03 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 947/20894/24
провадження № 61-7530св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеське квартирно-експлуатаційне управління, Військова частина НОМЕР_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи заяви суддів Верховного Суду Синельникова Є. В.,
Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., про самовідвід у справі за позовом Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеське квартирно-експлуатаційне управління, Військова частина НОМЕР_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3, на постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Драгомерецького М. М., Комлевої О. С., від 06 травня 2025 року,
У липні 2024 року Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеське квартирно-експлуатаційне управління, Військова частина НОМЕР_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта житлової нерухомості за рахунок відповідача.
Свої вимоги прокурор мотивував тим, що Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону під час вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у земельній сфері встановлено факт порушення вимог законодавства України під час користування та розпорядження землями оборони.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2020 року у справі № 947/5/20, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 31 травня
2023 року, позовні вимоги Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави, в особі: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона, Військової частини НОМЕР_1 , задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Одеської міської ради від 13 липня 2010 року № 6156-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0874 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку
від 14 вересня 2010 серії ЯЛ № 221982, виданий громадянці ОСОБА_2 , площею 0,0874 га (кадастровий номер 5110136900:46:002:0068), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер 738, який виданий
05 липня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Токарською Т. В., на підставі якого у ОСОБА_1 виникло право власності на земельну ділянку, площею 0,0874 га (кадастровий номер 5110136900:46:002:0068), яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_1 повернути за актом прийому-передачі державі, в особі Міністерства оборони України, земельну ділянку, площею 0,0874 га (кадастровий номер 5110136900:46:002:0068), яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 .
21 лютого 2024 року державним реєстратором Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Крупка О. Г. за реєстраційним номером 53858026 були внесені відомості в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр права власності на нерухоме майно та їх обтяжень стосовно земельної ділянки, площею 0,0874 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110136900:002:0068), відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада
2020 року та постанови Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі
№ 947/5/20, акту державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ВП
№ 72264015 від 10 січня 2024 року, державного акту на право постійного користування землею серії Б № 056875, виданого у 1990 році Овідіопольською районною радою народних депутатів, за яким власником зазначеної земельної ділянки є Міністерство оборони України.
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 , розташованої на за адресою: АДРЕСА_1 від 11 червня 2024 року, встановлено, що на земельній ділянці, з кадастровим номером 5110136900:002:0068 за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться в межах земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 за адресою:
АДРЕСА_2 , виявлено капітальні споруди (двоповерховий будинок, паркан), які належать на праві власності ОСОБА_1 .
Зважаючи на те, що рішеннями судів встановлено, що земельна ділянка площею 0,0874 га, розташована на за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110136900:002:0068), відноситься до земель оборони та на теперішній час перебуває у державній власності, прокурор вважав, що є достатні підстави вважати, що об'єкт, побудований ОСОБА_1 , є самочинним будівництвом.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 самовільно захопив та до теперішнього часу незаконно утримує і використовує земельну ділянку, площею 0,0874 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на якій знаходиться об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 238,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також на те, що об'єкт нерухомості збудований на земельній ділянці, що не була відведена у встановленому порядку для цієї мети, наявні підстави для усунення перешкод державі у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення самочинного об'єкта нерухомості.
З урахуванням зазначеного, прокурорпросив: зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди Міністерству оборони України у здійсненні правомочностей власника земельної ділянки площею 0,0874 га, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110136900:46:002:0068), на якій знаходиться об'єкт житлової нерухомості - житловий будинок, загальною площею 238,6 кв. м, житловою площею 90 кв. м (складові частини об'єкта нерухомого майна: житловий будинок А, огорожа № 1, 2), розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1530160651101), шляхом його знесення за рахунок відповідача.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси у складі судді Куриленко О. М.
від 19 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у проекті із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у приватну власність ОСОБА_2 були встановлені усі суміжні землекористувачі та були надані відповідні погодження компетентними органами. Надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , було здійсненне за рахунок земель комунальної власності відповідно до приписів Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в України». Отже, ОСОБА_1 у розумінні цивільного законодавства є добросовісним набувачем земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на спірний об'єкт нерухомості, який прокурор просить знести за рахунок відповідача, було зареєстровано ще 10 квітня 2018 року, тобто за 2,5 роки до винесення Київським районним судом м. Одеси рішення від 11 листопада
2020 року, скасовано не було та є чинним, а твердження представника Міністерства оборони України щодо того, що ОСОБА_1 повинен був знати про те, що ця земельна ділянка належить до земель оборони, забудова якої приватними особами заборонена, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Постановою Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди Міністерству оборони України у здійсненні правомочностей власника земельної ділянки площею 0,0874 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5110136900:46:002:0068), на якій розташований об'єкт житлової нерухомості - житловий будинок, загальною площею 238,6 кв. м, розташований за адресою:
АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1520160651101), шляхом його знесення за рахунок ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судовими рішеннями в іншій справі № 947/5/20, що набрали законної сили, встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони й перебуває у власності держави, перебуває у користуванні квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса. Виданий
ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку визнано недійсним та скасовано. Відповідно жодних прав на цю земельну ділянку у ОСОБА_2 не виникло, й подальше відчуження земельної ділянки на користь інших осіб суперечить закону. Судовими рішеннями у справі № 947/5/20 встановлено, що на спірній земельній ділянці, наданій для потреб Збройних Сил України, здійснено будівництво будинку, власником якого на час розгляду справи є ОСОБА_1 .
Оскільки будівництво будинку здійснене на земельній ділянці, яка не була для цього відведена та на якій заборонене будівництво таких споруд, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, безпідставно посилаючись на відсутність скасування права власності на будинок в судовому порядку. Будь-яка добросовісність набуття земельної ділянки відповідачем ОСОБА_1 не створює підстав вважати, що вказана земельна ділянка була надана йому власником (Міністерством оборони України) для мети будівництва на ній та за згоди останнього на це, а отже і не може створювати підстави вважати, що вказаний будинок не є самочинним будівництвом.
10 червня 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року та залишити в силірішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2024 року.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справ № 6-2225цс16, Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 912/158/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 164/409/17, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 925/50/18, від 16 березня 2020 року у справі № 910/14147/19, від 01 листопада 2020 року у справі № 907/656/15, від 25 січня 2021 року у справі № 914/1131/20, від 17 квітня 2024 року у справі № 442/3458/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вважає, що він є добросовісним набувачем житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний будинок зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку. Вказаний правочин є дійсним, відповідає загальним вимогам, які є необхідними для його чинності, не визнавався судом недійсним. Апеляційний судом неправильно застосовано положення статей 377 ЦК України, 120 ЗК України. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розташовані, без зміни її цільового призначення. Посилається на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди.
Згідно з доводами касаційної скарги, право власності на спірний об'єкт нерухомості, який прокурор просить знести за рахунок відповідача, було зареєстровано 10 квітня 2018 року, тобто за 2,5 роки до винесення Київським районним судом м. Одеси рішення від 11 листопада 2020 року, скасовано не було та є чинним. Отже чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.
Заявник вказує, що будинок, який розташований за адресою:
АДРЕСА_1 , і належить йому на праві власності, не підлягає під ознаки самочинного. Надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 було здійснено за рахунок земель комунальної власності відповідно до приписів Конституції України, ЗК України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Звертає увагу, що він у розумінні цивільного законодавства є добросовісним набувачем спірного об'єкту нерухомості.
Касаційна скарга містить посилання на те, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 лютого 2024 року земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2020 року була зареєстрована за Міністерством оборони України, однак, цільове призначення вищезазначеної земельної ділянки змінено не було та відповідно земельна ділянка кадастровий номер 5110136900:46600260068 має цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції формально розглянув справу, проявив надмірний формалізм, неправомірно позбавивши його права власності на нерухому майно.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 947/20894/24.
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2025 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів
від 29 липня 2025 року сформовано склад колегії для розгляду цивільної справи № 947/20894/24: Синельников Є. В. (суддя-доповідач), Лідовець Р. А., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В.
При розгляді касаційної скарги судді Синельников Є. В., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В. заявили про самовідвід від участі у розгляді цієї справи з метою усунення обставин, які б могли викликати сумнів в об'єктивності та неупередженості суду, оскільки у постанові Верховного Суду від 31 травня
2023 року у справі № 947/5/20 колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., висловила правову позицію щодо спірної земельної ділянки, площею 0,0874 га (кадастровий номер 5110136900:46:002:0068), яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 . Колегія суддів дійшла висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а Одеська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою державної власності, тому наявні підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення. Саме на встановлені обставини у справі № 947/5/20 посилається прокурор у цій праві № 947/20894/24, а доводи касаційної скарги містять аргументи щодо їх спростування.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд вимагає слухання справи «незалежним та безстороннім судом».
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Згідно з частиною першою статті 39 ЦПК України з підстав, зазначених
у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
Судді мають викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри в недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб'єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об'єктивного критерію, тобто з'ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу.
Згідно з об'єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об'єктивно виправдані.
Відповідно до частини другої статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
З огляду на викладене, взявши до уваги мотиви постанови Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 947/5/20, колегія суддів вважає, що судді Верховного Суду Синельников Є. В., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В. вже висловлювали правову позицію щодо правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, зокрема в частині належності спірної земельної ділянки до земель оборони, з якою не погоджується заявник, тому з метою усунення будь-яких сумнівів учасників процесу в об'єктивності та неупередженості суду при перегляді у касаційному порядку судових рішень, ухвалених у цій справі № 947/20894/24, заяву про самовідвід суддів Синельникова Є. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В. слід задовольнити, а справу передати для повторного автоматизованого перерозподілу.
Керуючись 36, 39, 40, 41, 402 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Заяви суддів Верховного Суду Синельникова Є. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В. про самовідвід задовольнити.
Відвести суддів Верховного Суду Синельникова Є. В., Осіяна О. М., Сакару Н. Ю., Шиповича В. В. від розгляду справи за позовом Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеське квартирно-експлуатаційне управління, Військова частина НОМЕР_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на постанову Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року.
Передати цивільну справу № 947/20894/24 для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: Р. А. Лідовець
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович