про залишення позовної заяви без руху
09 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/10060/25
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Каленюк Ж.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 25 червня 2023 року по 08 вересня 2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 25 червня 2023 року по 08 вересня 2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня поточного року відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язання нарахувати та виплатити додаткову грошову винагороду пропорційно перебуванню на стаціонарному лікуванні за період з 06 жовтня 2023 року по 20 серпня 2024 року у зв'язку з пораненням (контузією, каліцтвом).
Відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Так згідно з пунктами 4, 9 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Обов'язок з визначення (формулювання) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав, на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, тому для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, визначальною підставою звернення до суду із позовною заявою є ймовірне, на думку позивача, порушення його прав, свобод чи інтересів рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. При цьому вимога про визнання протиправними рішення, дій або бездіяльності відповідача (основна вимога) є передумовою для застосування іншого способу захисту порушеного права - зобов'язання вчинити дії (похідна вимога) як способу усунення наслідків протиправної поведінки відповідача (суб'єкта владних повноважень).
Наведені норми статті 5 КАС України співвідносяться з приписами частини другої статті 245 КАС України, згідно з якими у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання рішення, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та, відповідно, скасування рішення; зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 з позовними вимогами: 1) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 25 червня 2023 року по 08 вересня 2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році (основна вимога) та зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 25 червня 2023 року по 08 вересня 2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня поточного року відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів (похідна вимога); 2) про зобов'язання нарахувати та виплатити додаткову грошову винагороду пропорційно перебуванню на стаціонарному лікуванні за період з 06 жовтня 2023 року по 20 серпня 2024 року у зв'язку з пораненням (контузією, каліцтвом) (похідна вимога).
Отже, позивач, не визначивши основну вимогу, просить зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову грошову винагороду пропорційно перебуванню на стаціонарному лікуванні за період з 06 жовтня 2023 року по 20 серпня 2024 року у зв'язку з пораненням (контузією, каліцтвом), яка є похідною. Таким чином, відсутність чітко сформованих позовних вимог (основної та похідної) до відповідача вказує на недоліки позовної заяви, що не сприяє виконанню завдань адміністративного судочинства (щодо своєчасного вирішення судом спору у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень).
Позовна заява також не містить обґрунтування порушення прав позивача у цій частині позовних вимог з посиланням на нормативно-правові акти, якими врегульовані спірні правовідносини.
З цього приводу необхідно зазначити, що крім предмета позову, позовна заява має містити підстави позову. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Натомість правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Крім того, частиною четвертою статті 161 КАС України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Статтею 94 КАС України визначено порядок подання письмових доказів та вимоги до них.
Відповідно до частини другої вказаної статті письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Частинами четвертою, п'ятою статті 94 КАС України визначено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
В порушення вимог частин другої, четвертої, п'ятої статті 94 КАС України до позовної заяви додані копії документів, які належним чином не засвідчені.
Також частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Цей спір виник, зокрема, щодо виплати позивачу грошового забезпечення під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 за період з 25 червня 2023 року по 08 вересня 2024 року.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Однак положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року (далі - Закон №2352-ІХ), частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції.
Так частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
З урахуванням пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 дійшов висновку, за змістом якого якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX).
Отже, у цій справі до вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 25 червня 2023 року норму частини другої статті 233 КЗпП України необхідно застосовувати у редакції норми частини першої статті 233 КЗпП України після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З доданих до позовної заяви документів убачається, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08 вересня 2024 року №255 сержанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 08 вересня 2024 року та видано грошовий атестат.
Проте адміністративний позов подано до суду лише 04 вересня 2025 року, тобто із значним пропуском тримісячного строку.
Частиною шостою статті 161 КАС України встановлено, що разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду є лише наявність тих обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами, тобто які об'єктивно та істотно перешкоджали зверненню до суду та не залежали від волевиявлення особи.
Позивач заяву про поновлення строку звернення до суду не подав, чим не дотримав вимог частини шостої статті 161 КАС України.
За правилами частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи наведені вище приписи КАС України, позовну заяву слід залишити без руху, надавши позивачу строк, достатній для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Позивачу у цей строк необхідно усунути зазначені недоліки шляхом подання (надіслання) до суду нової її редакції, у якій визначити зміст позовних вимог (предмет позову) з урахуванням приписів частини першої статті 5 КАС України, а також навести обґрунтування порушення своїх прав в частині позовних вимог щодо виплати додаткової винагороди. Також позивачу необхідно подати належно засвідчені копії документів, доданих до позовної заяви відповідно до кількості учасників справи, та заяву про поновлення строку звернення до суду із наведенням підстав поважності причин його пропуску та надати докази на підтвердження таких обставин.
Керуючись статтями 121, 123, 160, 161, 169, 171, 248 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк позовна заява і додані до неї документи будуть повернуті позивачу без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Суддя Ж.В. Каленюк