Справа №645/6689/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1757/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: запобіжні заходи
Іменем України
10 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 17 липня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , -
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу - задоволено, продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 186, ст. 336 КК України, строк тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на шістдесят днів - до 14.09.2025.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 17.07.2025 та постановити нову, якою у задоволенні клопотання прокурора відмовити, змінивши запобіжний захід на домашній арешт.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що повідомлення про підозру, яке вручене підзахисному не обґрунтоване у судовому засідання, підзахисний не причетний до скоєння кримінальних правопорушень.
Ризики, які викладені прокурором у клопотанні, не доведені у судовому засіданні, вони ґрунтуються на припущеннях сторони обвинувачення, не підкріплені належними доказами.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника, яка підтримала вимоги апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 була заслухана думка прокурора, обвинуваченого та його захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції, враховуючи існування ризиків, передбачених п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та оцінюючи характер та обставини справи, зокрема, і тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування інших запобіжних заходів, оскільки вони не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 виконання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Так, ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 186, ст. 336 КК, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів та нетяжкого злочину, за найтяжче з яких передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
Вивченням особи ОСОБА_7 встановлено, що останній раніше неодноразово судимий, в тому числі за вчинення умисних корисливих злочинів, судимість за вчинення яких не знято та не погашено, останній раз вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02.12.2024 за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, офіційно не працевлаштований, неповнолітніх дітей не має.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачена може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття судом необґрунтованого рішення.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 17 липня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: