09 вересня 2025 року справа №320/5641/25
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої судді: Парненко В.С.,
судді: Білоноженко М.А.,
Жука Р.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство соціальної політики України про визнання постанови протиправною,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), в якому просить суд (з урахуванням уточнення позовних вимог):
- постанову Кабінету Міністрів України № 1 від 3 січня 2025 року вважати противоправною та нечинною, відносно встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій інвалідів війни;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України надати розпорядження Пенсійному фонду України в м. Києві, виплачувати пенсію ОСОБА_1 , інваліду війни 2-гр, ветерану ЗСУ, в попередніх розмірах, без обмежень та здійснити перерахунок та виплату в різниці пенсії з січня по травень (включно) 2025 року, без застосування понижуючого коефіцієнта, з урахуванням раніше проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Постанова Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 є незаконною, оскільки встановлює обмеження права на соціальний захист, гарантованого статтею 46 Конституції України, яке не підлягає обмеженню навіть в умовах воєнного стану. Позивач вказує, що згідно зі статтею 64 Конституції України, обмеження прав можливе лише в межах, прямо визначених у відповідному Указі Президента України, затвердженому Верховною Радою України. Проте, у переліку статей, права за якими можуть бути тимчасово обмежені, що зазначений в Указі Президента України «Про введення воєнного стану», стаття 46 Конституції України відсутня. Відтак, Кабінет Міністрів України, приймаючи постанову №1, перевищив межі своїх повноважень, встановивши обмеження, не передбачене ані Конституцією України, ані спеціальним законом, ані Указом Президента України. Отже, оскаржувана постанова підлягає визнанню протиправною та нечинною як така, що порушує принцип верховенства права та гарантоване конституційне право громадян на соціальний захист.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання постанови протиправною; призначено розгляд справи колегією суддів під головуванням судді Парненко В.С.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №320/5641/25 передано на розгляд складу колегії суддів: Парненко В.С. - головуючий суддя. Судді: Жук Р.В., Білоноженко М.А.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України (код ЄДРПОУ 37567866).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 було вирішено закрити підготовче провадження у справі №320/5641/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство соціальної політики України про визнання постанови протиправною та продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, в якому відповідач висловлює незгоду з позовними вимогами, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач зазначає, що проєкт Постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 року було підготовлено Міністерством соціальної політики України та погоджено з основними центральними органами виконавчої влади, зокрема Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Міністерством цифрової трансформації, Міністерством юстиції та Пенсійним фондом України. На підставі наданих висновків відповідач стверджує, що зазначена постанова відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. За результатами експертизи Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції, проєкт акта не містить ознак дискримінації, не пов'язаний із ризиками корупційних правопорушень і не зачіпає зобов'язань України у сфері євроінтеграції. Постанова прийнята в межах компетенції Кабінету Міністрів України, у відповідності до Конституції України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», статтею 46 якого прямо передбачено можливість застосування коефіцієнтів до пенсій, що перевищують встановлений рівень. Це положення чинне, є обов'язковим до виконання та не визнане неконституційним. Крім того, відповідач посилається на правові позиції Конституційного Суду України (справи №9-рп/2001, №20-рп, №3-рп/2012), які підтверджують, що рівень пенсійного забезпечення може змінюватися залежно від фінансового стану держави та соціально-економічної ситуації, а держава має право нормативно врегульовувати механізми соціального захисту в умовах обмежених бюджетних ресурсів. З огляду на викладене, відповідач вважає, що оскаржувана постанова є правомірною, ухваленою в межах наданих повноважень, не порушує конституційних прав позивача та відповідає принципам пропорційності, справедливості та фінансової доцільності..
В матеріалах справи міститься відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з наведеними у відзиві доводами відповідача та наполягає на задоволенні своїх позовних вимог. Позивач зазначає, що хоча Кабінет Міністрів України дійсно має повноваження щодо встановлення порядку застосування коефіцієнтів до пенсійних виплат, реалізація таких повноважень має здійснюватися виключно у межах, визначених Конституцією України та законами України, зокрема Законом України №2262-ХІІ, який продовжує діяти та не був змінений у частині правових підстав для перерахунку пенсій. На переконання позивача, оскаржувана Постанова КМУ №1 від 03.01.2025 року суперечить низці положень Конституції України, зокрема статтям 19, 46 та 64, положенням Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а також практиці Європейського суду з прав людини, сформованій, зокрема, у справах «Суханов та Ільченко проти України», «Кечко проти України», «Nagy v. Hungary». Позивач наголошує, що Указ Президента України №64/2022, яким введено воєнний стан, не передбачає можливості обмеження права на соціальний захист, а отже, втручання Кабінету Міністрів України у це право є юридично необґрунтованим. Також зазначається, що висновок Уповноваженої у справах ЄСПЛ не має обов'язкової юридичної сили, не містить належного аналізу релевантної практики Суду та не може розглядатися як належний доказ. Крім того, у відзиві відповідача не наведено об'єктивних доказів на підтвердження існування реальної загрози фінансовій стабільності, економічній безпеці чи нагальної потреби у перерозподілі бюджетних коштів. Позивач підкреслює, що застосовані урядом коефіцієнти є довільними, не мають обґрунтування, не підтверджені жодними розрахунками, ані у пояснювальній записці до проєкту Постанови, ані у відповідях на інформаційні запити. Таким чином, на думку позивача, Постанова КМУ №1 не відповідає принципам пропорційності, юридичної визначеності та соціальної справедливості, що є несумісним як із нормами Конституції України, так і з міжнародно-правовими стандартами у сфері соціального захисту.
В матеріалах справи також містяться пояснення третьої особи - Міністерства соціальної політики України, згідно з якими позовні вимоги не підлягають задоволенню. Міністерство зазначає, що Постанова №1 була прийнята на виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з метою забезпечення фінансової стабільності держави в умовах воєнного стану та обмежених бюджетних ресурсів. У зв'язку зі зростанням кількості пенсіонерів, які отримують пенсію через інвалідність або у зв'язку з втратою годувальника, а також через наявність дефіциту бюджету у розмірі 37 млрд грн порівняно з 2024 роком, Уряд був змушений здійснити перерозподіл наявних коштів на користь найбільш соціально вразливих верств населення. Уведення коефіцієнтів до пенсій, розмір яких перевищує 10 прожиткових мінімумів, спрямоване на зменшення значного дисбалансу між мінімальними та максимальними пенсіями (від 2 361 грн до понад 200 тис. грн) та забезпечення більш справедливого розподілу наявного суспільного ресурсу. Міністерство вважає, що втручання в розмір пенсії позивача є законним, пропорційним та обґрунтованим суспільним інтересом, а тому не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки жодна особа не може бути позбавлена свого майна інакше, як в інтересах суспільства та відповідно до закону.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
03 січня 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 1), текст якої оприлюднено в газеті «Урядовий кур'єр» № 1 від тієї ж дати.
Відповідно до Постанови № 1, у 2025 році на період дії воєнного стану пенсії (пенсійні виплати), призначені або перераховані відповідно до ряду спеціальних законів, зокрема Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у разі перевищення їх розміру над десятикратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням знижених коефіцієнтів до частини суми перевищення. Зокрема, встановлено такі коефіцієнти:
до частини, що перевищує 10, але не більше 11 прожиткових мінімумів - 0,5;
до частини, що перевищує 11, але не більше 13 - 0,4;
до частини, що перевищує 13, але не більше 17 - 0,3;
до частини, що перевищує 17, але не більше 21 - 0,2;
до частини, що перевищує 21 прожитковий мінімум - 0,1.
Позивач вважає, що положення Постанови № 1 порушують його права та законні інтереси, зокрема - право на належне пенсійне забезпечення, передбачене Конституцією України та спеціальним законом, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Згідно з Законом України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
Основними завданнями КМУ є:
1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;
2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;
3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;
5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;
6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.
Згідно зі ст. 4 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.
Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
а) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", звільненим зі служби у Службі судової охорони, Державному бюро розслідувань та звільненим зі служби у Національному антикорупційному бюро України за віком чи через хворобу, звільненим зі служби в органах та підрозділах цивільного захисту за віком чи за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
б) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають страховий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ, поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України (пункт "б" статті 12): за страховий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
в) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, які звільняються з військової служби на умовах Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (пункт "в" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 3 проценти за кожний повний рік вислуги понад 20 років, але не більше ніж 65 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43).
Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Відповідно до ст. 43 зазначеного закону, Пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Особам із числа військовослужбовців строкової служби, які до призову на строкову військову службу та після звільнення з військової служби не працювали і не перебували на військовій службі за контрактом, та членам їх сімей пенсії встановлюються у мінімальних розмірах, передбачених відповідно статтями 22 і 37 цього Закону.
Пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, оклади та/чи доплати за військове (спеціальне) звання, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку (доплату) за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704), яка почала діяти з 1 березня 2018 року і передбачає визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до займаних посад з урахуванням коефіцієнтів, визнано такою, що втратила чинність Постанова КМУ № 1294.
Відповідно до статті 63 Закону № 2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі, якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Статтею 54 Закону № 2262-XII передбачено, що у разі, якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України “Про державну службу», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про Національний банк України», “Про Кабінет Міністрів України», “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про судову експертизу», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів, з приводу чого слід зазначати наступне.
Суд зазначає, що відповідно до статті 46 Конституції України кожен громадянин має право на соціальний захист, який включає забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, що фінансується за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також за рахунок бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Крім того, держава забезпечує створення мережі державних, комунальних і приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії та інші види соціальних виплат, які часто є основним джерелом існування для громадян, мають гарантувати рівень життя, не нижчий за встановлений законом прожитковий мінімум.
Водночас, стаття 64 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Конституції України передбачає можливість обмеження окремих прав і свобод у період воєнного або надзвичайного стану, зокрема, статті 46 Конституції України, однак із чітким визначенням строку таких обмежень.
Так, Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 регулює правовий режим введення, дії та скасування воєнного стану, встановлює порядок діяльності органів державної влади, військового командування, органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій, а також гарантії прав і свобод людини та громадянина, а також юридичних осіб в цей період.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 цього Закону, указ Президента України про введення воєнного стану має містити вичерпний перелік конституційних прав і свобод, що тимчасово обмежуються, із зазначенням строку таких обмежень, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб.
Отже, обмеження конституційних прав і свобод громадян у період воєнного стану повинно бути прямо визначене в Указі Президента України, який затверджується Верховною Радою України.
Для деталізації та реалізації цих обмежень можуть бути видані відповідні підзаконні акти - постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств тощо.
В Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 визначено перелік конституційних прав і свобод, які можуть бути тимчасово обмежені, зокрема, це права, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, а також введені тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах, необхідних для забезпечення заходів воєнного стану.
При цьому зі змісту зазначеного Указу вбачається, що стаття 46 Конституції України, яка гарантує право на соціальний захист, не включена до переліку статей, права за якими можуть бути обмежені у зв'язку з введенням воєнного стану.
Таким чином, юридично обмеження права на соціальний захист громадян у період воєнного стану можуть бути встановлені лише за умови дотримання чіткої послідовності нормативно-правових актів: Конституція України (стаття 64) - Закон України «Про правовий режим воєнного стану» - Указ Президента України про введення воєнного стану із затвердженням Верховною Радою України - нормативні акти Кабінету Міністрів України, міністерств тощо.
Водночас, у спірному випадку така послідовність і відповідне нормативне врегулювання відсутні.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване обмеження соціальних виплат, закріплених статтею 46 Конституції України, встановлене Постановою Кабінету Міністрів України, є неправомірним, оскільки суперечить як законодавчо визначеній процедурі для застосування таких обмежень, що свідчить про порушення конституційних прав позивача, а отже наявні підстави для скасування відповідної постанови та відновлення конституційних гарантій соціального захисту.
Крім того, суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання реалізації конституційного права на соціальний захист, сформулювавши низку правових позицій щодо гарантій для військовослужбовців та членів їхніх сімей.
У рішеннях від 20.03.2002, 17.03.2004, 20.12.2016, 18.12.2018, 25.04.2019 та 06.04.2022 Суд наголосив, що військовослужбовці Збройних Сил України, інших військових формувань, а також їхні сім'ї мають особливий правовий статус та потребують посиленого державного соціального захисту. Це обумовлено високими ризиками їхньої служби та значущістю виконуваних функцій - захисту суверенітету, територіальної цілісності та безпеки держави.
Конституційний Суд підкреслив:
Частина п'ята статті 17 Конституції покладає на державу обов'язок забезпечити спеціальні гарантії для військових і їхніх сімей;
Такі гарантії не можуть бути скасовані чи обмежені з мотивів економічної доцільності;
Соціальний захист має бути системним, ефективним і мотивувати військовослужбовців до несення служби.
З урахуванням вказаних рішень Суду, норми статті 46 Закону про Державний бюджет України на 2025 рік та Постанова КМУ №?1 щодо застосування понижуючих коефіцієнтів при виплаті пенсій не відповідають Конституції України, оскільки порушують принципи соціального захисту військовослужбовців, закріплені в Основному Законі, зокрема у статтях 17, 46, 65 та 95.
Щодо вимоги позивача зобов'язати Кабінет Міністрів України надати розпорядження Пенсійному фонду України в м. Києві, виплачувати пенсію в попередніх розмірах та здійснити перерахунок і виплату різниці пенсії, то суд зазначає, що дана вимога є передчасною.
Так, на момент ухвалення рішення спірна постанова Кабінету Міністрів України ще не скасована, а відтак не набрало чинності судове рішення, яким її визнано протиправною та нечинною. Таким чином, наразі відсутні правові підстави для покладення на Кабінет Міністрів України обов'язку видати розпорядження про здійснення відповідних виплат Пенсійним фондом України.
Крім того, позивач не довів, що після скасування зазначеної постанови розмір його пенсії не буде перерахований належним чином у межах повноважень відповідного органу.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що зазначена вимога не підлягає задоволенню як така, що є передчасною.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland, рішення від 09.10.1979), зазначив, що подальша реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в даній державі. З іншого боку, Конвенція має тлумачитися у світлі ситуації сьогодення, і вона покликана гарантувати особі реальні права, що можуть бути практично реалізовані у сферах, які вона охоплює.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) зазначив, що принцип «належного урядування» зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти належним і якомога послідовнішим способом. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків..
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», як інвалід війни ІІ групи.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство соціальної політики України про визнання постанови протиправною, - задовольнити частково.
Визнати протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 1 від 3 січня 2025 року, відносно встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій інвалідів війни.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуюча суддя Парненко В.С.
Судді Білоноженко М.А.
Жук Р.В.