ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.09.2025Справа № 910/7167/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Фізичної особи-підприємця Яблонської Надії Ничипорівни
про стягнення 881 015,47 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Фізичної особи-підприємця Яблонської Надії Ничипорівни про стягнення 881 015,47 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним збереженням відповідачем коштів пайової участі у сумі 881 015,47 грн. на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
24.07.2025 представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог
12.08.2025 представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.
18.08.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, який за своєю правовою природою є заявою про розстрочення виконання рішення, у якій відповідачем також зазначено про визнання позову.
25.08.2025 представником позивача подано відповідь на відзив та заяву про зменшення розміру позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши надані позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає їх такими, що подані з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяви позивача та визначає ціну позову з їх урахуванням.
В свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
16.09.2019 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) зареєстрував декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № КВ 061181370130, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:047:0083 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до вказаної декларації замовником будівництва є Яблонська Надія Ничипорівна (далі - відповідач), об'єктом - будівництво житлового будинку (садибного типу).
Відповідно до технічного паспорту Фізичної особи-підприємця Ананьєва Євгена Олександровича від 23.09.2019 (інвентаризаційна справа № 2505к) та довідки Фізичної особи-підприємця Ананьєва Євгена Олександровича від 23.09.2019 № 1369, загальна площа об'єкта будівництва становить 1 150,20 кв. м.
Рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 року № 411/1415 затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (далі - Порядок), за змістом пункту 3.1 розділу ІІІ якого пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком. Відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту.
Звертаючись з позовом до суду, Департамент зазначає, що станом на момент введення об'єкта будівництва в експлуатацію на відповідача розповсюджувались положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положення Порядку, а тому відповідач був зобов'язаний звернутись до Департаменту економіки та інвестицій, укласти договір про сплату пайової участі та сплатити пайову участь до прийняття об'єкта будівництва до експлуатації, проте вказані обов'язки відповідач не виконав та ввів об'єкт будівництва до експлуатації без сплати пайової участі та окрім того, в декларації про готовність об'єкта до експлуатації № КВ 061181370130 в пункті 22 відповідачем зазначено недостовірну інформацію: «Кошти пайової участі у розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до договору, укладеного 30.04.2018 № 14 з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) сплачено в повному обсязі. Довідка Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про виконання умов договору пайової участі № 050/08-3045 від 04.05.2018», оскільки: відповідач не є стороною договору пайової участі № 14; предметом вказаного договору є реконструкція з об'єднанням нежилих приміщень № 1 по № 9, групи приміщень групи № 101, квартири № 2 (в літері А) під стоматологічну клініку гр. прим. № 101 літ. «А», що знаходиться за адресою: просп. Лобановського Валерія, 5а у Солом'янському районі м. Києва, проте, об'єктом будівництва Відповідача є житловий будинок садибного типу, що знаходиться за адресою: пров. Петріва Всеволода, 1 у Шевченківському районі міста Києва; довідка № 050/08-3045 від 03.05.2018 про виконання умов договору пайової участі від 19.04.2018 № 35 видана Приватному підприємству «Арабела-плюс», а не відповідачу; вказана довідка видана за будівництво автозаправного комплексу з адміністративними приміщеннями та АГЗП літ. «А» та навісів, що знаходяться за адресою: вул. Богатирська (перетин з вул. Лугова) у Оболонському районі міста Києва, а не за будівництво житлового будинку садибного типу, що знаходиться за адресою: пров. Петріва Всеволода, 1 у Шевченківському районі міста Києва.
Департамент неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі у розвитку інфраструктури м. Києва № 050/08-1378 від 15.04.2025, № 050/08-720 від 22.02.2023, № 050/08-3697 від 05.12.2022 та від 18.02.2020 № 050/18-1175.
08.05.2025 Департамент економіки та інвестицій отримав лист (відповідь на вимогу) вх. № 050/Я-8 від 08.05.2025 від Яблонської Надії, в якому остання повідомила, що готова сплатити пайову участь, але за певних умов, а саме зменшення розміру пайової участі до 338 020,78 грн. та розстрочення такої сплати на 12 місяців.
Оскільки відповідач не сплатив пайовий внесок, чим порушив права та інтереси територіальної громади міста Києва та Департаменту, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому, з урахуванням поданих та прийнятих судом до розгляду заяв про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з частковою сплатою пайового внеску в процесі розгляду справи, просить стягнути з відповідача безпідставно збережені останнім грошові кошти пайової участі у розмірі 427 108,31 грн., а також інфляційні втрати в розмірі 155 467,41 грн. та 3% річних у розмірі 38 439,75 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI).
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.
Водночас, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Велика Палата Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, аналізуючи правову природу цих правовідносин, зробила висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону №3038-VI після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, також зауважила, що:
- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним;
- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов'язувала замовника будівництва укласти зазначений договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин;
- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов'язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов'язковість якого для відповідача законом не передбачена;
- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;
- у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;
- у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому, частиною дев'ятою статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21.
В свою чергу, з метою вдосконалення порядку залучення, розрахунку розмірів і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва Київрада рішенням від 15.11.2016 № 411/1415 затвердила Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.
Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
Згідно з пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
Пайова участь сплачується замовником виключно грошовими коштами в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва / реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об'єкта в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов'язку її сплати (пункт 4.3).
Вказаний Порядок, зокрема, дає визначення основних понять (термінів), що вживаються в ньому, таких як "замовник", "нове будівництво" тощо, визначає орган, який здійснює залучення коштів пайової участь від імені Київської міської ради як органу місцевого самоврядування, окреслює обсяг прав і обов'язків такого органу під час розгляду звернень замовників будівництва, встановлює механізм взаємодії між ними.
Крім того, Порядок, визначає методику проведення розрахунку розміру пайової участі для об'єктів різних типів.
Як було вказано вище, і не заперечується обома сторонами, 16.09.2019 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) зареєстрував декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № КВ 061181370130, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:047:0083 за адресою: пров. Петріва Всеволода, 1 у Шевченківському районі міста Києва.
Таким чином, станом на момент введення об'єкта будівництва в експлуатацію на відповідача розповсюджувались положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положення Порядку, а тому відповідач був зобов'язаний звернутись до Департаменту економіки та інвестицій, укласти договір про сплату пайової участі та сплатити пайову участь до прийняття об'єкта будівництва до експлуатації, проте вказані обов'язки відповідач не виконав та ввів об'єкт будівництва до експлуатації без сплати пайової участі.
Відповідно до пункту 3.2 Порядку пайова участь включає в себе відшкодування витрат міського бюджету на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у зв'язку із реалізацією замовником проєкту нового будівництва або реконструкції об'єктів (будинків, будівель, споруд, їх комплексів або частин) незалежно від їх форм власності на території міста Києва.
Згідно з частиною 6 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:
1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд;
2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
Відповідно до пункту 6.4 Порядку розрахунок розміру пайової участі при новому будівництві/ реконструкції визначається за формулою: РПУ = ЗКВжитл х 4 % + ЗКВнежитл х 4 %, де РПУ - розмір пайової участі об'єкта (грн); ЗКВжитл - загальна кошторисна вартість будівництва, реконструкції (в частині додатково створеної площі/квадратних метрів) житлової частини об'єкта будівництва, визначена відповідно до пункту 6.3 Порядку (грн); ЗКВнежитл - загальна кошторисна вартість будівництва, реконструкції (в частині додатково створеної площі/квадратних метрів) нежитлової частини об'єкта будівництва, визначена відповідно до пункту 6.3 Порядку (грн).
При цьому, для багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями житлова частина вживається в розумінні площа житлових поверхів (загальна площа квартир, площа місць спільного користування і т. п. таких поверхів), для приватних (індивідуальних), садових, дачних будинків та квартир житлова частина вживається в розумінні загальна площа таких об'єктів.
Відповідно до технічного паспорту Фізичної особи-підприємця Ананьєва Євгена Олександровича від 23.09.2019 (інвентаризаційна справа № 2505к) та довідки Фізичної особи-підприємця Ананьєва Євгена Олександровича від 23.09.2019 № 1369, загальна площа об'єкта будівництва становить 1 150,20 кв. м.
Згідно з абзацами 1-9 пункту 6.5 Порядку у разі якщо загальна кошторисна вартість не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (не подано замовником затвердженої в установленому порядку проектної документації в частині кошторису відповідно до підпункту 5.1.1 та пункту 6.3 цього Порядку), вона визначається на основі затверджених Київською міською радою нормативів для одиниці створеної потужності (1 (одного) кв. м житлової та нежитлової площі) шляхом їх множення на відповідні площі об'єкта, що були створені внаслідок будівництва/ реконструкції.
У такому випадку розрахунок розміру пайової участі при новому будівництві, реконструкції визначається за формулою: РПУ = Sжитл х Кжитл х І х 4 % + Sнежитл х Кнежитл х I х 4 %, де РПУ - розмір пайової участі об'єкта (грн); Sжитл - загальна площа новозбудованих квартир або створених нових площ квартир/житла внаслідок реконструкції (м2); Sнежитл - загальна площа об'єкта будівництва нежитлової частини будинку новоствореного або збудованого додатково внаслідок реконструкції (м2); Кжитл - спеціальний норматив одиниці створеної потужності для будівництва житлових будинків та житлових комплексів (грн/м2); Кнежитл - спеціальний норматив одиниці створеної потужності для будівництва або реконструкції об'єктів нежитлового призначення (грн/м2).
Нормативи для одиниці створеної потужності (1 (одного) кв. м житлової та нежитлової площі) визначені в додатку до цього Порядку і затверджуються рішенням Київської міської ради за поданням Департаменту.
Рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 затверджено додаток до Порядку, яким встановлено нормативи для одиниці створеної потужності для проведення розрахунків пайової участі, зокрема, Кжитл дорівнює 10 000 грн 00 коп.
Згідно з абзацом 10 пункту 6.5 Порядку I - індекс інфляції від місяця, в якому було затверджено відповідний норматив, діючий на момент розрахунку, до місяця, що передує тому, в якому здійснюється розрахунок пайової участі (включно). Якщо індекс інфляції менше 100 %, то до розрахунку береться показник 1,0. Для розрахунку застосовується індекс споживчих цін, що встановлюється Державною службою статистики України (Індекс інфляції).
Таким чином, розмір пайової участі (внеску) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, який відповідач має сплатити, відповідно до розрахунку становить 605 925 грн 36 коп. (без ПДВ).
Однак, як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, ФОП Яблонська Надія Ничипорівна свій обов'язок виконала частково, в зв'язку з чим, розмір несплаченого пайового внеску складає 427 108,31 грн.
Доказів належної сплати пайової участі за здійснене будівництво у повному обсязі суду не надано.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом приписів глави 83 ЦК України для кондикційних зобов'язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
За таких обставин з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 1212, 1214 ЦК України підлягає стягненню 427 108,31 грн. безпідставно збережених коштів.
Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 155 467,41 грн. та 3% річних у розмірі 38 439,75 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного збереження відповідачем грошових коштів позивача (які відповідач повинен був перерахувати позивачу не пізніше прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію).
Враховуючи зазначене, з огляду на відсутність заперечень щодо здійснених позивачем нарахувань та наведених ним сум, а також контррозрахунку, здійснивши перерахунок заявлених позивачем сум, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 38 439,75 грн. та інфляційні втрати в розмірі 155 467,41 грн.
При цьому, відповідач у заяві про розстрочення виконання рішення також зазначив про визнання позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи те, що визнання позову відповідачем відповідає вимогам ст. 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача про повернення судового збору 3 120,00 грн.
Також, відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов та враховуючи приписи статті 130 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за доцільне повернути позивачу з державного бюджету судовий збір у розмірі 3 726,09 грн.
В іншій частині, судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також, представником відповідача подано клопотання про розстрочення виконання рішення суду, відповідно до якого, відповідач просить розстрочити виконання рішення щомісячними платежами до 28 числа включно впродовж одного року.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
У відповідності до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 ГПК України).
За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Так, згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обґрунтовуючи подане клопотання відповідач зазначає, що позивач готовий сплатити пайовий внесок, але відразу оплатити всю суму не має можливості у зв'язку з тим. Що відповідач похилого віку, має невелику за розміром пенсію, а через збройну агресію рф позбавляє її можливості заробляти достатньо додаткових коштів для погашення виниклої заборгованості одним платежем.
Так, при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.
Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У зв'язку з тим, що розстрочення виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої розстрочки.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), суд, який надає розстрочку виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Однак, як вже зазначалось судом та вбачається з матеріалів справи, обов'язок зі сплати пайового внеску виник у відповідача ще у 2019 році, та при цьому, жодних доказів неможливості його сплати протягом шести років, до матеріалів справи не додано, як і не додано доказів відсутності у відповідача, який здійснює підприємницьку діяльність, доходів, які б протягом 6 років не дозволяли сплатити пайовий внесок, як і грошових коштів, в тому числі на рахунках відповідача.
Суд також враховує, що з наданої позивачем відповіді на відзив вбачається наявність зареєстрованих за відповідачем 15 об'єктів нерухомості, що об'єктивно свідчить про можливість виконання відповідачем зобов'язань зі сплати пайового внеску.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Проаналізувавши матеріали справи, враховуючи докази, які подав боржник на підтвердження заяви про розстрочку виконання рішення, суд дійшов висновку, що заявником не доведено наявності у відповідача конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, в зв'язку з чим, суд відмовляє у з задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 123, 129, 130, 191, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Яблонської Надії Ничипорівни ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за наступними реквізитами: одержувач: ГУК у м. Києві; код ЄДРПОУ: 37993783; банк одержувача: Казначейство України (ЕАП); код доходів: 24170000; рахунок IBAN: НОМЕР_2 безпідставно збережений пайовий внесок у розмірі 427 108 (чотириста двадцять сім тисяч сто вісім) грн. 31 коп., 3% річних у розмірі 38 439 (тридцять вісім тисячі чотириста тридцять дев'ять) грн. 75 коп. та інфляційні втрати в розмірі 155 467 (сто п'ятдесят п'ять тисяч чотириста шістдесят сім) грн. 41 коп.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Яблонської Надії Ничипорівни ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код: 04633423) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 726 (три тисячі сімсот двадцять шість) грн. 10 коп.
4. Повернути Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код: 04633423) з державного бюджету судовий збір у розмірі 6 846 (шість тисяч вісімсот сорок шість) грн. 09 коп.
5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 10.09.2025
Суддя О.А. Грєхова