Справа № 131/1368/25
Провадження № 4-с/131/4/2025
10.09.2025м. Іллінці
Іллінецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Коваля А.М.,
за участю секретаря судового засідання Демчишиної О.В.,
розглянувши у судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: стягувач ОСОБА_2 , в.о. начальника Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лазюк Д.М., на дії та рішення державного виконавця, -
ОСОБА_1 звернувся із вказаною скаргою, яку мотивовано тим, що, на його думку, Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) протиправно відмовляється зняти арешт з його нерухомого майна, який був накладений у межах виконавчого провадження. Скаржник вважає, що арешт втратив свою актуальність як засіб забезпечення виконання рішення, оскільки рішення суду про стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 виконано в повному обсязі, що підтверджується її заявою, а матеріали самого виконавчого провадження були знищені. Крім того, Скаржник зазначає, що ДВС не може встановити номер виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешти, що, відповідно, унеможливлює їх зняття. Саме тому ОСОБА_1 вважає, що відмова ДВС є протиправною, і просить суд зобов'язати В. о. начальника Лазюка Данилу Максимовича скасувати арешт із земельних ділянок, що належать Скаржнику, обтяжених записами № 55957399 та № 55956466.
В судове засідання скаржник ОСОБА_1 не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, просив скаргу задоволити.
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просила скаргу задоволити.
Заінтересована особа в.о. начальника Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лазюк Д.М. в судове засідання не з'явився, про його час, дату та місце повідомлявся належним чином.
Дослідивши матеріали скарги в їх сукупності суд приходить до висновку про задоволення скарги.
Так, судом встановлено, що 16.10.2002 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Карабкіною Т.М. була винесена постанова № 1996 А про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа АЕ-57 від 11.10.2002 року, виданого Іллінецьким районним судом Вінницької області.
Цим виконавчим листом передбачалося стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/4 частини доходів, починаючи з 20.09.2002 року.
Станом на липень 2008 року, згідно з повідомленням ВДВС Києво-Святошинського РУЮ № 17700 від 04.07.2008 року за підписом державного виконавця Чижик А.П., заборгованість Скаржника по аліментах становила 27 720,00 грн.
01.04.2025 року Скаржник звернувся до Заінтересованої особи, органу ДВС із заявою про надання інформації щодо стану виконавчого провадження та зняття арештів із земельних ділянок, розташованих у с. Юрівка Фастівського району Київської області, за номерами записів 55956466 та 55957399.
29.07.2025 року Скаржник отримав лист-відповідь № 76063, яким повідомлено про наявність арештів за зазначеними номерами записів, накладених постановою державного виконавця від 03.02.2010 року. У листі зазначено, що встановити номер виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешти, неможливо, а тому неможливо й вчинити дії щодо їх зняття.
03.09.2025 на адресу суду у відповідь на ухвалу суду від 28.08.2025 про витребування інформації, з Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов лист, де зазначено наступне. Щодо скаржника на примусовому виконанні у відділі перебувало два виконавчих провадження про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 . На сьогодні, вказані виконавчі провадження закінчено, інформації про скаржника в реєстрі боржників немає, відкритих виконавчих проваджень у відділі немає.
Як передбачено п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність організації і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", скарги на, рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби, державних виконавців і посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, що стосуються виконання судових рішень, подаються до суду, який видав виконавчий документ.
Згідно з ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Оскільки особа є боржником у виконавчому провадженні, він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України.
Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).
Про ефективність вказаної послідовності дій свідчить судова практика. Так, у постанові від 20.06.2018 Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №210/1072/15-ц йде мова про боржника, який звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в результаті чого останнього зобов'язано провести виконавчі дії по зняттю арештів з нерухомого майна та грошових коштів.
Отже, арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами судового контролю за виконанням рішень.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в своїх постановах від 02.06.2020 р. у справі № 201/10187/18, від 20.06.2018 у справі №210/1072/15-ц, а також у постанові Верховного Суду № 712/12136/18 від 24.05.2021.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно із положеннями ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувана державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження; повернення виконавчого документа стягувачу; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Положеннями ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження, та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.
Відповідно до частин 3,4,5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
До підстав зняття арешту також належать закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина перша статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Згідно з ч. 1 ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Положеннями ч. ч. 4, 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом,- 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника,- 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах,- 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодження: 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення, зазначеного у частині шостій ст.61 цього Закону, письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно,-6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8)отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Враховуючи, що виконавчі провадження в межах якого 03.02.2010 державним виконавцем, винесено постанови, якими накладено арешт на майно боржника - знищено, однак арешт з належного йому майна не знято, що в свою чергу порушує його права на вільне розпорядження своєю власністю.
Право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол , Конвенція ): Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві.
Так, відповідно до ч. 4 ст. ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Аналогічне визначене і в ст. 321 ЦК України щодо непорушності права власності.
Отже, наявність арешту на належне скаржнику майно за відсутністю виконавчого провадження, порушує його право на вільне володіння та розпорядження своєю власністю.
Тому, не зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні, яке було закрите - є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право ОСОБА_1 , підлягає захисту шляхом зобов'язання зняти арешт з нерухомого майна.
Наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника за умови відсутності (закінчення) виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувана є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
На це вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 14 серпня 2023 року у справі N° 927/322/14.
Таким чином суд вважає скаргу обґрунтованою, і скасовує арешт.
Керуючись 447 ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», суд,-
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: стягувач ОСОБА_2 , в.о. начальника Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лазюк Д.М., на дії та рішення державного виконавця - задовільнити.
Скасувати арешт із усього майна ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), що накладений відділом Державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції, (номер запису про обтяження 55957399 від 03.02.2010 року та № 55956466 від 03.02.2010 року).
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.
Суддя: