ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.09.2025Справа № 910/8554/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Київської міської ради, м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Буд», м. м.Одеса
про стягнення 565 957,90 грн,
За участю представників сторін:
від позивача: Шульга І.Ю.
від відповідача: Лялін В.Ю.
Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Буд» про стягнення 565 957,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Товариство з обмеженою відповідальністю «Форест Буд» є власником житлового будинку на вул.Дніпроводській, 8А у місті Києві з 02.10.2017. Зазначений об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:78:311:0003, надана в оренду на підставі договору оренди земельної ділянки №548 від 07.12.2022. Як вказує позивач, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Отже, як вказує позивач, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.
Ухвалою суду від 14.07.2025 відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що бездіяльність позивача вплинула на обсяг права користування земельною ділянкою у відповідача, внаслідок чого останній мав певні обмеження в реалізації відповідного права користування земельною ділянкою. За таких обставин земельна ділянка не може вважатись набутою чи збереженою без достатніх правових підстав, у тому числі відповідач не може вважатись таким, що незаконно утримує кошти, які належать позивачу у вигляді орендної плати за оренду земельної ділянки (внаслідок різного обсягу прав, які є в наявності у законного користувача земельної ділянки на підставі договору оренди та користувача земельної ділянки, який має у власності виключно об'єкт нерухомості, зокрема оформлене право оренди може бути відчужено що прямо передбачено земельним кодексом.), а тому умови для застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України відсутні щодо стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати.
Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача надав заперечення. Зокрема вказав, що відповідач невірно трактує позовні вимоги Київської міської ради, які у цій справі спрямовані не на стягнення орендної плати з Відповідача, а спрямовані на стягнення безпідставно збережених кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою. Ключовим тут є те, що визначити суму, яку відповідач має сплатити за період, охоплений позовом (із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна) інакше ніж у розмірі орендної плати, законодавством не передбачено. Адже, саме таку суму відповідач мав би сплатити позивачу, якби оформив право користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на нерухоме майно, що на цій земельній ділянці знаходиться і такі кошти - це недоотримані її власником (Київською міською радою) доходи у виді орендної плати.
15.08.2025 відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив та клопотання про розгляд справи із повідомленням сторін. У запереченнях відповідачем наголошено, що у позивача відсутні відповідні документи, передбачені чинним законодавством, щодо вартості земельної ділянки, а отже, відсутня можливість здійснити законний та обґрунтований розрахунок сум, заявлених до стягнення.
Ухвалою від 25.08.2025 судом було постановлено здійснювати розгляд справи із повідомленням учасників судового процесу та призначено судове засідання на 10.09.2025.
Представником позивача у судовому засіданні було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
В судовому засіданні 10.09.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Згідно з інформаційною довідкою № 434452810 від 08.07.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,5882 га з кадастровим номером 8000000000:78:311:0003 на вул. Дніпроводській, 8А в Оболонському районі міста Києва.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.01.2022 № НВ-0000190602022, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:311:0003 площею 0,5882 га, цільове призначення: 02.07 Для іншої житлової забудови на вул. Дніпроводській, 8А в Оболонському районі міста Києва, проведена 02.10.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 06.03.2017.
25.08.2022 Київською міською радою було ухвалено рішення № 5174/5215 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Форест Буд» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування житлового будинку на вул. Дніпроводській, 8А в Оболонському районі міста Києва».
Згідно з вказаним рішенням вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Форест Буд», за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,5882 га (кадастровий номер 8000000000:78:311:0003) для експлуатації та обслуговування житлового будинку (код виду цільового призначення - 02.07 для іншої житлової забудови) на вул. Дніпроводській, 8 А в Оболонському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.
На підставі цього рішення між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Форест Буд» було укладено договір оренди земельної ділянки №548 від 07.12.2022.
Згідно з інформаційною довідкою від 08.07.2025 № 434452810 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір оренди земельної ділянки зареєстровано 07.12.2022 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендодавець за яким: Київська міська рада, орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю «Форест Буд».
Згідно з інформаційною довідкою від 07.07.2025 № 434413678 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка 8000000000:78:311:0003 забудована квартирним житловим будинком загальною площею 717,8 кв.м на вул. Дніпроводській, 8А, що на момент укладення договору оренди Земельної ділянки від 07.12.2022 № 548, належав на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Форест Буд» (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.09.2016, номер запису про право власності 16547966).
25.03.2023 орендаря - Товариство з обмеженою відповідальністю «Форест Буд» було замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю, підставою внесення відповідних змін у інформаційній довідці від 08.07.2025 № 434452810 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно визначено договір купівлі-продажу, серія та номер 910, виданий 25.03.2023.
Як вказує позивач, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно. Відповідно до розрахунку Київської міської ради загальна сума відшкодування розраховується таким чином:
1) з 12.03.2020 по 31.12.2020 6 664 596,45*3%/366*295 днів = 161 152,13 грн;
2) з 01.01.2021 по 31.12.2021 6 664 596,45*3%/365*365 днів = 199 937,89 грн;
3) з 01.01.2022 по 06.12.2022 7 331 056,09*3%/365*340 днів = 204 867,87 грн,
а разом: 161 152,13 + 199 937,89 + 204 867,87 = 565 957,89 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано, що бездіяльність позивача вплинула на обсяг права користування земельною ділянкою у відповідача, внаслідок чого останній мав певні обмеження в реалізації відповідного права користування земельною ділянкою. За таких обставин земельна ділянка не може вважатись набутою чи збереженою без достатніх правових підстав, у тому числі відповідач не може вважатись таким, що незаконно утримує кошти, які належать позивачу у вигляді орендної плати за оренду земельної ділянки (внаслідок різного обсягу прав, які є в наявності у законного користувача земельної ділянки на підставі договору оренди та користувача земельної ділянки, який має у власності виключно об'єкт нерухомості, зокрема оформлене право оренди може бути відчужено що прямо передбачено земельним кодексом.), а тому умови для застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України відсутні щодо стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати.
Оцінюючи доводи позивача, відповідача та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Буд» про стягнення 565 957,90 грн. При цьому, судом враховано таке.
Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Виходячи зі змісту означеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається з положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 та Верховного Суду від 15.12.2021 року в справі № 924/856/20.
Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року в справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані.
У постанові від 05.08.2022 року в справі № 922/2060/20 Верховний Суд, при розгляді спору в подібних правовідносинах, де серед іншого встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).
Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Як було встановлено вище, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.01.2022 № НВ-0000190602022, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:311:0003 площею 0,5882 га, цільове призначення: 02.07 Для іншої Документ сформований в системі «Електронний суд» 09.07.2025 4 житлової забудови на вул. Дніпроводській, 8А в Оболонському районі міста Києва, проведена 02.10.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 06.03.2017.
25.08.2022 Київською міською радою було ухвалено рішення № 5174/5215 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Форест Буд» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування житлового будинку на вул. Дніпроводській, 8А в Оболонському районі міста Києва».
Згідно з вказаним рішенням вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Форест Буд», за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,5882 га (кадастровий номер 8000000000:78:311:0003) для експлуатації та обслуговування житлового будинку (код виду цільового призначення - 02.07 для іншої житлової забудови) на вул. Дніпроводській, 8 А в Оболонському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Згідно з інформаційною довідкою від 07.07.2025 № 434413678 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка 8000000000:78:311:0003 забудована квартирним житловим будинком загальною площею 717,8 кв.м на вул. Дніпроводській, 8А, що на момент укладення договору оренди Земельної ділянки від 07.12.2022 № 548, належав на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Форест Буд» (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.09.2016, номер запису про право власності 16547966).
За таких обставин відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна не може бути визнане як її самовільне використання, однак не дає права на її безоплатне використання.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком певної події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом статті 1212 Глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" для кондикційних зобов'язань характерним є приріст майна у набувача без достатніх правових підстав.
Зокрема частина друга вказаної норми регламентує, що при цьому вина набувача майна, потерпілого чи інших осіб не має значення, а визначальним є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (частина перша статті 96 Земельного кодексу України).
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (стаття 92 цього кодексу).
Право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічні висновки неодноразово наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).
Для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).
Тобто, при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 та у постанові від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 21.03.2023 по справі №922/2095/21.
Означеним фактично підтверджується юридична неспроможність посилань відповідача на відсутність вини останнього у не оформленні протягом тривалого часу Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Буд» прав на земельну ділянку, як підстави для відмови в задоволенні позову.
Отже фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Вказаний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.
Щодо розміру коштів, які підлягають стягненню з відповідача.
Згідно з вимогами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Судом було встановлено обставини формування 06.03.2017 земельної ділянки з кадастровим номером з кадастровим номером 8000000000:78:311:0003, як об'єкту земельних правовідносин.
Згідно з пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Таким чином, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Отже, оскільки відповідач у спірний період не був власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як користувача вже сформованої земельної ділянки, є орендна плата, яка товариством не сплачувалась в повному обсязі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 року в справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 320/5877/17 (пункт 71).
Висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.
Статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
За змістом витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-3706/86-22 від 09.09.2022, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:311:0003 на 2022 рік становить 7 331 056,09 грн.
Судом враховано, що згідно з пунктом 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування.
Відповідно до інформації з офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин (https:// land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu-normatyvnoyi-groshovoyioczinky-zemel-za-2024-rik/) коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2023 рік - 1,051 (зазначений коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується для всіх категорій земель і видів земельних угідь); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь). 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); за 2020 рік - 1,0.
Таким чином, суд погоджується із доводами позивача про те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки в розрізі років визначалась відповідно до вимог законодавства, та за 2021 рік становить 6 664 596,45; за 2020 рік становить 6 664 596,45 грн.
Враховуючи те, що Земельна ділянка сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України 02.10.2017, дата набуття права власності на об'єкти нерухомого майна - 19.09.2016, суд погоджується із доводами позивача про те, що доцільно стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності з 12.03.2020 по 06.12.2022 (до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.01.2022 № НВ-0000190602022, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:311:0003 площею 0,5882 га, цільове призначення: 02.07 Для іншої житлової забудови.
Ставка орендної плати визначається за період 12.03.2020-31.12.2020 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2020 рік» від 12.12.2019 № 456/8029; 01.01.2021-31.12.2021 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24; 01.01.2022-06.12.2022 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення - 02.07 застосовується ставка орендної плати - 3%.
Як вбачається зі змісту розрахунку позивача загальна сума відшкодування плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою розраховується наступним чином:
1) з 12.03.2020 по 31.12.2020 6 664 596,45*3%/366*295 днів = 161 152,13 грн;
2) з 01.01.2021 по 31.12.2021 6 664 596,45*3%/365*365 днів = 199 937,89 грн;
3) з 01.01.2022 по 06.12.2022 7 331 056,09*3%/365*340 днів = 204 867,87 грн,
а разом: 161 152,13 + 199 937,89 + 204 867,87 = 565 957,89 грн.
Дослідивши та перевіривши вказаний вище розрахунок, господарський суд погоджується із його обґрунтованістю.
Одночасно, слід зазначити, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем обставин, які повідомлено позивачем не заперечено, обставини внесення плати за фактичне користування земельною ділянкою у період з 12.03.2020 по 06.12.2022 належним чином доказово не обґрунтовано.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення в повному обсязі позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Буд» про стягнення 565 957,90 грн.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, стосовно дій банку щоджо обмеження операцій за рахунками позивача), залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Буд» про стягнення 565 957,90 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Буд» (65082, Одеська область, м.Одеса, вул.Приморська (Приморський район), буд.18, офіс 47, ЄДРПОУ 40739827) на користь Київської міської ради (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) 565 957,90 грн та судовий збір в сумі 6791,49 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 10.09.2025.
Суддя В.В. Князьков