справа № 619/2365/25
провадження № 1-кп/619/371/25
10 вересня 2025 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіОСОБА_1
за участю:секретаря судового засіданняОСОБА_2
прокурораОСОБА_3
обвинуваченогоОСОБА_4
захисникаОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12025221270000093 від 05.03.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Рясне Золочівського району Харківської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
установив:
У провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
У судовому засіданні прокурор просив продовжити тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком до 2 місяців обвинуваченого ОСОБА_4 без визначення розміру застави. В обґрунтування клопотання посилався на наявність продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5, ст. 177 КПК України, а саме: можливість підозрюваним переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, що підтверджується тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, максимальна санкція якого є 10 років позбавлення волі. Тяжкість покарання за злочин, що інкримінується ОСОБА_4 і перебування останнього на волі може спонукати його переховуватись від суду. Крім того, на даний час встановлено, що ОСОБА_4 неодружений, офіційно не працюючий, що може свідчити про відсутність міцних соціальних зв'язків у обвинуваченого, у зв'язку з чим останній може вжити заходів щодо переховування. Також існує ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні, та здійснення фізичного та психологічного тиску відносно останніх, оскільки інформація про потерпілих та свідків, експертів та спеціалістів міститься у матеріалах кримінального провадження, до яких обвинуваченому було надано повний доступ в порядку ст. 290 КПК України. Тобто ОСОБА_4 відоме їх місце проживання, та контактні номери телефонів, тощо, тому перебуваючи під дією іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з обмеженням пересування останній матиме реальну можливість вплинути на них та інших учасників кримінального провадження шляхом підкупу, погроз, тиску, створення інших умов та обставин які сприятимуть уникненню кримінальної відповідальності, з метою надання свідчень, які спростовують його вину, що може призвести до викривлення показань та втрати деяких доказів вчинення кримінального правопорушення. Також ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення, що обґрунтовується тим, що він раніше вже був засуджений за ч. 1 ст. 125 КК України Дергачівським районним судом Харківської області за фактом спричинення легких тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , пов'язаних з домашнім насильством. Викладене свідчить про наявність у ОСОБА_4 схильності до вчинення злочинів поєднаних з насильством, а застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зможе запобігти спробам підозрюваного вчинити дані дії. Враховуючи викладене наявність вищевказаних ризиків, дає підстави продовжити застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки в даному випадку є неможливим застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, застави, особистої поруки, або особистого зобов'язання. З урахуванням того, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, що спричинив загибель людини, є усі підстави не визначати розмір застави. Отже, прокурор вважав, що стосовно обвинуваченого має бути продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти вищезазначеним ризикам.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 не заперечував проти задоволення клопотання.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 підтримала думку обвинуваченого.
Суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінивши в сукупності всі обставини, в том у числі передбачені пунктами 1-11 ч. 1 ст. 178 КПК України, дійшов висновку про задоволення клопотання з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Матеріали справи свідчать про те, що хвалою суду від 04.08.2025 ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 02.10.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
Відповідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим ОСОБА_4 переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні або вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
У п. 36 рішення «Москаленко проти України» № 37466/04 від 20.05.2010 Європейський Суд з прав людини нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява №33977/96, пункти 80-81, рішення від 26.07.2001).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах кримінального провадження, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк на до 10 років.
Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_4 умисного тяжкого злочину, свідчить про підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також відомостями про особу обвинуваченого, вказують на необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого.
Судом розглядалась можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам, проте, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд вважає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, буде недостатнім для запобігання існуючим ризикам.
За таких обставин, суд вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Суд вважає, що наявні обставини, передбачені ч. 1 ст. 194 КПК України, для продовження тримання під вартою ОСОБА_4 , оскільки є достатньо підстав вважати, що обвинувачений може ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування).
До того ж, судове провадження не завершено, при цьому суд вважає, що існують ризики, які передбачені ст. 177 КПК України, у зв'язку з цим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому необхідно продовжити.
Суд не визначає розмір застави, оскільки відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Частиною 2 статті 400 КПК України визначено, що подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 177, 178, 183, 315, 394, 400 ч. 2 КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 до 09 листопада 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_1