П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/4612/20
Головуючий І інстанції: Мороз А.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду - 11.10.2023р.) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Миколаївській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, та «зустрічним» позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
21.10.2020р. ГУ ДПС у Миколаївській області звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило суд стягнути з відповідача «податковий борг» у сумі - 245 384,31 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сума податкового боргу відповідача складає - 245384,31 грн., який виник станом на 09.10.2020р. за рахунок несплати ОСОБА_1 «узгоджених» грошових зобов'язань, що нараховані відповідно до податкових повідомлень-рішень. У зв'язку з несплатою ОСОБА_1 зазначеної суми заборгованості, на її адресу направлялась податкова вимога, проте заборгованість нею сплачена не була, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
19.11.2020р. до суду надійшов зустрічний адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 23.08.2019р. №00068231305, яким їй збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, на 190686,01 грн., мотивуючи його тим, що податковою не доведено, що у неї виник приріст фінансових показників за рахунок суми взятої в борг, адже з листів банків від 24.05.2017р. зазначено про повне погашення кредитної заборгованості, тобто має місце припинення зобов'язання його виконанням.
Також, згідно з листами банку про анулювання боргу, на які посилається контролюючий орган, зазначено, що заборгованість стягнута за рішенням суду. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що позовна давність закінчилась в день анулювання боргу - 23.05.2017р. та наполягає на неможливості виконання обов'язку до сплати податків за цим фактом.
18.01.2021р. ухвалою суду 1-ї інстанції прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_1 , об'єднавши його з первісним позовом ГУ ДПС у Миколаївській області в одне провадження.
Представник ГУ ДПС у Миколаївській області, у свою чергу, надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги відповідача (за первісним позовом) категорично не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року (ухвалене в порядку письмового провадження) позов ГУ ДПС у Миколаївській області - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави податковий борг в сумі 245384,31 грн.
При цьому, у задоволенні зустрічного позову до ГУ ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.08.2019р. за №00068231305 судом першої інстанції відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду першої інстанції, відповідач за первісним позовом - ОСОБА_1 29.10.2024р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неповного з'ясування обставин цієї справи, просила скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.10.2023р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову ГУ ДПС у Миколаївській області в повному обсязі, задовольнивши зустрічний позов ОСОБА_1 та скасувавши оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
11.11.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
18.09.2008р. між ОСОБА_1 (позичальник) та АКІБ «УкрСиббанк» (банк) укладено договір про надання споживчого кредиту №11217712000 (при застосуванні ануїтетної схеми погашення), згідно з предметом якого (п.1), АКІБ «УкрСиббанк» зобов'язується надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у сумі - 56 650 швейцарських франків та сплатити проценти за користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених Договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 241 218,08 грн. за курсом НБУ на день укладення цього Договору.
Кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 18.09.2021р.
За використання кредитних коштів у межах установленого строку кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 8,19% річних. По закінченню 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту та кожного наступного місяця кредитування, процентна ставка підлягає перегляду відповідно до п.10.2 даного Договору.
03.11.2014р. на адресу ОСОБА_1 надсилалася вимога, відповідно до якої, банк вимагав погасити заборгованість протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення.
29.12.2014р. ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до Центрального районного суду м.Миколаєва із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (за договором поруки) про стягнення з них в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором в сумі - 41142,76 швейцарських франків, що за курсом НБУ складає 653429,03 грн. та пені в сумі 7847,94 грн.
06.07.2016р. Центральним районним судом м.Миколаєва ухвалено рішення у справі №490/2/15-ц, яким в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в сумі - 41 142,76 швейцарських франків, що за курсом НБУ складає - 653 429,03 грн., з якої: заборгованість за кредитом 38425,05 швейцарських франків, що складає еквівалент за курсом НБУ - 610266,38 грн., прострочена заборгованість за процентами за строк з 18.01.2014р. по 18.11.2014р. - 2717,71 швейцарських франків, що складає еквівалент за курсом НБУ - 43162,65 грн., та пеню в сумі - 7847,94 грн. Стягнуто з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір в розмірі по 1827 грн. з кожного.
У той же час, у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_1 (про визнання кредитного договору недійсним) та ОСОБА_2 (про визнання поруки припиненою) до ПАТ «УкрСиббанк» - відмовлено.
26.09.2016р. ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області у справі №490/2/15-ц рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 06.07.2016р. - залишено без змін.
23.05.2017р. позивачу надіслано повідомлення про анулювання боргу (в порядку пп. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України). АТ «УкрСиббанк, як кредитор, з метою виконання зазначених вище вимог ПК України, повідомило позивача, як платника податку на доходи фізичних осіб - боржника, що банком було прийнято рішення про анулювання кредитної заборгованості за Договором споживчого кредиту від 18.09.2007р., а саме суми основного боргу (кредиту) 31222,76 швейцарських франків, що складає 847493,39 грн. по курсу НБУ станом на 23.05.2017р.
У період з 23.07.2019р. по 05.07.2019р. посадовими особами ГУ ДПС у Миколаївській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 , за наслідками якої було складено акт від 05.08.2019р. №1086/14-29-13-05-11/2055802488
В ході документальної перевірки податковим органом встановлено неподання ОСОБА_1 податкової декларації про майновий стан і доходи (за період з 01.01.2017р. до 31.12.2017р.), заниження податку на доходу фізичних осіб у сумі 152548,81 грн, заниження військового збору в сумі 12712,40 грн, ненадання первинних документів до перевірки.
23.08.2019р. на підставі зазначених висновків відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення: №00068231305 за платежем податок з доходів фізичних осіб, що фізичними особами за результатами річного декларування, яким збільшено зобов'язання в сумі 152548,81 грн. за основним платежем та в сумі 38137,20 грн за штрафними санкціями; №00068261305 за платежем податок з доходів фізичних осіб, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 170 грн.; №00068241305 за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами декларування, яким збільшено податкове зобов'язання в сумі 12712,40 грн. за основним платежем та в сумі 3178,10 грн. за штрафними санкціями; №00068251305 за платежем адміністративні штрафи та санкції в сумі 510 грн.
Також, податковою виставлено податкову вимогу від 29.08.2020р. №211244-50 в загальній сумі 245 384,31 грн.
Вважаючи, що визначена сума податкового зобов'язання відповідача є «узгодженою» та набула статусу «податкового боргу», ГУ ДПС у Миколаївській області звернулося до суду з відповідним позовом.
У свою чергу, не погоджуючись із проведеною фактичною перевіркою, а також правомірністю винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення, ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом до суду.
Вирішуючи дану справу по суті та повністю задовольняючи позов ГУ ДПС у Миколаївській області та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є повністю обґрунтованим, законним та узгодженим, а тому вказана вище сума податкового боргу підлягає стягненню з ОСОБА_1 .
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, обов'язки та повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Так, зважаючи на доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , істотними для вирішення спору є обставини, які свідчать про закінчення строку позовної давності у кредитних правовідносинах, та їх вплив на застосування положень пп. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України у випадку прощення (анулювання) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою банкрутства, основної суми боргу (кредиту) платника податку;
Насамперед, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України встановлює для платників податків обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи. Одним із таких податків є податок на доходи фізичних осіб, який належить до загальнодержавних (пп.9.1.2 п.9.1 ст.9 ПК України).
Підстави і порядок сплати податку на доходи фізичних осіб унормовані розділом IV «Податок на доходи фізичних осіб» ПК України.
Відповідно до пп.162.1.1 п.162.1 ст.162 ПК України, платниками податку, зокрема, є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
За п.163.1 ст.163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Як передбачено пп.1.1-1.4 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст.163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5% від об'єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 цього розділу, за ставкою, визначеною пп.1.3 цього пункту.
Стаття 164 ПК України визначає базу оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
У силу абз.1-2 п.164.1 ст.164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Пунктом 164.2 ст.164 ПК України деталізовано види доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків.
У свою чергу, ст.165 ПК України визначає види доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
Отже, з аналізу наведених вище норм податкового законодавства слідує, що у фізичної особи - платника податків виникає обов'язок сплатити податок на доходи фізичних осіб за наслідками отримання будь-якого виду доходу, що визначений п.164.2 ст.164 ПК України. У разі отримання доходів, що не включені до бази оподаткування та окремий перелік яких наведено у ст.165 цього Кодексу, підстави для сплати податку на доходи фізичних осіб відсутні.
Серед іншого, до доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, належить сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50% місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності згідно з розділом II цього Кодексу, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів і погашення податкового боргу (пп.164.2.7 п.164.2 ст.164 ПК України).
Тобто, за загальним правилом лише із спливом строку позовної давності сума заборгованості, яка також повинна відповідати й іншим умовам, що встановлені пп.164.2.7 п.164.2 ст.164 ПК України, вважається доходом платника податків. Виключенням із цього правила є отримання доходу, отриманого платником податку у вигляді додаткового блага, у випадку, передбаченому пп. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, за правилами якого прощена (анульована) кредитором сума основної суми боргу (кредиту) платника податку належить до оподатковуваного доходу до спливу строку позовної давності щодо такої суми заборгованості.
У справі, що розглядається, податковий орган донарахував позивачу (за зустрічним позовом) грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та з військового збору саме на підставі приписів пп. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, констатувавши порушення вказаної норми.
Так, пп. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України встановлює, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст.165 Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25% однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу і включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
У разі ж неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
З аналізу наведеної норми слідує, що для включення на підставі пп. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України отриманого платником податків додаткового блага до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу необхідним є дотримання сукупності наступних умов:
- кредитор анулював саме основну суму боргу (кредиту);
- рішення кредитора про анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту) є самостійним та не пов'язане із процедурою банкрутства;
- рішення про анулювання (прощення) боргу (кредиту) прийняте до закінчення строку позовної давності;
- сума анульованого (прощеного) боргу (кредиту) перевищує 25% однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року;
- кредитор повідомив боржника про прощення (анулювання) боргу та включення суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду шляхом (1) направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення, (2) укладення відповідного договору, (3) надання повідомлення боржнику під підпис особисто.
Отже, однією із обов'язкових умов для застосування положень пп. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України є анулювання (прощення) кредитором основної суми боргу (кредиту) платнику податків до закінчення строку позовної давності.
В свою чергу, сплив означеного строку перетворює суму заборгованості платника податків перед кредитором на безнадійну (пп. «а» пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України), з огляду на що законодавець відносить таку суму заборгованості до оподатковуваного доходу платника податків вже на підставі іншої норми - пп.164.2.7 п.164.2 ст.164 ПК України.
Вирішуючи питання щодо наявності / відсутності підстав вважати, що строк позовної давності відносно основної суми боргу (кредиту) закінчився, то колегія суддів вважає за необхідне врахувати наступне нормативно-правове регулювання цього питання і судову практику.
Стаття 253 ЦК України передбачає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності визначається ст.261 ЦК України.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов'язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).
Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Частиною 1 ст.526 цього Кодексу передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як передбачено ч.ч.1, 2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до стт.1048 цього Кодексу.
За результатами аналізу приписів ст.ст.1050, 1054 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018р. у справі №444/9519/12 та від 31.10.2018р. у справі №202/4494/16-ц дійшла висновку, що якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому у відповідності до ст.1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання стосовно строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №310/11534/13-ц зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Отже, обставина пред'явлення боржнику вимоги про дострокове погашення боргу (кредиту) або пред'явлення позову банком про стягнення заборгованості або ж звернення стягнення на предмет іпотеки змінює строк виконання основного зобов'язання, від якого починається перебіг строку загальної позовної давності тривалістю у три роки.
Правові проблеми, пов'язані з застосуванням норм ст.264 ЦК України, яка врегульовує питання переривання перебігу позовної давності, вже були предметом неодноразового розгляду Верховним Судом України та Верховним Судом.
Так, у постанові від 29.03.2017р. у справі №6-1996цс16 Верховний Суд України вказав, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.
З тлумачення норми ч.1 ст.264 ЦК України слідує те, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі №161/15679/15-ц.
Також, у постанові від 14.06.2023р. у справі №755/13805/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок, згідно з яким, слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов'язанням (action in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (action in rem). При цьому, переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов'язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки.
Враховуючи наведені вище підходи Верховного Суду, судова колегія в контексті порушеного у цій справі питання формулює наступний правовий висновок. Для нарахування платнику податків податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору на підставі пп. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України необхідно, щоб анулювання (прощення) кредитором основної суми боргу (кредиту) платника податку відбулось до закінчення строку позовної давності щодо такої заборгованості. Після спливу строку позовної давності така сума заборгованості може належати до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на підставі пп.164.2.7 п.164.2 ст.164 ПК України. З метою встановлення обставин того, чи закінчився строк позовної давності стосовно основної суми боргу (кредиту) на час її анулювання (прощення), необхідно з'ясувати: коли розпочав перебіг строк позовної давності; чи мали місце обставини, що свідчать про зупинення чи переривання перебігу позовної давності.
З установлених судом першої інстанції у цій справі обставин слідує, що кредитний договір між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 було укладено 18.09.2008р. із вказівкою, що кінцевою датою остаточного погашення кредиту є 18.09.2021р.
У п.8.4 договору про надання споживчого кредиту від 18.09.2008р. №11217712000 сторони передбачили те, що відповідно до ст.611 ЦК України, при порушенні позичальником вимог цього ж Договору, банк набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку, встановленого розділом 12 цього Договору.
ПАТ «УкрСиббанк» скористалося належним йому правом на дострокове погашення кредиту шляхом направлення на адресу ОСОБА_1 вимоги щодо погашення заборгованість протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення, у зв'язку з чим строк виконання основного зобов'язання було змінено.
29.12.2014р. ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до Центрального районного суду м.Миколаєва із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (за договором поруки) про стягнення з них в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором в сумі - 41142,76 швейцарських франків, що за курсом НБУ складає 653429,03 грн. та пені в сумі 7847,94 грн.
Рішенням Центральним районним судом м.Миколаєва від 06.07.2016р. у справі №490/2/15-ц, що набрало законної сили за наслідком його апеляційного перегляду, було стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 (відповідача у цій справі) та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в сумі - 41142,76 швейцарських франків, що за курсом НБУ складає - 653429,03 грн., з якої: заборгованість за кредитом 38425,05 швейцарських франків, що складає еквівалент за курсом НБУ - 610266,38 грн., прострочена заборгованість за процентами за строк з 18.01.2014р. по 18.11.2014р. - 2717,71 швейцарських франків, що складає еквівалент за курсом НБУ - 43162,65 грн., та пеню в сумі - 7847,94 грн. У той же час, у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_1 (про визнання кредитного договору недійсним) та ОСОБА_2 (про визнання поруки припиненою) до ПАТ «УкрСиббанк» - відмовити.
І вже, 23.05.2017р. (в межах строку позовної давності) АТ «УкрСиббанк було надіслано ОСОБА_1 повідомлення (в якому також містилося посилання на пп. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України) про анулювання кредитної заборгованості за Договором споживчого кредиту від 18.09.2007р., а саме суми основного боргу (кредиту) - 31222,76 швейцарських франків, що складає - 847493,39 грн. по курсу НБУ станом на 23.05.2017р.
Разом з тим, як уже зазначалося судом вище, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, такі дії кредитора слід розцінювати як зміну умови основного зобов'язання, з-поміж іншого, щодо строку дії договору. При цьому, рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно також засвідчує такі зміни. Поряд із цим, переривання перебігу позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов'язанням.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що обставина пред'явлення банком відповідачу дострокової вимоги про погашення боргу (кредиту) має визначальне значення при вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності.
Жодних доводів про неналежне повідомлення кредитором про прощення (анулювання) такого боргу ОСОБА_1 наведено не було та відповідних доказів не надано.
У світлі таких висновків, колегія суддів визначає цілком обґрунтованими як висновки суду 1-ї інстанції про те, що відповідачу анульовано (прощено) борг (кредит) до закінчення строку позовної давності, так і висновки контролюючого органу стосовно кваліфікації допущеного ОСОБА_1 порушення за пп. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України.
Аналогічної правової позиції з цих спірних питань дотримується і Верховний Суд у постанові від 08.04.2025р. у справі №280/9920/21.
У той же час, визначаючись щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів вказує на те, що законодавець під додатковим благом дійсно розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеню), прощені (анульовані) кредитором.
Враховуючи наведене, судова колегія наголошує, що оподатковуваним доходом ОСОБА_1 є виключно основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеня) не є, у даному випадку, доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку остання (відповідач за первісним позовом) фактично отримала за банківським кредитом, без врахування таких платежів.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.08.2024р. у справі №260/1012/19.
Отже, при вирішенні даної справи визначальним є встановлення та дослідження обставин, які впливають на виникнення у ОСОБА_1 обов'язку відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу, з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку, а саме щодо складових відповідної суми, яка може включати в себе як основну суму кредиту, так і відсотки за користування ним, що дозволить визначити правовий статус прощеної заборгованості.
Дослідивши структуру боргу, який було анульовано банком за Договором споживчого кредиту від 18.09.2007р. №11217712000, колегія суддів встановила, що ОСОБА_1 , як боржнику, було анульовано кредитну заборгованість, яка складається з суми основного боргу (кредиту) - 31222,76 швейцарських франків (847493,39 грн. по курсу НБУ станом на 23.05.2017р.), суми процентів - 9615,21 швейцарських франків (260989,96 грн. по курсу НБУ станом на 23.05.2017р.) та суми штрафних санкцій (пені), які підлягають стягненню на підставі судового рішення, - 7847,94 грн.
У свою чергу, відповідач врахував зазначені відомості, та в акті про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 05.08.2019р. відобразив, що ОСОБА_1 отримано дохід від АТ «УкрСиббанк» у розмірі - 847493,39 грн., а саме за ознакою доходу « 126» (додаткове благо) у відповідному розмірі, як часткове анулювання (прощення) основної суми боргу.
Разом із тим, як чітко вбачається зі змісту акта податкової перевірки та спірного податкового повідомлення-рішення, суму процентів - 9615,21 швейцарських франків (260989,96 грн. по курсу НБУ) та штрафних санкцій, які підлягали стягненню на підставі рішення суду, - 7847,94 грн., податковий орган не врахував до складу місячного (річного) оподаткованого доходу платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 , а тому й доводи апелянта про те, що ГУ ДПС у Миколаївській області за базу нарахування податкової заборгованості було взято нібито невірну суму процентів (у розмірі 9615,21 швейцарських франків) є безпідставними та необґрунтованими.
Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного питання правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Вказані вище висновки суду в цій частині є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені апелянтом аргументи, адже судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 10.09.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко