10 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/16507/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Сітайло Л.Г., Андрієнко В.В.)
від 04.02.2025
у справі №910/16507/23
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Мережі", Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі"
треті особи: Спільне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Драгон Капітал", Приватне акціонерне товариство "Альтана Капітал"
про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування збитків,
за участю представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_1
відповідача 1 - не з'явилися
відповідача 2 - Максецька О.С.
третіх осіб - не з'явилися
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Мережі" (далі - ТОВ "ДТЕК Мережі") та Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (далі - ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі") про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування збитків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2023 у справі №910/16507/23 позовну заяву залишено без руху на підставі пункту 2 частини першої статті 164 Господарського процесуального кодексу України (до позовної заяви не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (у сумі 179 611,91 грн)).
Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 відкрито провадження у справі №910/16507/23 та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
В подальшому розгляд справи судом неодноразово відкладався.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 у справі №910/16507/23 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: письмової заяви з уточненням змісту позову в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину; - доказів сплати судового збору у встановленому розмірі; доказів можливості повернення виконаного за оспорюваним правочином.
Підставою залишення позову без руху була встановлена в ході судового розгляду обставина, що заява в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину не містить змісту позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 у справі №910/16507/23 залишено без розгляду.
Мотивуючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, уточнюючи зміст позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину, заявив вимогу про повернення на його користь 5 244 141 шт простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі", що свідчить про її майновий характер. Однак, позивач у встановлений строк не усунув недоліки позовної заяви, а саме не здійснив сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі, а також до письмової заяви з уточненням змісту позовних вимог не додано доказів направлення її копії іншим учасникам справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвал Господарського суду міста Києва від 29.12.2023 та від 13.11.2024 у справі №910/16507/23 повернуто скаржнику, з підстав того, що вказані ухвали не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі №910/16507/23 ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 (про залишення без розгляду позовної заяви) скасовано. Справу №910/16507/23 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши та скасувавши ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви, дійшов висновку, що в порушення частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху повинен був зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити), чого в порушення вимог процесуального законодавства України не було зроблено судом першої інстанції в ухвалі суду від 13.11.2024 та в подальшому призвело до залишення позовної заяви без розгляду. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що інформація про ціну спірного договору купівлі-продажу та номінальну вартість однієї акції наявна в матеріалах справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 у справі №910/16507/23 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі №910/16507/23.
Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі №910/16507/23, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить скасувати мотивувальну оскаржувану частину постанови суду апеляційної інстанції та викласти зазначену частину в наступній редакції, в якій додатково зазначити:
- на неприпустимість та неправомірність багаторазового розгляду судами питань щодо уточнень очевидних наслідків недійсності оскаржуваного правочину та розміру судового збору без жодних змін предмету позову, особливо поза межами "розумного строку розгляду справи";
- суди не мають права виходити за межі розумних термінів розгляду справи по суті та винесення ефективного, обґрунтованого рішення, формально посилаючись на норми Господарського процесуального кодексу України, в тому числі, але не обмежуючись нібито на нові процесуальні обставини за частиною одинадцятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України;
- неправомірність вимагати від позивача забезпечення позову, так як норми Господарського процесуального кодексу України регламентують "забезпечення позову саме відповідачами";
- суди мають виконувати основоположні вимоги Господарського процесуального кодексу України, Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про розумність строків до винесення обґрунтованого рішення суду, особливо із застосуванням "надлишкового формалізму";
- чи має право суд першої інстанції нескінченну кількість разів (в тому числі але не обмежуючись, після завершення підготовчого провадження), змінювати свої вимоги (попередні рішення) щодо розміру судового збору без належних підстав, в тому числі але не обмежуючись з причин власних недоглядів, помилок; чи така кількість помилок та спроб у суду першої інстанції є скінченною та такі спробо вичерпано судом першої інстанцій у цій справі;
- чи мають розглядатися шестиразові недогляди/помилки суду першої інстанції щодо встановлення недоліків позовної заяви, в тому числі судового збору та/або предмету позову, як "створення перешкод, що обмежує заявника права на справедливий суд, яке передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Конституцією України" і чергове повернення до зазначеного питання судом першої інстанції буде трактуватися як "систематичне створення перешкод судом в доступі до суду";
- чи суду першої інстанції слід вважати, що позивачем усунуті всі не чіткі, не однозначні недоліки, встановлені судом першої інстанції в ухвалі від 13.11.2024, в тому числі які позивач мав трактувати на свою користь із-за невизначеності таких недоліків.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ДТЕК Мережі" проти вимог касаційної скарги заперечує, мотивуючи його тим, що залишення позовної заяви без руху з метою зобов'язання позивача доплатити судовий збір у розмірі, визначеному Законом України "Про судовий збір", не є перешкодою в доступі до правосуддя, втім, оскільки судом першої інстанції при постановленні ухвали про залишення позовної заяви без руху недостатньо деталізовано спосіб усунення недоліків позовної заяви (не зазначено точну суму судового збору), товариство погоджується із постановою суду апеляційної інстанції.
