Справа 752/24743/24 Головуючий в 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження 11-кп/824/4277/2025 Доповідач в 2 інстанції ? ОСОБА_2
14 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючий), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження № 12024100010002320 від 03 серпня 2024 року за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_9 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року, -
Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, із вищою освітою, неодруженого, працюючого начальником дільниці ТОВ «Коста проект», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами;
на підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік;
на підставі п.п.1,2 ч.1 п.2 ч.3ст.76 КК України на ОСОБА_8 покладені обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
цивільний позов потерпілого задоволено;
стягнуто з ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_10 47 818 гривень в рахунок відшкодування заподіяної шкоди жаттю та здоров'ю та 100 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди;
в решті позовних вимог відмовлено;
вирішене питання про процесуальні витрати та речові докази.
Відповідно до вироку, ОСОБА_8 , 31 липня 2024 року, близько 22 години 00 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «Honda Civic», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по проспекту Голосіївському, неподалік будинку 46/1, у місті Києві, в порушення вимог п.2.3 б та 12.3 Правил дорожнього руху України, не був уважним під час керування транспортним засобом, не відреагував на зміну дорожньої обстановки, яку об'єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості для зупинки транспортного засобу або безпечного об'їзду перешкоди у результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_11 результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, що відносяться до категорії тяжких тілесних та середньої тяжкості ушкоджень за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння.
В апеляційній скарзі прокурора указано на незаконність вироку у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок його м'якості. В обгрунтування вимог скарги вказав, що суд першої інстанції в порушеннях вимог законодавства прийшов до висновку про відсутність підстав для призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Так, при призначенні покарання судом враховано ступінь тяжкості кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, офіційно працевлаштований, характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, частково відшкодував потерпілому шкоду та щиро розкаявся, обставин, що обтяжують покарання судом встановлено не було. Натомість прокурор звернув увагу, що обвинувачений зухвало знехтував правилами дорожнього руху, проявив неуважність та не вжив заходів для зменшення швидкості, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження. Вищевказані обставини були враховані судом при призначенні мінімального покарання передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України та при звільненні ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, а серед матеріалів кримінального провадження відсутні відомості, які об'єктивно вимагають зберегти за обвинуваченим право керування транспортним засобом. Прокурор також звернув увагу, що ОСОБА_8 раніше притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Просив вирок скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік; на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік із покладенням наступних обов'язків, передбачених п.п.1,2 ч.1 та п.2 ч.3 ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, в решті вирок залишити без змін.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:
прокурора, який апеляційну скаргу прокурора підтримав, підтвердив її доводи та просив її задовольнити;
обвинуваченого та захисника, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора;
вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Висновки суду першої інстанції в частині встановлених фактичних обставин вчинення злочину, доведеності вини обвинуваченого у його вчиненні, правильності кваліфікації його дій та призначення основного покарання учасниками судового провадження не оскаржувалися. Підстав для виходу за межі апеляційної скарги в порядку ч.2 ст.404 КПК України колегія суддів не вбачає. У зв'язку із викладеним вирок у зазначеній вище частині не перевірявся.
Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо незаконності вироку у зв'язку з не призначенням додаткового покарання обвинуваченому у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Відповідно до вимог ст.65 КК України суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно з ч. 2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Згідно з ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що беруться до уваги при призначенні покарання.
Як вбачається із мотивувальної частини вироку, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_8 покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд врахував те, що необережним кримінальним правопорушенням, дані про особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягається вперше, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується, має постійне місце роботи. Крім того, судом першої інстанції враховано обставини вчинення кримінального правопорушення, в тому числі те, що потерпілий переходив проїзну частину у забороненому місці, в темний час доби, а також позицію потерпілого, який просив не позбавляти обвинуваченого права керування транспортними засобами.
Колегія суддів також звертає увагу, що санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає альтернативу щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом або без такого. Отже, вирішення питання про застосування додаткового покарання належить до повноважень суду.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що захисником у судовому засіданні надано відповідь на адвокатський запит, відповідно до якого ОСОБА_8 працює підрядником ТОВ «Оператор ГТС України» та підтримує стабільну роботу на критичних підприємствах. Та обставина, що об'єкти розташовані в різних областях України, враховуючи особливості виробничого процесу та потребу в забезпеченні безперебійної роботи таких критичних об'єктів, свідчить про потребу в мобільності ОСОБА_8 та наявність права керування транспортними засобами.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що ОСОБА_8 раніше притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, а прокурором не додано жодних доказів на підтвердження зазначених обставин.
Відтак, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та думку потерпілого, який просив не позбавляти ОСОБА_8 права керування транспортними засобами, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про призначення ОСОБА_8 покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами є обгрунтованим, відповідає вимогам ст. ст. 65, 67 КК України та у відповідності до ст. 50 КК України є необхідним та достатнім для виправлення останнього та для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 відповідає вимогам закону, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає у зв'язку із чим залишає цей вирок без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.
______________________ _________________________ ________________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4