Справа № 357/9399/25
Провадження № 2/357/4390/25
10 вересня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Бебешко М. М. ,
при секретарі - Ільницька І. П.,
За участі представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
19 червня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 200090758 від 20.11.2017 в розмірі 52 310,27 грн та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн та судові витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 7 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.11.2017 року між Акціонерним товариством «БАНК ФОРВАРД» (надалі - Банк) та ОСОБА_2 (надалі - Відповідач) було укладено Заяву (Оферту) №200090758 на укладення Договору про надання та використання платіжної картки - далі кредитний договір, відповідно до умов якого Відповідачу було випущено на його ім'я платіжну картку, відкрито поточний рахунок та встановлено Ліміт, в межах якого Позичальник має право здійснювати операції з використанням Картки за рахунок наданого Банком кредиту, а Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору. Відповідно до паспорту споживчого кредиту Позичальнику надається кредит шляхом безготівкового зарахування на рахунок Позичальника строком на 13 місяців, який може бути збільшений згідно з Умовами надання та обслуговування платіжних карток. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в обсязі та у строк визначені умовами кредитного договору, що підтверджується виписками за кредитним договором. Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість Відповідача перед Позивачем за кредитним договором №200090758 від 20.11.2017 року становить 52310,27 грн., а саме: • заборгованість за тілом кредиту - 25612,49 грн.; • заборгованість за відсотками - 7489,04 грн.; • заборгованість за комісією - 19208,74 грн. Щодо відступлення права вимоги: 25.07.2024 року АТ «БАНК ФОРВАРД» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги (договір додається). Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «БАНК ФОРВАРД», включно і до ОСОБА_2 за кредитним договором №200090758 від 20.11.2017 року.
Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 червня 2025 року вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 20 червня 2025 року, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді від 20 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 21 липня 2025 року.
21 липня 2025 року на адресу суду надійшло клопотання від представника відповідача - адвоката Хоменка М.П. про відкладення судового розгляду на іншу дату.
Судовий розгляд у справі відкладено та потворно призначено на 10 вересня 2025 року.
05 вересня 2025 року представник позивача - адвокат Усенко М.І. звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без його участі, підтримав позовні вимоги у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечив.
В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Хоменко М.П. позовні вимоги визнав частково та пояснив, що визнає заборгованість за тілом кредиту та нарахованими відсотками, проте не визнає заборгованості за комісією, вважаючи нараховування такої комісії порушенням вимог статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» Про незаконність нарахування комісії також свідчить постанова ВП ВС у справі № 496/3134/19 від 13.07.2022. Крім цього представник відповідача просив суд зменшити витрати по наданню правничої допомоги, так як вказана справа є типовою для банківських установ, є велика кількість справ такої категорії, і адвокату не потрібно було затрачати 6 год. 30 хв. для підготовки та складення позовної заяви.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
20 листопада 2017 року між ПАТ «Банк Форвард» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір (заява оферта № 200090758), згідно з.п.1 якого ОСОБА_2 зробив пропозицію ПАТ «Банк «Форвард» випустити на його ім'я платіжну картку та відкрити на його ім'я поточний рахунок для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням картки, з дебетно-кредитним порядком обслуговування рахунку. ОСОБА_2 погодився з тим, що розмір ліміту буде встановлений банком самостійно, строк дії ліміту буде відповідати строку дії договору.
Згідно з паспортом споживчого кредиту процентна ставка за кредитом становить 24% річних; за обслуговування кредитної заборгованості встановлюється щомісячна плата в розмірі 2%; загальні витрати за кредитом становлять 10 394,42 грн; орієнтовна вартість кредиту становить 30 394,52 грн; реальна річна процентна ставка становить 57,58%.
20.11.2017 ОСОБА_2 отримав від банку картку з № 5168222050085395 відповдіно до договору № 200090758.
Станом на 09.06.2025 заборгованість за кредитом відповідача перед позивачем становить 52 310,27 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту в сумі 25 612,49 грн; заборгованість за відсотками в сумі 7 489,04 грн; заборгованість за комісією в сумі 19 208,74 грн.
Факт руху грошових коштів по рахунку відповідача підтверджується випискою з карткового рахунку останнього в ПАТ «Банк Форвард».
25 липня 2024 року між АТ «Банк «Форвард» та ТОВ ФК «Кредит Капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги, згідно з п.1 якого банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув право вимоги банку до позичальників, зазначених у додатку №1 до договору.
Згідно з випискою з додатку №1 до договору про відступлення прав вимоги, загальна заборгованість ОСОБА_2 перед АТ «Банк Форвард» станом на 25.07.2024 становить 52 310,27 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту в сумі 25 612,49 грн; заборгованість за відсотками в сумі 7 489,04 грн; заборгованість за комісією в сумі 19 208,74 грн.
09.06.2025 позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою про сплату заборгованості за кредитним договором.
02 червня 2025 року між ТОВ ФК «Кредит Капітал» та адвокатським об'єднанням «Апологет» укладено договір про надання правової допомоги № 0206.
Актом № 663 від 09.06.2025 між сторонами договору підтверджено факт надання правової допомоги на суму 7 000,00 грн.
Цього ж дня складено детальний опис наданих послуг по акту № 663 за договором від 02.06.2025 № 0206.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Представник відповідача визнав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками. Суд, відповдіно до вимог ст. 206 ЦПК України приймає визнання відповідачем позовних вимог в цій частині, так як таке визнання позову не суперечить вимогами чинного законодавства та не порушує права та законні інтереси третіх осіб.
В частині заперечення відповідача щодо стягнення комісії, суд виходить з наступного:
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10 червня 2017 року.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У даній справі, встановлено, що умовами кредитного договору не передбачена необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язані з управлінням кредитом при використанні кредиту при простроченні сплати чергового платежу.
Щомісячний розмір комісії у вигляді плати за щомісячне обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2%, передбачено у паспорті споживчого кредиту.
Розмір заборгованості за комісією становить 19208,74 грн, що майже відповідає заборговансоті за тілом кредиту (25612,49 грн) та значно перевищує розмір заборгованості за нарахованими відсотками (7489,04 грн)
При цьому в кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банк встановив щомісячну комісію за обслуговування кредиту.
Таким чином, враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, положення договору (паспорту споживчого кредиту) щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за управління кредитом є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина дрга статті 215 ЦК України).
За таких умов суд приходить до висновку про безпідставність нарахування банком та обгрунтованість новим кредитом позовних вимог в частично стягнення із відповідача заборгованості за комісією в сумі 19208,74 грн.
Тому, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість за кредитним договором № 200090758 від 20.11.2017 в розмірі 33101,53 грн, що включає в себе заборгованість за тілом кредиту в сумі 25612,49 грн та заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом в сумі 7489.04 грн.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, суд вважає, що відповідач, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконала взяті на себе кредитні зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню з позичальника на користь банку.
Відповідач відзив з відповідними доказами із запереченнями проти позову та в спростування доводів позивача до суду не подала.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
Згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог в сумі 1532,89 грн, що становить 63,28% від розміру задоволених судом позовних вимог.
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правову допомогу суд виходить з наступного:
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.
На підтвердження витрат на правничу допомогу надано: договір № 0206 про надання правничої допомоги від 02 червня 2025 року, укладений між ТОВ ФК «Кредит Капітал» та адвокатським об'єднанням «Апологет», згідно з яким встановлено гонорар адвоката сумі 7000,00 грн; акт № 663 від 09.06.2025 між сторонами договору про підтвердження факту надання правової допомоги на суму 7 000,00 грн; детальний опис до послуг, згідно з яким на роботу по підготовці та складення позовної заяви втрачено 6 год. 30 хв. часу
Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п'ятої статті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Представник відповідача в судовому засіданні заявив клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, вказавши на типовість справи, велику кількість справ даної категорії та відсутність необхідності адвокату витрачати 6 год. 30 хв. часу на підготовку та подання позовної заяви до суду.
Суд погоджується із доводами представника відповідача щодо того, що вказана справа не є складною, є типовою для фінансових установ та з тим, що підготовка і складення позовної заяви не потребує витрачання часу у 6 год. 30 хв.
У справі, що розглядається, було встановлено фіксований розмір гонорару. В цьому випадку фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас, зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов'язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Тож сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. І з урахуванням конкретних обставин суд може обмежити розмір, зважаючи на розумну необхідність судових витрат у справі.
Правова позиція у подібних за змістом правовідносинах щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, висловлена у додатковій постанові Касаційного господарського суду ВС від 13.02.2024 № 910/12155/22.
Беручи до уваги неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, суд дійшов висновку про надмірність заявленої суми компенсації витрат, тому суд вважає, що заява про ухвалення додаткового рішення підлягає до часткового задоволення у розмірі 5000.00 грн.
Разом з цим, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати по наданню правничої допомоги підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог. Так як судом задоволено позовні вимоги частково, в розмірі 63,28% від ціни позову, суд приходить до висновку про доцільність стягнення з відповідача на користь позивача витрат по наданню правничої допомоги в сумі 3164,00 грн, що становить 63,28% від розміру задоволених судом позовних вимог.
Керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 200090758 від 20.11.2017 в розмірі 33101,53 грн; судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1532,89 грн; судові витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 3164,00 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал», адреса: вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ: 35234236.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя М. М. Бебешко