Справа № 120/7312/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало Павло Ігорович
Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.
10 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Сушка О.О. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
І. Описова частина.
1. Короткий зміст позовних вимог.
1.1 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
1.2 Позов мотивований тим, що станом на день виключення за списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини, 12.12.2018, відповідач не провів з позивачем розрахунків належного йому грошового забезпечення. Остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 24.05.2024 в розмірі 17810,72 грн. Враховуючи те, що відповідач не здійснив виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, згідно зі ст. 117 КЗпП України, позивач звернувся з цим позовом до суду.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
2.1 ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 19.10.2017 по 13.12.2018.
2.2 Наказом начальника загону від 12.12.2018 №623-ОС «Про особовий склад» позивач був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 12.12.2018, у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 прикордонного загону ( АДРЕСА_1 ).
2.3 Встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі №120/17850/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.10.2017 по 28.02.2018 включно, враховуючи базовий місяць - січень 2008 року, як місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.
2.4 На виконання рішення суду у справі №120/17850/23, 24.05.2024 Військова частина НОМЕР_1 перерахувала позивачеві грошові кошти у сумі 17810,72 грн.
2.5 Позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини щодо не проведення нарахування та виплати йому середнього заробітку за період затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а тому звернувся з цим позовом до суду.
3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
3.1 Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 12.12.2018 по 24.05.2024 у розмірі 80915,17 грн (вісімдесят тисяч дев'ятсот п'ятнадцять гривень сімнадцять копійок);
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за увесь час затримки виплати, а саме за період з 19.10.2017 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 24.05.2024.
3.2 Суд першої інстанції виходив з того, що, зважаючи на приписи частини 2 статті 116 КЗпП України, відповідач зобов'язаний був виплатити позивачеві грошове забезпечення в повному розмірі у день звільнення - 12.12.2018, проте виконав свій обов'язок зі сплати лише 24.05.2024 в розмірі 17810,72 грн. Відповідно до норм статті 117 КЗпП України, суд виснував, що розмір відшкодування в конкретному випадку має визначатись пропорційно від розміру невиплачених належних позивачеві сум за час затримки остаточного розрахунку за період з 12.12.2018 по 24.05.2024 та становити 80915,17 грн.
4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на неї.
4.1 Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2024 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
4.2 Підставами апеляційного оскарження є порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невірне застосування норм процесуального права, а при визначенні суми відшкодування не застосування принципу співмірності.
4.3 Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
ІІ. Мотивувальна частина.
1. Позиція апеляційного суду
Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у межах задоволених позовних вимог та доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.
1.1 Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - КЗпП України), як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
1.2 Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
1.3 Відповідно до ст.117 КЗпП України, у редакції, чинній після 19.07.2022, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше ніж за період, встановлений частиною першою цієї статті.
1.4 Отже, не проведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк, передбачений ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Тобто роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, зокрема після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (індексації) і проведення цієї виплати.
1.5 Стаття 117 КЗпП України не визначає чітких критеріїв оцінки пропорційності розміру виплати за цією статтею. При цьому, Верховним Судом сформовано ряд правових позицій, які застосовують співмірність розміру виплат, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, за відсутності законодавчого врегулювання цього питання.
1.6 Предметом спору у справі є несвоєчасний розрахунок з позивачем при звільненні та наявність підстав для виплати середнього заробітку за весь час затримки у здійсненні такого розрахунку.
1.7 Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 та від 28.01.2021 у справі №580/2427/19 застосовано критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України.
1.8 Про необхідність врахування розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки, порівняно із середнім заробітком працівника, вказано і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
1.9 Крім того, відповідно до висновків Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку за період, обмежений шістьма місяцями, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
1.10 Водночас Верховний Суд зауважив, що належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
1.11 Враховуючи постанову Верховного Суду у справі № 440/6856/22 від 06 грудня 2024 року, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
1.12 Водночас суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування положень трудового законодавства, що стосуються питань виплати належних звільненому працівникові коштів, з підстав відсутності факту звільнення позивача зі служби у зв'язку з переведенням до іншого загону, та вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо того, що оскільки є наказ про виключення позивача зі списків особового складу військової частини із зазначенням дати такого виключення, то дата, зазначена у наказі, є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня. Тому у спірних правовідносинах, які виникли у зв'язку з неповним розрахунком з позивачем при звільненні зі служби, відповідальність несе роботодавець, а саме Військова частина НОМЕР_1 .
1.13 Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум, порівняно з середнім заробітком позивача, співмірною буде сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 80915,17 грн (вісімдесят тисяч дев'ятсот п'ятнадцять гривень сімнадцять копійок).
1.14 Оскільки рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмовлених позовних вимог, то в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
1.15 Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, та усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Сушко О.О. Сапальова Т.В.