Інші заяви та клопотання
14. 14.04.2025 від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій Відповідач-4 з урахуванням положень Закон України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12.03.2025 № 4292-IX просить застосувати наслідки спливу позовної давності за вимогами до добросовісного набувача спірного нерухомого майна.
Стислий виклад обставин справи, установлених судами попередніх інстанцій
15. На підставі договору оренди від 12.06.2013 № 1965, укладеного між Управлінням і Товариством, у останнього в оренді перебувала нежитлова будівля літ. А-1, загальною площею 702,1 кв. м, по АДРЕСА_1. Вартість об'єкта оренди складала 337 500 грн без ПДВ (п. 3.1 договору).
16. Пунктом 5.2. договору оренди передбачено право орендаря здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проєктами, які розроблені спеціалізованими проєктними організаціями і узгоджені з Управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, а також за наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Згідно з п. 5.3. договору оренди орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність. Відповідно до п. 10.1. вказаного договору оренди, строк його дії до 12.05.2016.
17. Згідно з матеріалами приватизаційної справи № 2215, Товариство звернулося із заявою від 04.11.2013 № 16 (тобто через 4 місяці з дня отримання майна в оренду) до Управління (від 04.11.2013 вх. № 16671), у якій просило дозволити приватизацію нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-6 вказаної нежитлової будівлі загальною площею 452,4 кв. м шляхом викупу. При цьому, до вказаної заяви не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію майна в такий спосіб.
18. Радою прийняла рішення (п. 25 додатку "Перелік об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу" до рішення 27 сесії Ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.11.2013 № 1329/13), яким включила вищезазначені нежитлові приміщення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу. На виконання вказаного рішення Товариство звернулося до Управління із заявою про приватизацію шляхом викупу від 29.11.2013 № 3050 (вх. № 18333).
19. Відповідно до наявного в матеріалах приватизаційної справи № 2215 звіту про оцінку нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-6 літ. А-1 загальною площею 452,4 кв. м по АДРЕСА_1 у м. Харкові, складеного 30.11.2013 суб'єктом оціночної діяльності ПФ Агенство "Схід", висновки якого затверджено наказом начальника Управління від 30.12.2013 за № 2563, ринкова вартість згаданих приміщень станом на 30.11.2013 склала 218 000 грн (без ПДВ). Під час складання вказаного звіту використано технічний паспорт на нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-6 літ. А-1 загальною площею 452,4 кв. м по АДРЕСА_1 у м. Харкові, виготовлений КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 09.09.2013, згідно з яким, загальна площа згаданих нежитлових приміщень склала 452,4 кв. м. У вказаному звіті відсутні будь-які відомості про те, що проводилися ремонтні роботи або невід'ємні поліпшення, як того вимагає закон, у нежитлових приміщеннях вказаної нежитлової будівлі.
20. 07.03.2014 між Товариством і територіальною громадою м. Харкова в особі Ради, від імені якої діяло Управління, укладено договір купівлі-продажу № 5119-В-С, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С. А. (реєстровий № 571). За умовами зазначеного договору Відповідач-3 приватизував вказані нежитлові приміщення за 218 000 грн без ПДВ (разом з ПДВ за 261 600 грн). На підставі згаданого договору, а також акта прийому-передачі нерухомого майна № 5119-В-С від 07.03.2014, рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса ХМНО Гаврилової С. А. № 11491657 від 07.03.2014 проведено державну реєстрацію права власності Товариства на нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-6 літ. А-1 загальною площею 452,4 кв.м по АДРЕСА_1 у м. Харкові (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 202757563101, номер запису про право власності: 4918290).
21. Згідно з матеріалів приватизаційної справи № 2248, Товариство в особі директора Стопки В. В. звернулося із заявою від 03.02.2014 № 3/2 до Управління (від 03.02.2014 вх. № 1536), у якій просило дозволити приватизацію нежитлових приміщень першого поверху № 7-:-14 загальною площею 249,7 кв. м нежитлової будівлі літ А-1 за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1 шляхом викупу. При цьому, до вказаної заяви не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію майна в такий спосіб. Рада прийняла рішення (п. 12 додатку "Перелік об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу" до рішення 33 сесії Ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 23.04.2014 № 1570/14), яким включила вищезазначені нежитлові приміщення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу. На виконання вказаного рішення Товариство звернулося до Управління із заявою про приватизацію шляхом викупу від 30.04.2014 № 3095 (вх. № 6985).
22. Відповідно до наявного в матеріалах приватизаційної справи № 2248 звіту про оцінку нежитлових приміщень першого поверху № 7-:-14 літ. А-1 загальною площею 249,7 кв. м по АДРЕСА_1 у м. Харкові, складеного 30.04.2014 суб'єктом оціночної діяльності ПФ Агенство "Схід", висновки якого затверджено наказом начальника Управління від 26.05.2014 за № 696, ринкова вартість згаданих приміщень станом на 30.04.2014 склала 175 500 грн (без ПДВ). У вказаному звіті відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи або невід'ємні поліпшення, як того вимагає закон, у нежитлових приміщеннях вказаної нежитлової будівлі.
23. 03.07.2014 між Товариством та територіальною громадою м. Харкова в особі Ради, від імені якої діяло Управління, укладено договір купівлі-продажу № 5152-В-С, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С. А. (реєстровий № 1589). За умовами згаданого договору Відповідач-3 приватизував вказані нежитлові приміщення за 175 500 грн. без ПДВ (разом з ПДВ 210 600 грн).
24. На підставі договору купівлі-продажу, а також акта прийому-передачі нерухомого майна від 03.07.2014 № 5152-В-С, рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса ХМНО Гаврилової С. А. від 03.07.2014 № 14197719 проведено державну реєстрацію права власності Товариства на нежитлові приміщення першого поверху № 7-:-14 літ. А-1 загальною площею 249,7 кв. м по АДРЕСА_1 у м. Харкові (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 197363563101, номер запису про право власності: 6213928).
25. В подальшому, нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-6 літ. А-1 загальною площею 452,4 кв.м по АДРЕСА_1 у м. Харкові передані у власність ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 02.04.2014, посвідченим приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н. М. (реєстровий № 201). Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12119830 від 02.04.2014. Номер відомостей про речове право: 5203321. Нежитлові приміщення першого поверху № 7-:-14 літ. А-1 загальною площею 249,7 кв. м по АДРЕСА_1 у м. Харкові передані у власність ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 09.07.2014, посвідченим приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н. М. (реєстровий № 493). Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14316143 від 09.07.2014. Номер відомостей про речове право: 6271709.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції
26. Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
27. Предметом судового розгляду у цій справі є, зокрема, вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування щодо приватизації (відчуження) шляхом викупу спірних об'єктів нерухомого майна (нежитлових приміщень).
28. Обґрунтовуючи свою позицію, Прокурор стверджує, що спірними рішеннями Ради порушується право власності територіальної громади м. Харкова на спірні об'єкти нерухомості, тому належним способом захисту цього права, на його думку, є звернення до суду з позовом про скасування цих рішень органу місцевого самоврядування.
29. При касаційному розгляді справи № 922/2416/24 Суд вважає за необхідне врахувати висновки палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведені в постанові, ухваленій після подання Прокурором касаційної скарги, від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19 (до розгляду якої зупинялося провадження в цій справі), що згідно із частиною 4 статті 300 ГПК України є підставою для виходу за межі викладених у зазначеній скарзі доводів.
30. Так, у наведеній постанові наведено, зокрема, такий висновок: "… згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а його скасування не дасть змоги позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому немає потреби оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення".
31. З таких міркувань та з огляду на те, що оспорювані рішення органу місцевого самоврядування вже виконані на час звернення Прокурора з позовом до суду шляхом укладення договорів купівлі-продажу від 07.03.2014 №5119-В-С т а від 03.07.2014 № 5152-В-С, визнання зазначених рішень недійсними не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення цих договорів та повернення набутого за ними або відшкодування шкоди (за наявності підстав).
32. Вказане свідчить про правомірність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову про визнання незаконними та скасування рішень через неефективність обраного Прокурором способу захисту прав та, відповідно, спростовує протилежні доводи касаційної скарги останнього.
33. У той же час, суди попередніх інстанцій встановили і скаржник цього не оскаржує, що спірна приватизація на підставі п. 25 додатку "Перелік об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу" до рішення 27 сесії Ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.11.2013 № 1329/13, п. 12 додатку "Перелік об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу" до рішення 33 сесії Ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 23.04.2014 № 1570/14 проведена з порушення вимог закону, зокрема, статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що свідчить про наявність порушень вимог чинного законодавства України і при укладенні договору купівлі-продажу нежитлових приміщень.
34. За висновками судів попередніх інстанцій, Рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, з огляду на те, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що орендарем здійснювалися будь-які невід'ємні поліпшення орендованого ним приміщення за договорами оренди від 12.06.2013 № 1965. Обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави і територіальної громади.
35. Наведені висновки судів відповідають правовій позиції, викладеній у постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19.
36. Разом із тим, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29). У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновку у своїй постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.
37. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово виснувала про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 Цивільного кодексу України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34). При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду акцентувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.
38. Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19, від 02.07.2024 у справі № 906/283/22, від 01.08.2024 у справі № 910/5740/21, від 13.08.2024 у справі № 675/401/20, в яких зокрема зазначено, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
39. Наведене, у свою чергу, виключає необхідність визнання недійсним у судовому порядку й оспорюваних договорів купівлі-продажу, укладених у процесі приватизації спірного нерухомого майна, на чому правильно наголошено судами попередніх інстанцій під час вирішення спору в справі.
40. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).
41. Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
42. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, ЦК України).
43. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
44. У цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об'єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.
45. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21 у подібних правовідносинах.
46. Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на яку посилається скаржник).
47. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду є необґрунтованими. Висновки судів про те, що за встановлених у справі обставин та з урахуванням мети позову вимоги Прокурора про визнання недійсним рішень органу місцевого самоврядування, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.03.2014 №5119-В-С т а від 03.07.2014 № 5152-В-С є неефективними способами захисту, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, на які, зокрема, посилається скаржник.
48. Як стверджує скаржник у касаційній скарзі, здійснення Радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади. При цьому Прокурор зазначає, що в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15 сформульовано висновок про те, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
49. Так, у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, на яку посилається скаржник, Суд зазначив таке:
"У постанові Вищого господарського суду України від 16.10. 2014 у справі № 916/2545/13 колегія дійшла висновку про укладені між сторонами договори дарування і купівлі-продажу удаваними договорами і визнала їх недійсними. Водночас суд встановив вихід Одеської міськради за межі визначених законом повноважень, з огляду на що скасував пункт 13 рішення Одеської міськради від 14 квітня 2010 року № 5649-V.
Таким чином, здійснення Одеською міськрадою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади".
50. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий висновок:
"6.9. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно)".
51. У постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, на яку посилається скаржник, Верховний Суд дійшов такого висновку:
"Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі".
52. У постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, на яку посилається скаржник, Верховний Суд виснував, що "право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна".
53. Колегія суддів, розглянувши наведені доводи скаржника, зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, на які посилається скаржник, з огляду на таке.
54. Згідно із частиною 1 статтею 388 ЦК України у разі якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
55. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (частина 2 статті 388 ЦК України).
56. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21).
57. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про відсутність ознак недобросовісності у діях кінцевого набувача спірного нерухомого майна - ОСОБА_1 , тому дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги Прокурора про витребування у Відповідача-4 нежитлових приміщень. При цьому, як зазначає скаржник, суди не надали оцінки доводам Прокурора, наведеним у позовній заяві, про те, що ОСОБА_1 як учасник правочину мав можливість піддати сумніву правомірність вчинюваних правочинів.
58. У постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21 викладено, зокрема, висновок про те, що: "… за змістом статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їх волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині 1 статті 388 Цивільного кодексу України. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17).
Отже, можливість витребування майна власником, який не виявляв волі на вибуття цього майна з його володіння, передбачена законом як у випадку, коли кінцевий набувач є недобросовісним, так і у випадку, коли такий набувач є добросовісним. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20.
У випадку неналежного управління комунальним майном, розпорядження ним не за призначенням, відчуження його всупереч закону чи інтересам громади, право громади може бути захищене судом, у тому числі шляхом витребування такого майна власником (територіальною громадою) із застосуванням приписів статей 387 та 388 ЦК України. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц".
59. Водночас суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, та не надали правової оцінки доводам Прокурора щодо вибуття спірного майна поза волею власника майна - територіальної громади м. Харкова. Прокурор зазначав, що здійснення Радою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади. Натомість суди дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги Прокурора про витребування спірного майна у ОСОБА_1 .
60. Отже, доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку частково підтвердилися.
61. Колегія суддів також зазначає, що наведене вище правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21, ухваленій в подібних правовідносинах, а також з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 08.07.2025 у справі № 922/482/22, від 22.07.2025 у справі № 922/1958/19, ухваленими після подання касаційної скарги, які підлягають врахуванню на підставі частини 4 статті 300 ГПК України.
62. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 73-79, 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог Прокурора про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської об'єднаної територіальної громади в особі Ради спірного майна слід скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.
63. Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що Відповідачі подали заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, а Прокурор виклав у позовній заяві клопотання щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності. Встановлення обставин перебігу позовної давності пов'язане з оцінкою доказів, що з урахуванням змісту статті 300 ГПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, дослідженню підлягає питання щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння майном, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог Прокурора про витребування спірного майна - скасувати із направленням справи в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду.
64. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не врахували вимог матеріального та процесуального права, не надали належної оцінки доводам сторін, доказам, наявним у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, а відтак, висновки цих судів про наявність правових підстав для відмови у задоволення позову Прокурора про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської об'єднаної територіальної громади в особі Ради спірного майна є передчасними.
65. Решта доводів касаційної скарги Прокурора, а також згадані / частково процитовані ним у касаційній скарзі постанови Верховного Суду про які йдеться, зокрема в пункті 11 цієї постанови, з огляду на викладене вище у цій постанові, не мають вирішального значення для правильного вирішення спору / є передчасними, а тому Верховним Судом і не аналізуються.
66. Доводи відзиву Відповідача-4 та Управління наведеного вище не спростовують та з урахуванням викладеного у цій постанові є передчасними.
67. З урахуванням положень частини 3 статті 267 ЦК України Суд також відхиляє заяву Відповідача-4 про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки така заява подається до винесення судом рішення у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
68. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
69. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
70. Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частин 3 статті 310, частини 4 статті 300 ГПК України касаційну скаргу Прокурора необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції і рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про витребування нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-6 загальною площею 452,4 кв.м будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 202757563101) та нежитлових приміщень першого поверху № 7-:-14 загальною площею 249,7 кв. м будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 197363563101) від добросовісного набувача ОСОБА_1 , на користь Харківської міської територіальної громади в особі Ради, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
71. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Судові витрати
72. Оскільки справа направляється на новий розгляд розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 і рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 у справі № 922/2416/24 скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування майна.
3. Справу № 922/2416/24 в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді І. С. Міщенко
С. К. Могил