Романівський районний суд Житомирської області
290/816/25
Іменем України
11 вересня 2025 року селище Романів
Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Кірічука М.М., з участю секретаря судового засідання Грінчук-Степанюк З.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У липні 2025 року через систему «Електронний суд» товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі ТОВ «Бізнес Позика») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 19 жовтня 2024 року між позивачем та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем було укладено договір №513211-КС-001 про надання кредиту, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 11000,00 грн.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 умови договору не виконує, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 28340,40 грн, яка складається з прострочених платежів по тілу кредиту -11000,00 грн, прострочених платежів по процентах -13860,00 грн, заборгованості по штрафам - 3330,40 грн, прострочених платежів за комісією - 150,00 грн.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач своїм правом подати відзив не скористався.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначені статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
У пунктах 5, 6 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Судом встановлено, 19 жовтня 2024 року за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем між позивачем та відповідачем було укладено договір №513211-КС-001 про надання кредиту на наступних умовах: сума позики 11000,00 грн, строк кредитування 24 тижні, тобто до 5 квітня 2025 року, погодили фіксовану стандарту процентну ставку 1,00% в день, комісію за надання кредиту 2200,00 грн, орієнтовну загальну вартість кредиту 26966,30 грн.
Відповідач підписав договір та паспорт споживчого кредиту електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-1008 та UA-8014.
Згідно підтвердження товариства з обмеженою відповідальністю «Профітгід», інформації акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», виписки про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1 , перераховано кошти ОСОБА_1 відповідно до кредитного договору №513211-КС-001 від 19 жовтня 2024 року в розмірі 11000,00 грн.
З наданого позивачем розрахунку слідує, що заборгованість відповідача за договором станом на 1 липня 2025 року становить 28340,40 грн, яка складається з прострочених платежів по тілу кредиту -11000,00 грн, прострочених платежів по процентах -13860,00 грн, заборгованості по штрафам - 3330,40 грн, прострочених платежів за комісією - 150,00 грн.
Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, доказів належного виконання зобов'язань за договором не надано.
Частиною 1статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частина 2 статті 1056-1 ЦК України визначає, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини 1статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що між кредитною установою та відповідачем був укладений договір у електронній формі, у якому були узгоджені істотні умови договору, у тому числі строки повернення кредиту, сплату процентів. Крім того, підтвердженням товариства з обмеженою відповідальністю «Профітгід», інформацією акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», виписки про рух коштів по рахунку відкритого на ім'я ОСОБА_1 та на обслуговування якого видано банківську картку НОМЕР_1 , підтверджено перерахування 11000,00 грн 19 жовтня 2024 року відповідачу. Проценти в розмірі 13860,00 грн нараховані в межах строку кредитування.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика», щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11000,00 грн та заборгованості по процентах в розмірі 13860,00 грн, а разом 24860,00 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення комісії в розмірі 150 грн, суд зазначає наступне.
Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 11 вказаного Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року (справа № 496/3134/19) відступила від висновків, викладених у постановах ВС від 1 квітня 2020 року в справі № 583/3343/19 та від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20, та прийшла до висновку, що боржник за договором споживчого кредитування може один раз на місяць безоплатно отримувати від банку інформацію про стан кредитної заборгованості. Тому банк не має права передбачати в умовах договору щомісячну плату за такі послуги.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць.
Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Врахувавши те, що в оспореному договорі встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду вказала, що пункти договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено правомірності стягнення з відповідача комісії, оскільки з тексту позовної заяви взагалі не випливає і зміст вказаної послуги, і обґрунтованість встановлення плати за її надання відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» та вважає за необхідне відмовити у задоволенні стягнення комісії в розмірі 150,00 грн з відповідача на користь позивача.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача штрафів у розмірі 3330,40, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на цей час триває.
Згідно пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи вищевказані положення закону, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення з відповідача штрафів у сумі 3330,40 грн задоволенню не підлягає.
Отже суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 24860,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, на підставі статті 141 ЦПК України, оскільки судом задоволено позов частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2124,91 грн.
Керуючись статтями 525, 526, 546, 549, 610, 625, 1048, 1049, 1054 ЦК України, статтями 10-13, 76, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд,-
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (адреса місця знаходження: бульвар Лесі Українки, 26, оф. 411 м. Київ, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 41084239) 24860 (двадцять чотири тисячі вісімсот шістдесят) грн 00 коп заборгованості за кредитним договором, та 2124 (дві тисячі сто двадцять чотири) грн 91 коп судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.
Суддя М.М. Кірічук