У відповіді на відзив позивач заперечує доводи, викладені у відзиві та просить касаційну скаргу задовольнити.
Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (частина перша). Позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову (частина третя).
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою, відповідно до якої просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів №20БВ-000000652, №БВ20201023/01-АК від 23.10.2020, укладений між Спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Драгон Капітал" (продавець), який діяв на підставі договору на брокерське обслуговування, наданого ОСОБА_1 (клієнт продавця) з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Мережі" від імені та за рахунок якого діяло Приватне акціонерне товариство "Альтана Капітал" з другої сторони, застосувати наслідки недійсності правочину та згідно із статтями 230, 231 Цивільного кодексу України стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача як відшкодування мінімальних подвійних збитків позивача у розмірі 11 795 194,20 грн.
Відповідно до положень частин першої - п'ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України (у чинній редакції) суддя протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, в яких закріплено положення про загальні правильна подання позовів та документи, що додаються до позовної заяви.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина 2).
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу (частина 3).
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою (частина 4).
Господарський суд міста Києва ухвалою від 29.12.2023 у справі №910/16507/23 відмовив у задоволенні клопотання позивача про зменшення сплати судового збору та залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху, встановивши строк для усунення недоліків позовної заяви.
Зазначеною ухвалою суд першої інстанції відмітивши, що позивачем заявлено спільно одну вимогу немайнового характеру (визнання договору недійсним) та одну вимогу майнового характеру (застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування 11 795 194,20 грн збитків), та встановивши несплату позивачем судового збору, залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху з підстав несплати судового збору у розмірі 179 611,91 грн (2 684,00 грн + 176 927,91 грн).
Після усунення недоліків позовної заяви, прийнявши ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкриваючи провадження у справі №910/16507/23, суд першої інстанції будь-яких обставин, які б свідчили про невідповідність позову вимогам статей 162, 164, 172, 173 Господарського процесуального кодексу України, не встановив.
Відповідно до частин одинадцятої - тринадцятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, якщо позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків (частина 12).
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (частина 13).
У розумінні наведених положень процесуального законодавства залишення позовної заяви без руху в такому випадку, який є винятком із загального правила відкриття провадження у справі, можливе лише в тому разі, коли про обставини, що стали підставою для залишення позову без руху, стало відомо після відкриття провадження у справі.
Верховний Суд у постановах від 15.07.2021 у справі № 922/4128/20 та від 20.09.2022 у справі № 904/7769/21 виснував, що залишення позовної заяви без руху у такому випадку, який є винятком із загального правила відкриття провадження у справі, можливе лише в тому разі, коли про обставини, що стали підставою для залишення позову без руху, стало відомо після відкриття провадження у справі.
Отже, передбачений частиною одинадцятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України механізм є відмінним від механізму залишення позовної заяви без руху, яке здійснюється до відкриття провадження у справі. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 15.07.2021 у справі № 922/4128/20.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що звертаючись до суду з даним позовом позивачем було заявлено одну немайнову вимогу та дві майнові. При цьому, враховуючи, що позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів та застосувати наслідки недійсності правочину, цілком зрозуміло є те, що позивач просив повернути йому акції. Про вимогу повернення акцій позивач повідомляв суд також в письмових поясненнях поданих 27.05.2024 та в судовому засіданні 17.07.2024. Отже, вимога про застосування наслідків недійсності правочину заявлялася позивачем в позовній заяві під час звернення до суду.
В касаційній скарзі скаржник наголошував на відсутності у суду першої інстанції права нескінченну кількість разів (в тому числі але не обмежуючись, після завершення підготовчого провадження), змінювати свої вимоги (попередні рішення) щодо розміру судового збору без належних підстав, в тому числі але не обмежуючись з причин власних недоглядів, помилок.
Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - Господарським процесуальним кодексом України.
Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Єдність господарського судочинства (господарського процесу) забезпечується тим, що розгляд справи здійснюється тільки в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Господарський процесуальний кодекс, встановлюючи для усіх господарських справ єдину процесуальну форму їх розгляду і допускаючи в окремих випадках винятки із загальних правил, виходить з того, що господарський процес є загальною формою захисту прав і охоронюваних законом інтересів, а ті або інші особливості не можуть створити самостійного порядку їх розгляду.
Господарське судочинство (господарський процес) - це врегульований нормами господарського процесуального права порядок провадження у господарських справах, обумовлений системою взаємозалежних господарських процесуальних прав і обов'язків учасників процесу, що реалізується у відповідних господарських процесуальних діях, спрямованих на здійснення правосуддя у господарських справах.
Господарське судочинство (господарський процес) встановлює порядок судового розгляду і вирішення господарських справ, що встановлений нормами господарського процесуального права. Законом установлено певні правові вимоги до поведінки суду, з одного боку, й інших суб'єктів процесу, з іншого. Реалізувати закріплені в законі процесуальні права можливо через здійснення визначених процесуальних дій. Суворе дотримання процесуального порядку при здійсненні правосуддя повинно забезпечити ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення у справі.
Господарський процес (господарське судочинство) складається з ряду поступових стадій (частин). Стадії господарського судочинства - це складові частини єдиного господарського процесу, що характеризуються спільністю найближчої процесуальної мети, мають специфічний зміст і відповідне процесуальне оформлення. Для кожної стадії характерна визначена сукупність процесуальних дій.
Стадії господарського судочинства є певною послідовністю процесуальних дій, які здійснюються у встановленій процесуальним законодавством черговості й оформлюються судовим актом (ухвала суду, рішення суду, постанова). Стадії судового процесу відбуваються одна за одною та мають свою процесуальну мету, чим забезпечують єдність і неподільність процесу захисту прав.
Господарський процесуальний кодекс України визначає, серед іншого, такі стадії господарського процесу: 1) відкриття провадження у справі (розділ III глава 2); 2) підготовче провадження (розділ III глава 3); 3) розгляд справи по суті (розділ III глава 6); 4) судові дебати та ухвалення рішення (розділ III глава 6); 5) апеляційне провадження (розділ IV глава 1); 6) касаційне провадження (розділ IV глава 2); 7) перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами (розділ IV глава 3); 8) процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у господарських справах (розділ V).
Частиною першою статті 177 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданнями підготовчого провадження є, зокрема: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Згідно з частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд, зокрема, у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; з'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Відповідно до частин першої - другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про:
1) залишення позовної заяви без розгляду;
2) закриття провадження у справі;
3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
У пункті 8 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
З аналізу частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що ця норма фактично встановлює обов'язок суду вчинити певні процесуальні дії до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, такі як залишення позовної заяви без розгляду, закриття провадження у справі, закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, чим фактично ставить суди (право та обов'язок) в залежність від стадії господарського процесу, на якій суд може це право чи обов'язок реалізувати.
Стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя та завданням господарського судочинства; разом з тим, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть повернутися до стадії вчинення тих чи інших процесуальних дій, які за загальним правилом можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження, й після закриття підготовчого провадження; однак такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до дій, що проводяться на стадії підготовчого провадження, з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №917/1178/23.
Встановлена Господарським процесуальним кодексом України стадійність розгляду справи, а також положення частини одинадцятої статті 176 та частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України не передбачають право суду залишати без руху позовну заяву та за наслідками її невиконання залишати позов без розгляду на будь-якій стадії судового процесу.
З комплексного аналізу зазначених норм Господарського процесуального кодексу України випливає, що залишення позовної заяви без руху на підставі частини одинадцятої статті 176 Господарського процесуального кодексу та за наслідками її невиконання без розгляду може мати місце лише до закриття стадії підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
За змістом статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат. У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься. З оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті (частини перша, третя статті 201 Господарського процесуального кодексу України), тобто з'ясування позицій сторін, заслуховування показань свідків, пояснень експертів, спеціалістів, дослідження доказів тощо. З цього моменту починається відлік строку розгляду справи по суті, визначений статтею 195 цього Кодексу. Розгляд справи по суті закінчується ухваленням відповідного судового рішення (частина третя статті 232 Господарського процесуального кодексу України).
Господарський суд міста Києва ухвалою від 24.04.2024 у справі №910/16507/23 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Ухвала суду першої інстанції набрала законної сили.
Відповідно до протоколу судового засідання №3553543 від 29.10.2024 у справі №910/16507/23 Господарський суд міста Києва перейшов до стадії судових дебатів.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського процесуального кодексу України у судових дебатах виступають з промовами (заключним словом) учасники справи. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 219 Господарського процесуального кодексу України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.
Отже по суті, стадія судових дебатів є проміжною між стадіями розгляду справи по суті та ухвалення рішення.
Проте, у справі, що переглядається, суд першої інстанції після переходу до стадії судових дебатів встановив, що позовна заява в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину не містить змісту позовних вимог, наслідком чого стало прийняття ним ухвали (13.11.2024), якою залишив позовну заяву без руху та.
Верховний Суд у постанові від 24.07.2018 у справі №916/3255/17, встановивши, що суд першої інстанції закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні, а вже потім на підставі частини одинадцятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху, дійшов висновку, що з комплексного аналізу наведених приписів Господарського процесуального кодексу України випливає, що залишення позовної заяви без руху в даному разі могло мати місце лише до відкриття підготовчого провадження у справі.
Також підкреслив те, що суд першої інстанції через власний недогляд не звернув на стадії відкриття провадження у справі уваги на часткову недоплату учасником справи суми судового збору (в даному випадку мала місце недоплата судового збору за вимогу майнового характеру при заявлені одночасно двох вимог майнового та немайнового характеру), не повинно створювати такому учасникові перешкод у доступі до правосуддя на подальших стадіях провадження зі справи. Такий підхід до вирішення даного питання узгоджується із засадою (принципом) верховенства права, закріпленим у пункті 1 частини третьої статті 3 та частині першій статті 11 Господарського процесуального кодексу України, є за даних обставин справедливим та таким, що виправдовує правомірні сподівання особи на розгляд її справи судом у розумний строк.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 21.05.2021 у справі №910/5120/20, вирішуючи питання щодо допустимості залишення позову без розгляду, зокрема, на стадії розгляду спору, не знайшовши підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові від 24.07.2018 у справі №916/3255/17, виснувала, що зазначені процесуальні норми не містять жодних застережень щодо допустимості залишення позову без розгляду виключно до закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у разі, якщо позивач не усунув недоліків оформлення позовної заяви, які полягають у несплаті або недоплаті судового збору.
З огляду на викладене, враховуючи повноваження суду першої інстанції, визначені частиною одинадцятою статті 176, частиною другою статті 182, частиною другою статті 185 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає у суду першої інстанції відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху та за наслідками її невиконання залишення позову без розгляду після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, оскільки завданням розгляду справи по суті відповідно до статті 194 Господарського процесуального кодексу України є саме розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів.
Та обставина, що суд першої інстанції через не звернув на стадії відкриття провадження у справі уваги на недоплату учасником справи суми судового збору, не повинна створювати такому учасникові перешкод у доступі до правосуддя на подальших стадіях провадження зі справи. Такий підхід до вирішення даного питання узгоджується із засадою (принципом) верховенства права, закріпленим у пункті 1 частини третьої статті 3 та частині першій статті 11 Господарського процесуального кодексу України, є за даних обставин справедливим та таким, що виправдовує правомірні сподівання особи на розгляд її справи судом у розумний строк.
Суд першої інстанції в такому випадку має розподілити судові витрати за результатами розгляду спору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.05.2021 у справі №910/5120/20 щодо допустимості залишення позову без руху та за наслідками її невиконання залишення його без розгляду на стадії розгляду спору.
Зазначений висновок порушує принцип верховенства права, закріплений у пункті 1 частини третьої статті 3 та частини першої статті 11 Господарського процесуального кодексу України та позбавляє позивача захисту, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, оскільки судовий захист залежить від дій саме суду, який відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України має справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстнції, встановивши вже на стадії розгляду справи по суті, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, має здійснити розгляд справи по суті, а судові витрати, пов'язані з розглядом справи, розподілити за результатами такого розгляду відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В апеляційній скарзі скаржник заперечував не лише правомірність прийняття судом першої інстанції ухвали про залишення позову без розгляду, а й правомірність прийняття місцевим господарським судом ухвал про залишення позову без руху від 29.12.2023 (в частині відмови у задоволенні клопотання про зменшення судового збору) та від 13.11.2024 (щодо сплати судового збору за ще одну майнову вимогу), невиконання якої стало наслідком залишення судом позову без розгляду.
Суд апеляційної інстанції ухвалою від 08.01.2025 вирішив апеляційну скаргу в частині оскарження ухвал Господарського суду міста Києва від 29.12.2023 та 13.11.2024 повернути скаржнику, виходячи з того, що оскарження ухвал про залишення без руху позовної заяви не передбачена переліком, наведеним у статті 255 Господарського процесуального кодексу України та не є ухвалою, що має завершальне значення щодо можливості судового розгляду і перешкоджає провадженню у справі, тобто є такою що не підлягає оскарженню окремо від рішення.
Відповідно до частини другої статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 255 Господарського процесуального кодексу України, і він не визначає можливості оскарження ухвал про залишення позову без руху окремо від рішення суду.
Згідно з частиною третьою статті 255 Господарського процесуального кодексу України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 25.02.2025 у справі №917/542/22 вказав, що зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і вони не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 607/23244/21 викладено висновок про те, що апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду підлягає ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення. Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. В такому випадку заявник може реалізувати своє право на апеляційне оскарження такого судового рішення шляхом включення заперечень на нього до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до частини другої статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (у випадку постановлення такого рішення місцевим судом).
Предметом оскарження у суді касаційної інстанції у справі № 607/23244/21 була ухвала про повернення апеляційної скарги на ухвалу місцевого суду про залишення позовної заяви без руху з тих підстав, що така ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
За висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху з підстав несплати судового збору підлягають апеляційному оскарженню у виключних випадках, коли суд у порядку частини другої статті 6 Закону України "Про судовий збір" визначив у своїй ухвалі розмір судового збору, який підлягає сплаті позивачем. У всіх інших випадках ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху з підстав несплати судового збору (у тому числі в разі відмови в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору) не підлягають оскарженню окремо від рішення суду.
Проте Верховний Суд у постанові від 16.10.2024 у справі №757/34675/20-ц, переглядаючи в касаційному провадженні постанову суду апеляційної інстанції та змінюючи мотивувальну частину постанови, дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу про залишення позову без розгляду з порушенням наведених положень Господарського процесуального кодексу України та вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду здійснив оцінку доводів учасників справи, які стосувалися ухвали місцевого господарського суду про залишення позовної заяви без руху, оскільки ухвали про залишення позовної заяви без руху не підлягають оскарженню окремо від рішення.
Разом з цим Верховний Суд у постанові від 19.02.2024 у справі №5011-15/2045-2012 (910/15777/21) дійшов протилежних висновків щодо можливості касаційного оскарження ухвали про залишення апеляційної скарги без руху разом з ухвалою про залишення апеляційної скарги без розгляду з підстав несплати судового збору у визначеному ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху розмірі. Верховний Суд зазначив, що ухвала суду про залишення апеляційної скарги без руху у цій справі підлягає касаційному оскарженню разом з рішенням суду (у даному випадку - з ухвалою про залишення апеляційної скарги без розгляду), оскільки в цій ухвалі суд встановив розмір судового збору, який скаржник має сплатити при зверненні з апеляційною скаргою, та порядок його обчислення, однак особа не погоджується з таким розміром та з порядком обчислення. Адже саме через незгоду скаржника з висновком суду в частині визначеного розмірі судового збору не було усунуто недоліки апеляційної скарги, визначені в ухвалі про залишення його апеляційної скарги без руху, наслідком чого стало постановлення ухвали про залишення його апеляційної скарги без розгляду. В даному випадку, обмеження права на апеляційне оскарження ухвали про залишення апеляційної скарги без руху в частині визначення розміру судового збору, з яким не погоджується скаржник, суперечитиме гарантіям, закріпленим у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду і є тим процесуальним документом, яким закінчилося провадження, а відтак висновок щодо відсутності підстав для перегляду ухвали суду про залишення без руху позовної заяви разом з ухвалою про залишення позову, прийнятої за наслідком її невиконання, є помилковим, оскільки у разі вирішення питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій пункту 8 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України щодо залишення позовної заяви без розгляду за наслідками невиконання позивачем ухвали про залишення позову без руху суд має пересвідчитись у наявності підстав для залишення позову без руху, тобто наявності встановлених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу вимог до позовної заяви, які було порушено.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про наявність підстав для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати (судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності) у справі №757/34675/20-ц щодо неможливості оскарження ухвали про залишення без руху позовної заяви разом з ухвалою про залишення позову без розгляду.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 21.03.2025 у справі № 917/65/23 виснував про необхідність викладення в ухвалах про передачу справи на розгляд об'єднаної палати чіткої та однозначної вимоги лише у разі наявності висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати, від якого і вважає за необхідне відступити колегія суддів чи судова палата. Конкретизував, що підставою для здійснення розгляду справи об'єднаною палатою Касаційного господарського суду є сукупність таких умов: 1) наявність висновку щодо застосування норми права, 2) який зроблено у подібних правовідносинах та 3) викладено в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати, 4) і від якого колегія суддів або палата вважає за необхідне відступити. Звернув увагу на те, що суд зобов'язаний вчиняти лише ті процесуальні дії і ухвалювати ті процесуальні рішення, вчинення/ухвалення яких прямо передбачено процесуальним законом, зокрема і нормами статті 302 Господарського процесуального кодексу України, що імперативно визначають розгляд справи об'єднаною палатою Касаційного господарського суду лише за наявності таких підстав, як наведення колегією суддів обґрунтування необхідності відступу саме від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду.
Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що задля недопущення можливостей довільного трактування частини одинадцятої статті 176, частини другої статті 185 та частини третьої статті 255 Господарського процесуального кодексу України наразі очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики стосовно їх застосування.
Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Положеннями частин першої, третьої і четвертої статті 303 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
Оскільки колегія судів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №910/5120/20, постанові від 16.10.2024 у справі №757/34675/20-ц Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, то для формування за наведених вище обставин єдиної правозастосовчої практики справу № 910/16507/23 на підставі частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України слід передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Справу №910/16507/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі №910/16507/23 передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
І. Кондратова