03 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 199/4867/23
провадження № 61-12811св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада;
відповідач - ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області;
третя особа - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 квітня 2024 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 серпня 2024 рокуу складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області), третя особа - ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу самовільно побудованого об'єкта нерухомого майна, скасування державної реєстрації та припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що об'єкт нерухомого майна - домоволодіння загальною площею 255,5 кв. м, житловою площею 72,3 кв. м, опис: А-1-житловий будинок, № 1-споруди, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 624721312101, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2020 року № 955, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 проведено 19 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу (далі - ДМНО) Балтакса І. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 54641533, номер запису про право власності - 38720291.
В свою чергу, право власності на об'єкт нерухомого майна у продавця, тобто у ОСОБА_2 виникло на підставі договорів дарування від 24 квітня 2015 року №№ 525, 526, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 проведено 24 квітня 2015 року приватним нотаріусом ДМНО Кретовою Н. Б., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20910413 та 20912399, номер запису про право власності - 9476362 та 9476762 відповідно.
З ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 листопада 2021 року у справі № 199/4574/21 встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Підставою виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна у ОСОБА_3 є свідоцтво про право власності, видане згідно з розпорядженням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради від 16 квітня 1999 року № 152/4.
Листом заступника голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 22 лютого 2021 року № 3/2-43 було надано завірену належним чином копію рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради від 16 квітня 1999 року № 152/4 «Про оформлення документів на домоволодіння по АДРЕСА_2 », з якого вбачається, що це рішення жодним чином не стосується домоволодіння по АДРЕСА_1 , що свідчить про можливе підроблення документів, а саме свідоцтва про право власність на домоволодіння, виданого 15 червня 1999 року виконавчим комітетом Амур-Нижньодніпровської районної ради на підставі розпорядження від 16 квітня 1999 року № 152/4.
Крім того, в свідоцтві зазначено, що спірне домоволодіння зареєстроване Дніпропетровською організацією технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_3 та записано в реєстрову книгу № 622 за реєстровим № 1051-204 від 15 червня 1999 року, але згідно листа комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 16 лютого 2021 року № 1531 державна реєстрація права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , підприємством не проводилась.
В інформаційному листі головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 15 лютого 2021 року № 3/15-70 вказано, що відповідно до даних містобудівного кадастру та адресного плану міста офіційно адреса: АДРЕСА_1 жодному об'єкту нерухомості на території міста не присвоювалась, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна ця адреса, відсутній, а відповідно до листа департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 16 лютого 2021 року № 4/11-96 за пошуковими параметром «по АДРЕСА_1 » рішень про передачу земельної ділянки у базі не виявлено.
Таким чином позивач вважає, що правовстановлюючий документ, на підставі якого приватним нотаріусом ДМНО Кретовою Н. Б. було зареєстровано право власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_3 є підробленим. Наведене свідчить про відсутність правових підстав вважати, що ОСОБА_3 набув право власності на спірне нерухоме майно, після чого, за відсутності правових підстав, відчужив об'єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_2 , який у подальшому відчужив цей об'єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_1 .
Отже, проведена всупереч чинному законодавству державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна порушує законне право Дніпровської міської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради на вільне користування та розпорядження земельною ділянкою, що призводить до порушення економічних інтересів громади.
При цьому земельна ділянка по АДРЕСА_1 віднесена до земель комунальної власності, ОСОБА_3 та будь-якій іншій особі під будівництво, у власність чи користування не надавалася. Оскільки спірне нерухоме майно було побудоване на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети, за відсутності декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об'єкту до експлуатації, а також доказів про те, що спірне нерухоме майно було в установленому законом порядку введено в експлуатацію, то відсутні правові підстави вважати, що ОСОБА_3 набув право власності на нього.
Власником земельної ділянки, на якій проведено самочинне будівництво спірного нерухомого майна є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради. Внаслідок самочинного будівництва об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , з користування Дніпровської міської ради поза її волею, на підставі підроблених дозвільних документів вибула земельна ділянка.
За таких обставин, враховуючи, що об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Враховуючи викладене, Дніпровська міська рада просила:
- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_1 привести її у придатний для використання стан шляхом демонтажу самовільно побудованого об'єкта нерухомого майна, а саме: домоволодіння, загальна площа 255,5 кв. м, житлова площа 72,3 кв. м, опис: А-1-житловий будинок, № 1-споруди, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 624721312101, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати державну реєстрацію та припинити право власності із закриттям розділу на об'єкт нерухомого майна, а саме: домоволодіння, загальна площа 255,5 кв. м, житлова площа 72,3 кв. м, опис: А-1-житловий будинок, № 1-споруди, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 624721312101, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 210100000:01:644:0113, площею 0,072 га у Державному земельному кадастрі з виключенням відомостей щодо кадастрового номеру 1210100000:01:644:0113 з державного земельного кадастру припинивши речові права щодо неї.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року, у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 19 квітня 1997 року № 158/5 ОСОБА_4 було відведено земельну ділянку площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку. Рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради від 21 червня 2002 року № 192/17 ОСОБА_4 продовжено строк будівництва індивідуального житлового будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .
Наведене свідчить про те, що власник землі (орган місцевого самоврядування) розпорядився своєю власністю, передавши спірну земельну ділянку рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 19 квітня 1997 №158/5 ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку. Вказане рішення не скасовано, не має терміну дії та виконання. Отже, здійснення самочинного будівництва відповідачем або іншими особами на земельній ділянці, яка передана у користування ОСОБА_4 , може порушувати саме його права, а не Дніпровської міської ради, у зв'язку з чим задоволення позову жодним чином не призведе до захисту прав саме позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 вересня 2024 року Дніпровська міська рада подала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга Дніпровської міської ради подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановахВеликої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 23 травня 2020 року у справі № 910/73/17, у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц, від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
24 жовтня 2024 року справа № 199/4867/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Дніпровської міської ради мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 19 квітня 1997 року № 158/5 земельна ділянка не передавалась у власність ОСОБА_4 , а тільки відводилась для будівництва та обслуговування житлового будинку з подальшим зобов'язанням оформлення відповідних дозвільних документів.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 будівництво будинку не здійснив та не оформив відповідних прав на земельну ділянку. Крім цього, ОСОБА_4 відводилась земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , а не АДРЕСА_1 .
Оскільки спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та будь-якій іншій особі не надавалась під будівництво, право власності чи користування на неї також не надавалось, то здійснене на цій земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради, будівництво є самочинним, а порушені права Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено вказане самочинне будівництво, підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самовільно побудованого об'єкта нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на цей об'єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що об'єкт нерухомого майна - домоволодіння загальною площею 255,5 кв. м, житловою площею 72,3 кв. м, опис: А-1-житловий будинок, № 1-споруди, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 624721312101, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2020 року № 955, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 проведено 19 жовтня 2020 року приватним нотаріусом ДМНО Балтакса І. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 54641533, номер запису про право власності - 38720291.
У продавця, тобто у ОСОБА_2 , право власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна виникло на підставі договорів дарування від 24 квітня 2015 року №№ 525, 526, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 проведено 24 квітня 2015 року приватним нотаріусом ДМНО Кретовою Н. Б., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20910413 та 20912399, номер запису про право власності - 9476362 та 9476762 відповідно.
Підставою виникнення права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна у ОСОБА_3 було свідоцтво про право власності, видане згідно з розпорядженням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради від 16 квітня 1999 року № 152/4. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 41787291 було прийнято приватним нотаріусом ДМНО Кретовою Н. Б., на підставі чого 24 квітня 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20907759, номер запису про право власності - 9474364.
Листом заступника голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 22 лютого 2021 року № 3/2-43 було надано завірену належним чином копію рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради від 16 квітня 1999 року № 152/4 «Про оформлення документів на домоволодіння по АДРЕСА_2 », з якого вбачається, що це рішення жодним чином не стосується домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Позивач вважав, що вказане свідчать про можливе підроблення документів, а саме свідоцтва про право власність на домоволодіння, виданого 15 червня 1999 року виконавчим комітетом Амур-Нижньодніпровської районної ради згідно з рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради від 16 квітня 1999 року № 152/4, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_3 .
Крім того, в свідоцтві зазначено, що спірне домоволодіння зареєстроване Дніпропетровською організацією технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_3 та записано в реєстрову книгу № 622 за реєстровим № 1051-204 від 15 червня 1999 року, але згідно листа комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 16 лютого 2021 року № 1531 державна реєстрація права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , підприємством не проводилась.
В інформаційному листі головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 15 лютого 2021 року № 3/15-70 вказано, що відповідно до даних містобудівного кадастру та адресного плану міста офіційно адреса: АДРЕСА_1 жодному об'єкту нерухомості на території міста не присвоювалась, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна ця адреса, відсутній, а відповідно до листа департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 16 лютого 2021 року № 4/11-96 за пошуковими параметром «по АДРЕСА_1 » рішень про передачу земельної ділянки у базі не виявлено.
Рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 19 квітня 1997 року № 158/5 ОСОБА_4 було відведено земельну ділянку площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку.
Рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради від 21 червня 2002 року № 192/17 ОСОБА_4 продовжено строк будівництва індивідуального житлового будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга Дніпровської міської ради не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України).
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.
У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об'єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов'язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.
Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.
Під час вирішення питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), а також у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21).
Знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Європейській суд з прав людини у рішенні від 21 квітня 2016 року у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15) роз'яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання.
Отже, позивач зобов'язаний довести факт самочинності будівництва, порушення його прав, як власника суміжної земельної ділянки, та обґрунтованості захисту її прав лише у такий спосіб, як знесення.
Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 19 квітня 1997 року № 158/5 спірна земельна ділянка була відведена ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, а рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 21 червня 2002 року № 192/17 ОСОБА_4 продовжено строк будівництва індивідуального житлового будинку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати права позивача на вказану земельну ділянку порушеними, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 19 квітня 1997 року № 158/5 земельна ділянка не передавалась у власність ОСОБА_4 , а тільки відводилась для будівництва та обслуговування житлового будинку з подальшим зобов'язанням оформлення відповідних дозвільних документів, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують них обставин, що строк будівництва індивідуального житлового будинку на вказаній земельній ділянці було продовжено рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 21 червня 2002 року № 192/17.
Зазначені рішення, якими орган місцевого самоврядування як власник розпорядився спірною земельною ділянкою, не скасовані та вони не мають терміну дії чи виконання.
Наведені обставини вказують на те, що внаслідок спорудження на спірній земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, яке позивач вважає самочинним, можуть порушуватися права саме ОСОБА_4 , а не Дніпровської міської ради.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 23 травня 2020 року у справі № 910/73/17, у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц, від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16 є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Дніпровської міської радизалишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 серпня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович