05 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 541/33/24
провадження № 61-6055св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя - доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Миргородська міська рада Полтавської області, ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області, у складі судді Городівського О. А., від 27 січня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І.,
Триголова В. М., від 07 квітня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миргородської міської ради Полтавської області та ОСОБА_2 , в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Миргородської міської ради Полтавської області № 95 від 06 листопада 2009 року 37 сесії 5 скликання про передачу у приватну власність громадянину ОСОБА_2 земельної ділянки
площею 0, 1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та розташований на земельній ділянці площею 0, 1000 га з кадастровим номером 5310900000:50:025:0136.
Зазначив, що ОСОБА_2 є власником суміжної земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_3 подарувала відповідачу на підставі договору дарування земельної ділянки від 10 серпня 2007 року серії ВЕХ № 031557, та на підставі чого ОСОБА_2 , було видано державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5310900000:50:025:0003, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Вказував, що рішенням Миргородської міської ради Полтавської області № 95
від 06 листопада 2009 року 37 сесії 5 скликання, в порушення вимог пункту «а» частини третьої статті 83 Земельного кодексу України, незаконно передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку по
АДРЕСА_1 , загальною площею 0, 1051 га, до складу котрої було включено проїзд між домоволодіннями по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .
Наголошував, що проїзд між домоволодіннями по АДРЕСА_2 та
АДРЕСА_1 відноситься до земель загального користування населеного пункту, а тому він не може бути переданий у приватну власність.
На підтвердження вимог позовної заяви ОСОБА_1 надав висновок експерта
від 30 липня 2022 року № 281/3478-3482 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, яка була проведена в рамках розгляду іншої цивільної справи № 541/2418/21.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області
від 27 січня 2025 року провадження у справі № 541/33/24 за позовом
ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції встановив, що зустрічна позовна заява ОСОБА_1 у справі № 1620/2895/2012 тотожна із позовною заявою, що розглядається судом та не містить нових підстав позову, що є зловживанням позивача своїми процесуальними правами щодо звернення до суду із тотожним позовом, тобто зі спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, з тими самими вимогами, по якому ухвалене рішення, що набрало законної сили.
Суд врахував, що в зустрічній позовній заяві у справі № 1620/2895/2012
ОСОБА_1 посилався на порушення відповідачами положень статті 83 Земельного кодексу України, в той час як у розглядуваній справі позов мітить додаткові посилання на положення статті 123 Земельного кодексу України, які на думку суду є формальним, так як в обґрунтування підстав позову представник позивача не заявляв будь-яких клопотань про витребування доказів щодо предмету доказування.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колєснікова О. А. залишено без задоволення. Ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 січня 2025 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції встановивши, що позови у справі, що переглядається та у справі № 1620/2895/2012 є тотожними за складом учасників (позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Миргородська міська рада Полтавської області, ОСОБА_2 ), за предметом позову (визнання незаконним і скасування рішення Миргородської міської ради від 06 листопада 2009 року, яким передано у приватну власність ОСОБА_2 проїзд між земельними ділянками № АДРЕСА_1 ) і підставами заявлених вимог (незаконність передачі земель загального користування населеного пункту у приватну власність ОСОБА_2 ), дійшов правильного висновку та закрив провадження у справі № 541/33/24.
Апеляційний суд зазначив, що посилання позивача у справі, що переглядається на більшу кількість нормативних актів та надання інших доказів на підтвердження заявлених вимог, не свідчить про відмінність позову у цій справі, оскільки позивач лише має навести обставини, якими обгрунтовується заявлена вимога, а на суд покладений обов?язок визначити характер спірних правовідносин і норму закону, яка підлягає застосуванню при вирішенні спору.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У травні 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 січня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року у справі № 541/33/24.
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2025 року, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 541/33/24, які надійшли до Верховного Суду у липні 2025 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судами норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає застосування судами норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц,
від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18, від 12 червня 2019 року
у справі № 320/9224/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, при постановленні ухвали про закриття провадження у справі.
Зазначив, що у справі № 1620/2895/2012 просив скасувати рішення Миргородської міської ради Полтавської області від 06 листопада 2009 року
№ 96 та виданий на його підставі - державний акт на земельну ділянку
серії ЯЛ № 797700, з підстав передбачених частиною третьою стаття 83 ЗК України, в той час як у розглядуваній справі ОСОБА_4 посилається на порушення Миргородською міською радою Полтавської області вимог статі 19 Конституції України, статей 80, 83, 99, 122, 123 ЗК України, при ухваленні рішення від 06 листопада 2009 року № 96, що порушує його права передбачені статтями 3, 41, 42 Конституції України. Тому вважає, що підстави позовів у справі № 1620/2895/2012 та у цій справі є різними.
Крім того, однією з важливих обставин у цій справі є висновок експерта № 281/3478-3482 від 30 листопада 2022 року, який був складений за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи під час розгляду справи № 541/2418/21.
За таких обставин, вважає, підстави позову, який був пред'явлений у справі № 1620/2895/2012 і у цій справі не можуть вважатися тотожними, що виключає можливість закриття провадження у справі з підстав, які передбачені
пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що доводи касаційної скарги не спростовують законність рішень судів першої та апеляційної інстанції. Зазначив, що оформлення права власності на належні йому земельні ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 відбувалося без порушення прав позивача на користування та розпорядження його земельною ділянкою, а обставини викладені у касаційній скарзі спростовуються низкою судових рішень, які набрали законної сили, зокрема у справі № 1620/285/2012
від 10 січня 2013 року, у справі № 541/641/19 від 13 серпня 2019 року та у справі № 541/2418/21 від 08 травня 2023 року.
Зазначив, що поданий ОСОБА_1 висновок експерта № 281/3478-3482
від 30 листопада 2022 року вже був предметом дослідження під час розгляду цивільної справи № 541/2418/21. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 травня 2023 року в зазначеній справі
ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Зазначене рішення позивачем не оскаржувалося та набрало законної сили - 19 червня 2023 року.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Водночас повторне звернення до суду з тотожними вимогами суперечить принципу правової визначеності та є неможливим.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду за вирішенням спору.
Отже, підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 205 ЦПК України (2004 року) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі
№ 924/1473/15, провадження № 12-15гс19).
Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду
від 05 жовтня 2023 року у справі № 522/8873/22 (провадження № 61-8140св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 404/6883/18 (провадження № 61-5565св23).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції закриваючи провадження у справі, встановив, що рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 січня 2013 року та додатковим рішення Миргородського міськрайонного суду від 03 вересня 2013 року, у справі № 1620/2895/2012, які набрали законної сили 26 лютого 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано незаконними дії ОСОБА_1 щодо вчинення перешкод по користуванню належною ОСОБА_2 частиною земельної ділянки по АДРЕСА_1 та встановленню огорожі між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та
АДРЕСА_1 відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 797700 площею 0,1000 га. Заборонено ОСОБА_1 користуватися належною на праві власності ОСОБА_2 частиною земельної ділянки по лінії від (Г до В) по АДРЕСА_1 відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 797700 та не чинити перешкод по встановленню огорожі між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод по встановленню огорожі між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , шляхом забезпечення вільного доступу на його земельну ділянку та межу між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 для встановлення огорожі.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миргородської міської ради Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення Миргородської міської ради Полтавської області
від 06 листопада 2009 року № 95 про передачу в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 797700 зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 531090001001004, кадастровий номер 5310900000: 50:025:0227, зобов'язанні відділу Держкомзему у м. Миргород скасувати державну реєстрацію та кадастровий номер вказаного державного акту відмовлено за безпідставністю.
Зі змісту рішення суду у справі № 1620/2895/2012, ОСОБА_1 в зустрічному позові посилаючись на порушення відповідачами пункту «а» частини третьої статті 83 ЗК України, просив зокрема визнати незаконним і скасувати рішення Миргородської міської ради № 95 від 06 листопада 2009 року 37 сесії 5 скликання, яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку по
АДРЕСА_1 .
Таке рішення міської ради вважав незаконним, з огляду на те, що між земельною ділянкою, що належить йому ( АДРЕСА_2 ) і земельною по АДРЕСА_1 знаходиться проїзд, який відноситься до земель комунальної власності, що використовується для проїзду транспортних засобів з 1986 року, оскільки землі комунальної власності, зокрема проїзди, не можуть передаватися у приватну власність, просив скасувати зазначене рішення Миргородської міської ради Полтавської області.
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миргородської міської ради Полтавської області та ОСОБА_2 , в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Миргородської міської ради Полтавської області № 95 від 06 листопада 2009 року 37 сесії 5 скликання про передачу у приватну власність громадянину ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0, 1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначає тих самих учасників (позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Миргородська міська рада Полтавської області, ОСОБА_2 ), предмет позову - визнання незаконним і скасування рішення Миргородської міської ради від 06 листопада 2009 року, яким передано у приватну власність ОСОБА_2 проїзд між земельними ділянками АДРЕСА_4 , і обґрунтовує позов такими ж підставами заявлених вимог - незаконність передачі земель загального користування населеного пункту у приватну власність ОСОБА_2 , проте посилається на норми права
статей 83, 123 Земельного кодексу України
Судами встановлено, що аналіз матеріалів справи № 1620/2895/2012 та зміст оскаржуваних судових рішень (справа № 541/33/24) свідчить про те, що сторони, підстави та предмет позову у справі, яка переглядається, є тотожними сторонам, підставам та предмету позову у справі
№ 1620/2895/2012, в якій ухвалено судові рішення, які набрали законної сили.
Посилання позивача на нові докази, зокрема висновок експерта
№ 281/3478-3482 від 30 листопада 2022 року, не свідчить про різні підстави позовів щодо скасування рішення Миргородської міської ради Полтавської області № 95 від 06 листопада 2009 року 37 сесії 5 скликання.
Зустрічні позовні вимоги у справі № 1620/2892/2012 та вимоги у розглядуваній справі, незважаючи на їх різне нормативне обґрунтування, є тотожними по своїй суті і спрямовані на скасування рішення Миргородської міської ради Полтавської області № 95 від 06 листопада 2009 року 37 сесії 5 скликання.
Вочевидь позивач, отримавши негативні для себе рішення судів у справі
№ 1620/2892/2012 через недоведеність позовних вимог, намагається шляхом подання позову у справі № 541/33/24 домогтися оцінки судами нових доказів та ревізувати висновки, які викладені в остаточних судових рішеннях у справі № 1620/2892/2012.
Верховний Суд погоджується із судами попередніх інстанцій про наявність передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підстав для закриття провадження у справі, оскільки інший підхід, в контексті розглядуваної справи, означав би можливість подання ОСОБА_1 необмеженої кількості позовів з одного й того самого питання (скасування рішення Миргородської міської ради Полтавської області № 95
від 06 листопада 2009 року 37 сесії 5 скликання), із посиланням на нові докази.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона немає права вимагати повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Враховуючи те, що набрали законної сили судові рішення у справі № 1620/2895/2012, ухвалені щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Подібні висновки щодо неможливості повторного вирішення спору, який вирішений в іншій справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, із ухваленням рішення, яке набрало законної сили, Верховний Суд неодноразово викладав, зокрема, у постановах
від 17 травня 2022 року у справі № 488/2444/21, від 17 квітня 2024 року
у справі № 669/417/22, звертаючи увагу на необхідність дотримання принципів правової визначеності та поваги до остаточного рішення суду.
За встановлених обставин, висновки суду першої та апеляційної інстанції не суперечать узагальненим висновкам, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц,
від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18, від 12 червня 2019 року
у справі № 320/9224/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, на які посилався заявник в касаційній скарзі,доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм процесуального права та незгоди із судовими рішеннями, й не спростовують правильний висновок суду першої інстанції.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що частиною другою статті 256 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Аналогічні за своїм змістом висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах викладені в постанові Верховного Суду від 29 липня 2024 року у справі № 161/19671/23 (провадження № 61-4850св24).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 січня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара