вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" вересня 2025 р. Справа№910/10952/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 08.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2025
за заявою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником
у справі № 910/10952/19 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі»
до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»
про стягнення 4 370 192, 13 грн
Господарського суд міста Києва рішенням від 02.12.2019 у справі №910/10952/19 позов задовольнив повністю. Стягнув з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» 4 115 133, 07 грн боргу за надані послуги з розподілу (електропередачі) електричної енергії, 234 636, 02 грн пені, 20 423, 04 грн трьох процентів річних та 65 552,88 грн судового збору.
08.01.2020 на виконання вказаного рішення Господарського суду міста Києва було видано відповідний наказ.
У квітні 2025 року Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою в порядку статті 336 ГПК України, в якій просив суд звернути стягнення на грошові кошти Державного некомерційного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» у розмірі 2 128 594, 61 грн згідно рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2024 у справі №911/2116/24 на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» в рахунок погашення заборгованості згідно рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/10952/19.
Заява мотивована тим, що Державне некомерційне підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут» має безспірну заборгованість перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», що дає підстави для звернення стягнення на грошові кошти у загальному розмірі 2 128 594,61 грн, як особи, яка має заборгованість перед боржником.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.05.2025 у справі №910/10952/19 заяву Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником у справі №910/10952/19 задовольнив. Звернув стягнення на грошові кошти Державного некомерційного підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут», яке має заборгованість перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» у розмірі 2 128 594, 61 грн згідно рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2024 у справі №911/2116/24 на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» в рахунок погашення заборгованості згідно рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/10952/19. Поновив виконання рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2024 у справі №911/2116/24 в межах загальної суми стягнення 2 106 383, 77 грн.
Приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції встановив, що у Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» є заборгованість перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» в сумі 2 106 383,77 грн, на яку можливо звернути стягнення в рахунок задоволення вимог у виконавчому провадженні, де наразі перебуває наказ від 08.01.2020 у справі №910/10952/19. Матеріали справи №910/10952/19 не містять доказів виконання рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2024, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 у справі №911/2116/24. Крім того, представник Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» підтвердив у судовому засіданні, що борг не погашено за вказаним рішенням.
За таких обставин, суд вважав, що відповідно до вимог ст. 336 ГПК України заява Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником у справі №910/10952/19 підлягає задоволенню.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити резолютивну частину ухвали Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі № 910/10952/19. Викласти перший та другий абзаци резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/10952/19 у такій редакції: «Заяву Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником у справі № 910/10952/19 задовольнити частково. Звернути стягнення на грошові кошти Державного некомерційного підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут» (код ЄДРПОУ 45853942), яке має заборгованість перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (код ЄДРПОУ 19480600) у розмірі 1 868 127,11 грн, з яких 1 842 886,86 грн - основний борг, 25 240,25 грн - судовий збір, згідно рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2024 у справі № 911/2116/24 на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» (код ЄДРПОУ 41946011) в рахунок погашення заборгованості згідно рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/10952/19».
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що кошти, які отримує ДПЗД «Укрінтеренерго» як оплату за послуги із забезпечення безперебійного функціонування постачальника «останньої надії», та стягнуті 15% річних та інфляційні втрати із споживачів постачальника «останньої надії» мають цільовий характер використання, визначений Кабінетом Міністрів України. Тобто, наразі кошти, які надходять від Споживачів у вигляді 15% річних та інфляційних втрат, спрямовуються виключно на погашення податкового боргу позивача на виконання п.п. 3 п. 91 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 №859) (далі - Положення). Рішенням Господарського суду Київської області від 09.12.2024 у справі №911/2116/24 ухвалено стягнути з Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» 1 842 886,86 грн основного боргу, 168 512,61 грн процентів річних, 91 954,89 грн інфляційних втрат, 25 240,25 грн судового збору. На думку апелянта, на інфляційні втрати в сумі 91 954,89 грн та проценти річних в сумі 168 512,61 грн не підлягає звернення стягнення, адже зазначені кошти повинні спрямовуватись виключно на погашення заборгованості наявного у ДПЗД «Укрінтеренерго» податкового боргу відповідно до вимог Положення та ПК України.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/10952/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.06.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10952/19.
Матеріали справи №910/10952/19 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 26.06.2025.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.07.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/10952/19. Повідомив учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 30.07.2025 об 11 год. 40 хв.
07.07.2025 від Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача, зазначаючи, що суд першої інстанції повно та всебічно оцінив в сукупності надані учасниками справи докази та дійшов правильного висновку щодо безпідставності аргументів боржника та задоволення заяви Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про звернення стягнення на грошові кошти Державного некомерційного підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут» (код ЄДРПОУ 45853942), у розмірі 2 128 594,61 грн, що має заборгованість перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго».
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 у справі № 910/10952/19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку з перебуванням суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б. у відпустках. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2025, справу № 910/10952/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.07.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/10952/19 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П. Розгляд справи №910/10952/19 призначив на 17.09.2025 об 11 год. 10 хв.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 07.08.2025 суддю Північного апеляційного господарського суду Іоннікову І.А. звільнено у відставку.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/10952/19 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді Ходаківська І.П., Демидова А.М.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.08.2025 прийняв до свого провадження апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/10952/19 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді:Демидова А.М., Ходаківська І.П. Призначив розгляд апеляційної скарги на 08.09.2025 о 12 год. 30 хв.
Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» сформовано та подано через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду клопотання про долучення доказів.
Щодо наданих відповідачем доказів доданих до клопотання, які датовані вже після прийняття оскаржуваної ухвали суду, то слід зазначити наступне.
За приписами статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Відповідно до частин 1, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи».
Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції. Постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19.
Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №822/1736/18, від 31.08.2021 у справі №914/1725/19, від 15.12.2020 у справі №925/1052/19, від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).
Така обставина як відсутність існування доказів, які датовані вже після прийняття оскаржуваного рішення, тобто таких доказів взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції, взагалі виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції у порядку статті 269 ГПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №908/2296/23. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність, правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 903/639/23.
Таким чином, надані відповідачем до клопотання докази, не беруться до уваги судом апеляційної інстанції.
Представник Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» у судовому засіданні 08.09.2025 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, змінити резолютивну частину ухвали Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/10952/19 та викласти перший та другий абзаци резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/10952/19 у запропонованій ним редакції.
Представник позивача у судовому засіданні 08.09.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги апелянта, просив суд апеляційної інстанції ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/10952/19 залишити без змін.
Державне некомерційне підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут» у судовому засідання 08.09.2025 поклалося на розсуд суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 326 ГПК України).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13 грудня 2012 року). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25 квітня 2012 року).
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Отже, судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Порядок звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, визначений у статті 53 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частин першої - четвертої статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов'язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку. Готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються виконавцем у таких осіб у присутності понятих. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.
Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку, визначений у статті 336 ГПК України, відповідно до частин 1, 5, 6 та 8 якої суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
За заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах), електронних гаманцях чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Одночасно суд вирішує питання про зустрічне забезпечення та про заборону такій особі вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед боржником та (або) зупиняє виконання судового рішення, згідно з яким з такої особи на користь боржника стягуються грошові кошти в межах загальної суми стягнення, до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти.
У разі задоволення заяви судове рішення може бути виконано шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі в межах заборгованості такої особи перед боржником.
Наразі існує послідовна та стала судова практика щодо застосування положень статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 336 Господарського процесуального кодексу України, підтверджена висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі № 910/5300/17, та постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №927/313/18, від 06.02.2020 у справі №913/381/18, від 17.01.2023 у справі №904/1182/20, від 02.11.2021 у справі №910/10579/19, від 12.05.2021 у справі № 910/8613/19.
Системний аналіз приписів статті 53 Закону України «При виконавче провадження» та статті 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем для неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.
При цьому за своєю правовою природою положення зазначених статей не є імперативними, судова дискреція в цьому випадку передбачає повноваження суду обирати між альтернативами підставами відмови або задоволення заяви, кожна з яких є законною, вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, з урахуванням усіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 910/10579/19, від 12.05.2021 у справі № 910/8613/19.
Предметом дослідження під час розгляду заяви відповідно до статті 336 ГПК України має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватись доказами, які відповідають вимогам статей 76-79 ГПК України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду, що набрало законної сили та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які просять звернути стягнення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №910/7023/19 вказала, що особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.
У виконавчому провадженні особа, яка має заборгованість перед боржником і у випадку задоволення заяви стягувача набуває статусу боржника, має права та обов'язки боржника, визначені Законом України «Про виконавче провадження», зокрема має право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на примусовому виконанні державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває наказ Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 у справі №910/10952/19, за яким відкрите виконавче провадження №61120697.
За доводами позивача залишок заборгованості за рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі № 910/10952/19 складає 2 952 930, 82 грн основного боргу.
Рішенням Господарського суду Київської області від 09.12.2024, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 у справі №911/2116/24 ухвалено стягнути з Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» (03058, м. Київ, пр. Гузара Любомира, буд. 1, ідентифікаційний код 45853942) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85, ідентифікаційний код19480600) 1 8428 86,86 грн основного боргу, 168 512,61 грн процентів річних, 91 954,89 грн інфляційних втрат, 25 240,25 грн судового збору.
На дату прийняття судом першої інстанції ухвали про звернення стягнення на грошові кошти Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут», рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2029 у справі №910/10952/19 та рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2024 у справі №911/2116/24 не виконані.
Зважаючи на вищезазначене, дослідивши всі необхідні обставини, що стосуються заборгованості встановленої судом у даній справі, з урахуванням положень ст.ст. 74-76, 336 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим господарським судом правомірно звернуто стягнення на грошові кошти Державного некомерційного підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут» в межах суми боргу встановленої у судовому рішенні у справі № 911/2116/24.
Щодо доводів апелянта, про те, що суд першої інстанції неправомірно звернув стягнення на грошові кошти Державного некомерційного підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут», яке має заборгованість перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» за рішенням Господарського суду Київської області від 09.12.2024 у справі №911/2116/24 в розмірі 260 467,50 грн, з яких 168 512,61 грн - проценти річних, 91 954,89 грн - інфляційні втрати, на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» в рахунок погашення заборгованості згідно рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/10952/19, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
З метою стабілізації фінансового стану ДПЗД «Укрінтеренерго» Кабінетом Міністрів України 21.04.2023 прийнята постанова №363 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483», якою на ДПЗД «Укрінтеренерго» з 1 квітня до 31 грудня 2023 року покладені спеціальні обов'язки із забезпечення безперебійного функціонування постачальника «останньої надії».
Апелянт вважає, що кошти, які отримує ДПЗД «Укрінтеренерго» як оплату за послуги із забезпечення безперебійного функціонування постачальника «останньої надії», та стягнуті 15% річних та інфляційні втрати із споживачів постачальника «останньої надії» мають цільовий характер використання, визначений Кабінетом Міністрів України і повинні спрямовуватись виключно на погашення податкового боргу ДПЗД «Укрінтеренерго» на виконання підпункту 3 пункту 91 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 №859).
Суд апеляційної інстанції з цими доводами апелянта не погоджується, оскільки відповідно до підпункту 3 пункту 91 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 №859) визначено, що після погашення постачальником «останньої надії» заборгованості із заробітної плати, яка виникла протягом 2022 року, надходження, отримані постачальником «останньої надії» у вигляді пені та штрафів, спрямовувати виключно на погашення податкового боргу, після чого - на погашення заборгованості перед оператором системи передачі за небаланси електричної енергії.
Тобто, наведеною нормою визначено направлення виключно на погашення податкового боргу ДПЗД «Укрінтеренерго» пені та штрафів, тоді як 3% річних та інфляційні втрати не є ні пенею, ні штрафами.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, також не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви стягувача у справі № 910/10952/19 про звернення стягнення на грошові кошти Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» належні до сплати за судовим рішенням, яке набрало законної сили відповідачу (боржнику) у даній справі, в порядку ст. 336 ГПК України, а доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним.
Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»), Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»),
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»),
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було спростовано доводи апелянта із посиланням на норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню при здійсненні апеляційного перегляду ухвал суду першої інстанції, прийнятих на підставі статті 336 ГПК України.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/10952/19 прийнята з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/10952/19 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 у справі №910/10952/19 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/10952/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 10.09.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова