04 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 824/131/23
провадження № 61-8882ав25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.
за участю секретаря судового засідання - Алекси М. Є.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович;
суб'єкт, дії якого оскаржуються, - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький Зорян Вікторович;
заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_1 ;
за участі представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - адвоката Кусого Андрія Васильовича, приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича,
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (м. Київ, проспект Повітряних Сил, 28) справу за скаргою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича щодо винесення постанови від 20 грудня 2024 року про відвід у виконавчому провадженні, заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_1 , за апеляційною скаргою представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - адвоката Кусого Андрія Васильовича на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року у складі судді Березовенко Р. В.
1. Описова частина
Короткий зміст скарги
У січні 2025 року представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. (далі - приватний виконавець Білецький І. М.) - адвокат Кусий А. В. звернувся до Київського апеляційного суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З. В. (далі - приватний виконавець Маковецький З. В.) щодо винесення постанови від 20 грудня 2024 року про відвід у виконавчому провадженні, заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_1 .
Скарга мотивована тим, що 22 жовтня 2024 року Київським апеляційним судом видано виконавчий лист у справі № 824/131/23 про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Білецького І. М. судових витрат у розмірі 10 000 грн.
18 грудня 2024 року вказаний виконавчий документ скеровано на виконання приватному виконавцю Маковецькому З. В.
20 грудня 2024 року приватним виконавцем Маковецьким З. В. заявлено самовідвід, про що відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову та повідомлено про це стягувача.
Підставою для самовідводу приватного виконавця слугувало те, що стягувач Білецький І. М. є приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області та діючим членом Асоціації приватних виконавців України, з яким у приватного виконавця того ж виконавчого округу Маковецького З. В., діючого члена Асоціації приватних виконавців України, є дружні відносини, що створює передумови для особистого суб'єктивного ставлення до службових/посадових обов'язків під час здійснення заходів примусового виконання в межах виконавчого документа та містить ознаки потенційного конфлікту інтересів виконавця із стягувачем.
Заявник вважає дії приватного виконавця Маковецького З. В. протиправними та незаконними, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання через наявність конфлікту інтересів виконавця із стягувачем та заявленням самовідводу.
Статтю 23 Закону України «Про виконавче провадження» не можна застосовувати на стадії вирішення питання про прийняття виконавчого документа до виконання, оскільки дана стаття визначає відводи саме у виконавчому провадженні. Отже, у разі прийняття приватним виконавцем рішення заявити самовідвід, постанова про самовідвід виноситься лише після відкриття виконавчого провадження.
В даній ситуації приватний виконавець зобов'язаний був повернути виконавчий документ стягувачу (стаття 37 Закону України «Про виконавче провадження»), а не повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.
Винесення постанови про відвід без відкриття виконавчого провадження є неможливим, а посилання на конфлікт інтересів стосовно стягувача є необґрунтованим. Будь-яких підстав для заявлення приватним виконавцем Маковецьким З. В. самовідводу не було і будь якого потенційного конфлікту інтересів не існувало, тому самовідвід заявлений приватним виконавцем Маковецьким З. В. безпідставно.
Приватний виконавець не вказав, який саме наявний у нього приватний інтерес відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття ним рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання своїх повноважень.
Заявник вважає, що виконавець (державний чи приватний) може приймати рішення що можуть вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень виключно відносно боржника.
Крім того, заявник зазначив, що у приватного виконавця Білецького І. М. немає ніяких давніх, дуже дружніх та приязних позаробочих відносин, що виходять за межі формальних взаємовідносин з приватним виконавцем Маковецьким З. В.
Скарга на дії приватного виконавця була подана 29 грудня 2024 року, однак ухвалою Київського апеляційного суду тільки 14 січня 2025 року скаргу приватного виконавця Білецького І. М. на дії приватного виконавця Маковецького З. В. повернуто без розгляду, оскільки скаржником в скарзі не зазначено боржника ОСОБА_1 , його місцезнаходження, дані про електронний кабінет у відповідності до статті 448 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Про існування зазначеної ухвали приватний виконавець Білецький І. М. та його представник - адвокат Кусий А. В. довідались 16 січня 2025 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, тому строк на подання скарги пропущено з поважних причин.
Враховуючи викладене, представник приватного виконавця Білецького І. М. - адвокат Кусий А. В. просив:
- визнати поважними причини пропуску строку на подання скарги та поновити такий;
- визнати протиправним дії приватного виконавця Маковецького З. В. щодо винесення постанови від 20 грудня 2024 року про відвід у виконавчому провадженні;
- скасувати постанову приватного виконавця Маковецького З. В. від 20 грудня 2024 року про відвід у виконавчому провадженні.
Короткий виклад заперечень проти заявлених вимог
27 травня 2025 року та 06 червня 2025 року через систему «Електронний суд» на адресу Київського апеляційного суду надійшли заперечення приватного виконавця Маковецького З. В. на скаргу, у яких він просив відмовити у задоволенні скарги приватного виконавця Білецького І. М., посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.
Вказує, що приватний виконавець не має права здійснювати виконавчі дії у разі, якщо божник або стягувач за виконавчим документом, близька йому особа або особа, яка перебуває з виконавцем у трудових відносинах, має реальний або потенційний конфлікт інтересів. У разі виявлення обставин, передбачених частиною четвертою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний заявити самовідвід та повідомити про це стягувача. З тих самих підстав відвід виконавцю може бути заявлений стягувачем, боржником або їхніми представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і може бути заявлений у будь-який час до закінчення виконавчого провадження згідно з вимогами частини першої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження».
Питання про відвід приватному виконавцю, який не заявив самовідвід, вирішується самим приватним виконавцем у строк до п'яти робочих днів після надходження заяви про відвід. З'ясування обставин щодо наявності реального або потенційного конфлікту інтересів виконавця та стягувача відбулось під час надходження заяви про примусове виконання рішення, а не після початку примусового виконання та відкриття виконавчого провадження, що має наслідком інший процесуальний характер дій виконавця.
Суперечність полягає в тому, що, з одного боку, в особи наявний приватний інтерес, а з іншого, особа, яка уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, має виконувати свої службові обов'язки в інтересах держави, територіальної громади, виключаючи можливість будь-якого впливу приватного інтересу. Тому навіть за умови, що особа, маючи приватний інтерес, приймає об'єктивні та неупереджені рішення, вона вчиняє дії в умовах реального конфлікту інтересів.
Зазначені обставини виключають можливість здійснення примусового виконання, зокрема і винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки ця дія є початком примусового виконання, відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», котра іменується «Початок примусового виконання рішення» та встановлює вимоги, коли виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду, який розглянув справу як суд першої інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року (апеляційне провадження № 4с/824/9/2025) відмовлено в задоволенні скарги приватного виконавця Білецького І. М. на дії приватного виконавця Маковецького З. В. щодо винесення постанови від 20 грудня 2024 року про відвід у виконавчому проваджені.
Відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд як суд першої інстанції виходив з того, що з'ясування обставин щодо наявності реального або потенційного конфлікту інтересів виконавця та стягувача відбувається під час надходження заяви про примусове виконання рішення у порядку, визначеному статтями 4, 5, 23 Закону України «Про виконавче провадження», наслідком якого може бути вирішення питання приватним виконавцем про самовідвід, що вчиняється у формі постанови, яка може бути оскаржена стягувачем, боржником або їхніми представниками до суду.
З тих самих підстав відвід виконавцю може бути заявлений стягувачем, боржником або їхніми представниками у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.
Право стягувача на оскарження постанови приватного виконавця про самовідвід або про відмову у відводі спрямоване на недопущення безпідставного усунення останнього від виконання рішення, відповідає таким засадам виконавчого провадження, як обов'язковість виконання рішень, справедливість, неупередженість та об'єктивність, а також розумність строків виконавчого провадження та забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності приватних виконавців.
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року у даній справі, підтвердивши право виконавця на самовідвід за наявності потенційного конфлікту інтересів.
З урахування вказаних вимог закону та висновків Верхового Суду, суд вважав недоведеним твердження заявника про те, що у разі надходження заяви про примусове виконання рішення та у випадку, якщо приватний виконавець вирішив заявити самовідвід, він повинен спочатку відкрити виконавче провадження та лише потім вирішувати питання щодо самовідводу, оскільки останнє не суперечить пункту 7 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5).
Відтак приватний виконавець має право заявити про самовідвід, не відкриваючи виконавчого провадження, оскільки частина третя статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» дозволяє вжити заходів для запобігання конфлікту інтересів на будь-якому етапі виконання. Дії приватного виконавця Маковецького З. В. щодо винесення постанови про самосвідвід без винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, є правомірними та відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Твердження заявника щодо протиправності дій приватного виконавця Маковецького З. В. не знайшли підтвердження, оскільки законодавство не вимагає обов'язкового відкриття виконавчого провадження для реалізації права на самовідвід.
Таким чином апеляційний суд як суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скарги.
Оцінюючи доводи скарги про доведеність/недоведеність обставин, які свідчать про наявність (відсутність) потенційного конфлікту інтересів виконавця зі стягувачем, апеляційний суд виходив з того, що сам приватний виконавець Маковецький З. В. в судовому засіданні заявив, що він не може бути об'єктивним і неупередженим при примусовому виконанні зазначеного виконавчого документу. Тому суд вважав, що у Маковецького З. В. були законні і обґрунтовані підстави для заявлення самовідводу саме з метою уникнення потенційного конфлікту інтересів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
11 липня 2025 року представник приватного виконавця Білецького І. М. - адвокат Кусий А. В. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний суд апеляційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу приватного виконавця Білецького І. М.
Надходження апеляційної скарги до суду
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження та витребувано з Київського апеляційного суду матеріали провадження № 4с/824/9/2025 у справі № 824/131/23.
01 серпня 2025 року матеріали провадження № 4с/824/9/2025 у справі № 824/131/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2025 року закінчено підготовчі дії у цій справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04 вересня 2025 року о 10:00 годині за адресою: м. Київ, проспект Повітряних Сил, 28 з повідомленням учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, виходив з того, що приватний виконавець має право заявити самовідвід, не відкриваючи виконавчого провадження, оскільки частина третя статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» дозволяє вжити заходів для запобігання конфлікту інтересів на будь-якому етапі виконання. Такий висновок суду є помилковим, зроблений з неправильним тлумаченням Закону, суперечить справжньому значенню та намірам законодавця.
Апеляційний суд не звернув увагу на те, що згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець, приватний виконавець зобов'язані вживати всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання чи усунення конфлікту інтересів. Конфліктом інтересів у цілях застосування цього Закону вважається суперечність між особистими інтересами державного виконавця або приватного виконавця та його професійними правами і обов'язками, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість під час виконання державним виконавцем або приватним виконавцем його професійних обов'язків, а також на вчинення чи невчинення ним дій під час здійснення примусового виконання рішень.
Просто посилання на «дружні відносини» (хоча такі і заперечуються Білецьким І. М.) не може вважатись потенційним конфліктом інтересів.
В запереченнях чи поясненнях приватного виконавця Маковецького З. В., а також в ухвалі суду не зазначено, які саме суперечності наявні між особистими інтересами приватного виконавця та його професійними правами та обов'язками.
В оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд посилався на пункт 7 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, який стосується випадків, коли виконавець може передати виконавчий документ, та не передбачає, що до відкриття провадження виконавець може заявити самовідвід.
Також суд не врахував, що положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання через наявність конфлікту інтересів виконавця із стягувачем та заявлення самовідводу.
Крім того, в постанові від 20 грудня 2024 року про самовідвід у виконавчому провадженні приватний виконавець посилався на частину четверту статті 5, статтю 23 Закону України «Про виконавче провадження», проте статтю 23 вказаного Закону не можна застосовувати на стадії вирішення питання про прийняття виконавчого документа до виконання, оскільки ця стаття виключає відводи саме у виконавчому провадженні.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У липні 2025 року приватний виконавець Маковецький З. В. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний суд відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Фактичні обставини справи
22 жовтня 2024 року Київським апеляційним судом видано виконавчий лист у справі № 824/131/23 про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Білецького І. М. судових витрат у розмірі 10 000 грн.
18 грудня 2024 року вказаний виконавчий документ скеровано на виконання приватному виконавцю Маковецькому З. В.
20 грудня 2024 року приватним виконавцем Маковецьким З. В. заявлено самовідвід, про що відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову та повідомлено про це стягувача.
Підставою для самовідводу приватного виконавця слугувало те, що стягувач Білецький І. М. є приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області та діючим членом Асоціації приватних виконавців України, з яким у приватного виконавця того ж виконавчого округу Маковецького З. В., діючого члена Асоціації приватних виконавців України, є дружні відносини, що створює передумови для особистого суб'єктивного ставлення до службових/посадових обов'язків під час здійснення заходів примусового виконання в межах виконавчого документа та містить ознаки потенційного конфлікту інтересів виконавця із стягувачем.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду як суду апеляційної інстанції
Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Відповідно до частин першої та третьої статі 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній матеріалами й додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судовому засіданні представник приватного виконавця Білецького І.М. - адвокат Кусий А.В. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на відсутність законних підстав для самовідводу приватного виконавця Маковецького З.В.
Приватний виконавець Маковецький З.В. у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, посилаючись на те, що він мав дружні відносини із Білецьким І.М. , що створювало передумови для суб'єктивного ставлення до службових/посадових обов'язків під час здійснення заходів примусового виконання в межах виконавчого документа та містило ознаки потенційного конфлікту інтересів виконавця із стягувачем. Крім того, він був членом Дисциплінарної комісії приватних виконавців, де розглядалось питання про зупинення діяльності приватного виконавця Білецького І.М., у звязку із чим Білецький І.М. у соціальних мережах вже негативно висловлювався щодо його дій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання: якщо на момент подачі стягувачем заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20 відсотків загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця; в інших випадках, передбачених законом; при поверненні виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією частиною, приватний виконавець зобов'язаний письмово зазначити підстави повернення, право стягувача оскаржити рішення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а також право стягувача подати виконавчий документ на виконання іншого приватного виконавця або до органу державної виконавчої служби.
Частиною четвертою статті 5 вказаного Закону визначено обставини, за наявності яких державний/приватний виконавець не може виконувати рішення.
Так, відповідно до пункту 3 цієї частини виконавець не може виконувати рішення, якщо він, близька йому особа або особа, яка перебуває з виконавцем у трудових відносинах, має реальний або потенційний конфлікт інтересів.
У частині п'ятій цієї статті встановлено право стягувача за його заявою передати виконавчий документ від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю. Про передачу (прийняття до виконання) виконавчого документа виконавець виносить постанову. Передача виконавчих документів здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення обставин, передбачених частиною четвертою статті 5 цього Закону, виконавець зобов'язаний заявити самовідвід та повідомити про це стягувача. З тих самих підстав відвід виконавцю може бути заявлений стягувачем, боржником або їхніми представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і може бути заявлений у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.
У випадку самовідводу приватного виконавця він зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу або передати його за згодою стягувача іншому приватному виконавцю чи відповідному органу державної виконавчої служби. Постанова приватного виконавця про самовідвід або про відмову у відводі може бути оскаржена стягувачем, боржником або їхніми представниками до суду.
В пункті 7 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 зазначено, що до відкриття виконавцем виконавчого провадження виконавчий документ за заявою стягувача може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю (крім виконавчих документів, визначених частиною другою статті 5 Закону).
У випадку самовідводу приватного виконавця виконавчий документ повертається стягувачу або передається за згодою стягувача іншому приватному виконавцю чи відповідному органу державної виконавчої служби.
Отже, системний аналіз наведених норм закону свідчить про те, що частина третя статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначає окремі випадки, за яких приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, а частина четверта - обставини, наявність яких унеможливлює виконання приватним виконавцем рішення.
У частині четвертій статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», яка застосовується у системному зв'язку зі статтею 23 цього Закону, законодавець на підставі імперативних приписів визначив обов'язок приватного виконавця заявити самовідвід у разі виявлення обставин, що свідчать про наявність реального або потенційного конфлікту інтересів виконавця та стягувача.
Такому обов'язку приватного виконавця кореспондує право на повернення виконавчого документа стягувачу або передачу за його згодою іншому приватному виконавцю чи відповідному органу державної виконавчої служби. Наведений припис деталізовано у пункті 7 Інструкції № 512/5, яким визначено право стягувача до відкриття виконавцем виконавчого провадження заявити про передачу виконавчого документа від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби.
Таким чином, з'ясування обставин щодо наявності реального або потенційного конфлікту інтересів виконавця та стягувача відбувається під час надходження заяви про примусове виконання рішення у порядку, визначеному статтями 4, 5, 23 Закону України «Про виконавче провадження», наслідком якого може бути вирішення питання приватним виконавцем про самовідвід, що вчиняється у формі постанови, яка може бути оскаржена стягувачем, боржником або їхніми представниками до суду.
З тих самих підстав відвід виконавцю може бути заявлений стягувачем, боржником або їхніми представниками у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.
Право стягувача на оскарження постанови приватного виконавця про самовідвід або про відмову у відводі спрямоване на недопущення безпідставного усунення виконавця від виконання рішення і відповідає таким засадам виконавчого провадження, як обов'язковість виконання рішень, справедливість, неупередженість та об'єктивність, а також розумність строків виконавчих дій та забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності приватних виконавців.
Із матеріалів справи вбачається, що 20 грудня 2024 року на адресу приватного виконавця Маковецького З. В. від адвоката Кусого А. В., який діє в інтересах приватного виконавця Білецького І. М., надійшла заява від 18 грудня 2024 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 824/131/23, що виданий 22 жовтня 2024 року Київським апеляційним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Білецького І. М. судових витрат у розмірі 10 000 грн.
20 грудня 2024 року приватний виконавець Маковецький З. В. прийняв постанову про самовідвід, після чого у зв'язку із самовідводом прийняв повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання.
Як на правову підставу повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання приватний виконавець Маковецький З. В. послався на пункт 2 частини третьої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас, заявник не навів доказів, які свідчили б про незаконність дій виконавця Маковецького З. В. щодо прийняття рішення про самовідвід.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд правильно врахував висновки Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в цій справі, де було підтверджено право виконавця на самовідвід за наявності потенційного конфлікту інтересів.
Аналогічний висновок викладено також в постанові Верховного Суду від 31 липня 2025 року в цій справі.
Посилання заявника щодо незаконності дій приватного виконавця Маковецького З. В. не знайшли підтвердження, оскільки законодавство не вимагає обов'язкового відкриття виконавчого провадження для реалізації права на самовідвід.
Наведене дає підстави для висновку, що дії приватного виконавця Маковецького З. В. щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, відповідають Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, приймаючи постанову про самовідвід, приватний виконавець Маковецький З. В. діяв відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження», визначених у пункті 2 частини третьої статті 5 та частині третій статті 23.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні скарги, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін.
Керуючись статтями 24, 259, 351, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Апеляційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - адвоката Кусого Андрія Васильовича залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. М. Осіян
Судді: Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович