П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/3181/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, прийняте у складі суду судді Тарасишиної О.М. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 04.08.2024 року по 02.12.2024 року, після отриманого поранення 03.08.2024 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 04.08.2024 року по 02.12.2024 року, після отриманого поранення 03.08.2024 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 04.08.2024 року по 02.12.2024 року, після отриманого поранення 03.08.2024 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 04.08.2024 року по 02.12.2024 року, після отриманого поранення 03.08.2024 року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також неповним з'ясування обставин справи, тому просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивачем не надано жодних документів, що підтверджували б наступні періоди стаціонарного лікування поранення, пов'язаного з захистом Батьківщини: 10.08.2024 - 15.08.2024 16.08.2024 - 21.08.2024, тому позовні вимоги про нарахування та виплату додаткової винагороди за ці періоди є необґрунтованими. Крім того, апелянт зауважує, що наказом про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини позивачем від 10.12.2024 № 3475 встановлено, що з 23.10.2024 по 14.11.2024 позивач був безпідставно відсутній на військовій службі, за що йому оголошено сувору догану та матеріали службового розслідування за фактом самовільного залишення частини направлено до ТУ ДБР розташованого у м. Хмельницький. Крім того, апелянт вважає, що позивач перебував у відпустці за станом здоров'я на підставі довідки ВЛК, яка не підтверджує зв'язок травми Позивача з її наслідками, адже складена з порушенням вимог Положення № 402.
Представником позивача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
03.08.2024 року ОСОБА_1 , колишній гранатометник 4 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 7 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 отримав тяжке поранення, підтверджується зокрема: 1. первинною мед карткою № 8001 від 04.08.2024 р. ОСОБА_1 ; 2. довідкою про тимчасову непрацездатність № 7360 від 09.08.2024 р. ОСОБА_1 ; 3. виписним епікризом № 1947 від 23.10.2024 р. ОСОБА_1 ; 4. свідоцтвом про хворобу № 1925 від 25.11.2024 р. ОСОБА_1 ; 5. виписним епікризом № 2327 від 02.12.2024 р. ОСОБА_1 .
На підставі зазначених вище документів, Позивач перебував на стаціонарному лікуванні, у наступні періоди: з 04.08.2024 по 09.08.2024 р. у Дніпропетровській обласній лікарні; з 10.08.2024 по 15.08.2024 р. в “ОКЛ ім. О.Ф. Гербачевського ( АДРЕСА_1 »; з 16.08.2024 по 21.08.2024 р. у КНП “Чуднівська лікарня (м. Чуднів)»; з 21.08.2024 р. перебував у відпустці 30 кален. днів (№ 320 від 21.08.2024); з 18.09.2024 по 23.10.2024 р. у військовій частині НОМЕР_3 (військовий госпіталь); з 14.11.2024 по 02.12.2024 р. у військовій частині НОМЕР_3 (військовий госпіталь).
Обставини, місце та час поранення підтверджуються довідкою про обставини отримання поранення/контузії/травми/каліцтва № 1480 від 19.08.2024 р., де зазначено, що 03 серпня 2024 року Позивач отримав: Мінно-вибухова травма. Вогнепальне осколкове дотичне краніо-фаціальне поранення. Забій головного мозку I ст. Пневмоцефалія. Перелом передньої та задньої стінки лобних пазух, решітчастої кістки, комірок решітчастої пазухи. Вогнепальна рана Верхньої третини спинки носа. Рвані рани повік. Розтрощення правого очного яблука. Контузія лівого очного яблука. За обставин: безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань в складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 , в районі населеного пункту АДРЕСА_2 внаслідок артилерійського обстрілу.
Проте, на думку позивача, йому протиправно не виплачено у повному розмірі грошове забезпечення.
Позивач вважає, що йому безпідставно не було виплачено додаткову винагороду за період лікування, у зв'язку із чим звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено, що позивач за наслідками отриманого поранення під час захисту Батьківщини, у спірному періоді перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах Міністерства оборони України.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 “Про введення воєнного стану в Україні» та №69 “Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).
Пунктом 1 Постанови №168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування і застосовується з 24.02.2022.
Відповідно до пункту 1-2 Постанови №168 встановлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у пункті 1, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Наказом Міністерства оборони України “Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 25.01.2023 № 44, затверджено Зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі - Порядок №260), та доповнено Порядок новим розділом такого змісту: “XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».
Відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку № 260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Пунктом 11 розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 03.08.2024 року ОСОБА_1 , колишній гранатометник 4 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 7 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 отримав тяжке поранення, підтверджується зокрема: 1. первинною мед карткою № 8001 від 04.08.2024 р. ОСОБА_1 ; 2. довідкою про тимчасову непрацездатність № 7360 від 09.08.2024 р. ОСОБА_1 ; 3. виписним епікризом № 1947 від 23.10.2024 р. ОСОБА_1 ; 4. свідоцтвом про хворобу № 1925 від 25.11.2024 р. ОСОБА_1 ; 5. виписним епікризом № 2327 від 02.12.2024 р. ОСОБА_1 .
Обставини, місце та час поранення підтверджуються довідкою про обставини отримання поранення/контузії/травми/каліцтва № 1480 від 19.08.2024 р., де зазначено, що 03 серпня 2024 року Позивач отримав: Мінно-вибухова травма. Вогнепальне осколкове дотичне краніо-фаціальне поранення. Забій головного мозку I ст. Пневмоцефалія. Перелом передньої та задньої стінки лобних пазух, решітчастої кістки, комірок решітчастої пазухи. Вогнепальна рана Верхньої третини спинки носа. Рвані рани повік. Розтрощення правого очного яблука. Контузія лівого очного яблука. За обставин: безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань в складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 , в районі населеного пункту АДРЕСА_2 внаслідок артилерійського обстрілу.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє посилання апелянта, що у довідці ВЛК від 21.08.2024 № 320 зазначено: "Довідка про факт та обставини травми відсутня", оскільки зазначені недоліки є формальними та жодним чином не впливають на факт доводження позивачем отримання поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Таким чином, оскільки проходження позивачем стаціонарного лікування обумовлене саме наслідками мінно-вибухової травми 03.08.2024, отриманої під час захисту Батьківщини, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що позивач не має право на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 за період лікування.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні, у наступні періоди: з 04.08.2024 по 09.08.2024 р. у Дніпропетровській обласній лікарні; з 10.08.2024 по 15.08.2024 р. в “ОКЛ ім. О.Ф. Гербачевського (м. Житомир)»; з 16.08.2024 по 21.08.2024 р. у КНП “Чуднівська лікарня (м. Чуднів)»; з 21.08.2024 р. перебував у відпустці 30 кален. днів (№ 320 від 21.08.2024); з 18.09.2024 по 23.10.2024 р. у військовій частині НОМЕР_3 (військовий госпіталь); з 14.11.2024 по 02.12.2024 р. у військовій частині НОМЕР_3 (військовий госпіталь).
З огляду на викладене, оскільки як перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, так і перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК надає право на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, доводи апелянта у цій частині, зокрема щодо періодів 10.08.2024 - 15.08.2024 16.08.2024 - 21.08.2024 є неспроможними.
В свою чергу, наданими позивачем до суду документами, зокрема його рапортом від 25.01.2025 року (а.с. 42), свідоцтвом про хворобу №1925 від 28.11.2024 року (а.с. 24) підтверджено, що у період з 23.10.2024 року по 13.11.2024 року позивач самовільно залишив військову частину, не проходив ВЛК, а повторно госпіталізований з 14.11.2024 року. З огляду на викладене, за вказаний період позивач не має права на отримання додаткової винагороди, відповідно до Постанови №168, що внаслідок неповного з'ясування обставин справи було помилково не враховано судом першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 04.08.2024 року по 23.10.2024 року, а також з 14.11.2024 року по 02.12.2024 року, після отриманого поранення 03.08.2024 року.
Враховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 04.08.2024 року по 23.10.2024 року, а також з 14.11.2024 року по 02.12.2024 року, після отриманого поранення 03.08.2024 року, з урахуванням виплачених сум, є ефективним способом захисту порушених прав позивача та належною гарантією остаточного вирішення спору.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 04.08.2024 року по 23.10.2024 року, а також з 14.11.2024 року по 02.12.2024 року, після отриманого поранення 03.08.2024 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 04.08.2024 року по 23.10.2024 року, а також з 14.11.2024 року по 02.12.2024 року, після отриманого поранення 03.08.2024 року, з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко