ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.09.2025Справа № 910/6031/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ОСОБА_1 , м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер», м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, м.Київ
про припинення трудових відносин та виключення запису, -
За участю представників сторін:
від позивача: Сизоненко С.В.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» про:
- визнання трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» припиненими у зв'язку зі звільненням його із займаної посади директора ТОВ «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України;
- виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова Компанія «Партнер».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що ОСОБА_1 виконав всі дії, передбачені КЗпП України та Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» задля розірвання трудових відносин, ініціював проведення загальних зборів Товариства з метою призначення на посаду нового директора шляхом публікації повідомлення про скликання загальних зборів в офіційному друг окованому виданні Верховної ради України «Голос України», але загальні збори не відбулися/рішення єдиного учасника прийнято не було, в зв'язку з бездіяльністю єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер», який не прибув на загальні збори і не направив на них свого уповноваженого представника.
Ухвалою від 19.05.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.06.2025.
Ухвалою від 30.06.2025 виправлено описку в ухвалі від 19.05.2025 Господарського суду міста Києва про відкриття провадження по справі №910/6031/25. Ухвалено вважати вірним у вступній частині ухвали від 19.05.2025 Господарського суду міста Києва про відкриття провадження по справі №910/6031/25 наступний склад учасників судового процесу:
«за позовом: ОСОБА_1 , м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер», м. Київ»;
залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію.
25.06.2025 у зв'язку із перебуванням судді Князькова В.В. у відпустці, судове засідання не відбулось. Ухвалою від 30.06.2025 судом було призначено розгляд справи на 16.07.2025.
16.07.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 13.08.2025.
13.08.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.09.2025.
Представником позивача було надано усні пояснення по суті справи. Згідно яких позовні вимоги підтримано.
Відповідач та третя особа у судове засідання 10.09.2025 не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 10.09.2025. До того ж, судом враховано, що третьою особою було висловлено свою правову позицію по суті спору та заявлено про здійснення розгляду справи без участі представника Голосівської районної в місті Києві державної адміністрації.
В судовому засіданні 10.09.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Відповідно до інформації з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» (код ЄДРПОУ 34956906 ) зареєстровано 13.03.2007 року номер запису: 10691020000020575.
Учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» є: ОСОБА_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ), розмір частки засновника (учасника): 40000,00 грн.
Рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер», яке оформлено протоколом № 1 від 12 березня 2007, ОСОБА_1 призначено директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер».
На підставі рішення Загальних зборів учасників 12.03.2007 у між Товарисвом з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» та директором ОСОБА_1 укладено безстроковий контракт.
Згідно з наказом №1 від 13.07.2007 Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» позивач приступив до виконання обов'язків директора товариства з 13.03.2007.
Також, відповідний запис про керівника юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» ОСОБА_1 , який є уповноваженою особою Товариства і може вчиняти дії від імені юридичної особи, включаючи підписання договорів та подання документів для державної реєстрації, було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Як вказує позивач, у звязку втратою матеріальної (економічної) зацікавленості у перебуванні на вказаній посаді та, ОСОБА_1 складено заяву про звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова Компанія «Партнер» від 25 вересня 2024 року на ім'я загальних зборів учасників Товариства.
ОСОБА_1 було складено загальним зборам товариства, а саме єдиному учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» ОСОБА_2 повідомлення про скликання загальних зборів учасників з ініціативи директора, наказ №1-пз від 25.09.2024 про скликання позачергових загальних зборів учасників за ініціативи директора.
З метою направлення вказаних документів на адресу єдиного учасника товариства, адресою якого було: АДРЕСА_1 , представник позивача звернувся до Акціонерного товариства «Укрпошта» із адвокатським запитом щодо порядку порядку прийняття та здійснення поштових пересилань до м. Донецьк.
Листом №1.10.004.-27572-24 від 04.10.2024 Акціонерним товариством «Укрпошта» повідомлено про те, що з 27.11.2024 Укрпоштою не здійснюється пересилання поштових відправлень до/з тимчасово окупованих територій Донецької області, що не контролюються українською владою, зокрема, до/з м.Донецьк.
З метою належного повідомлення учасника товариства про скликання загальних зборів ОСОБА_1 звернувся до Державного підприємства «Голос України» з листом-замовлення №5 від 27.09.2024 щодо опублікування оголошення.
Повідомлення про скликання на 01.11.2024 позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» було опубліковано в Газеті «Голос України» №139(191) від 05.10.2024.
Проте, позивачем вказано, що єдиний учасник товариства для участі у загальних зборах Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» 01.11.2024 не з'явився, про що складено відповідний акт.
Тобто, за твердженнями позивача, на теперішній час, питання щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням на теперішній час не вирішено, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.05.2020 по справі № 910/7164/19, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка на її думку порушує її права й охоронювані законом інтереси.
За загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників або в окремих випадках - наглядової ради товариства. Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством. Вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20.
Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.
Частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ч. 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Згідно з ч. 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Частиною тринадцятою статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Статтею 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті).
Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначено статтею 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», частина перша якої передбачає, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.
У постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 зазначено, що підлягають положення частин другої - п'ятої та одинадцятої статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», за змістом яких виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Виконавчий орган товариства зобов'язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.
Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків (частина тринадцята статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 Цивільного кодексу України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.
Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
Судом вище було встановлено, що рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер», яке оформлено протоколом № 1 від 12 березня 2007, ОСОБА_1 призначено директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер».
Згідно з наказом №1 від 13.07.2007 Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» позивач приступив до виконання обов'язків директора товариства з 13.03.2007.
Як вказує позивач, у звязку втратою матеріальної (економічної) зацікавленості у перебуванні на вказаній посаді та, ОСОБА_1 складено заяву про звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова Компанія «Партнер» від 25 вересня 2024 року на ім'я загальних зборів учасників Товариства.
ОСОБА_1 було складено загальним зборам товариства, а саме єдиному учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» ОСОБА_2 повідомлення про скликання загальних зборів учасників з ініціативи директора, наказ №1-пз від 25.09.2024 про скликання позачергових загальних зборів учасників за ініціативи директора.
З метою направлення вказаних документів на адресу єдиного учасника товариства, адресою якого було: АДРЕСА_1 , представник позивача звернувся до Акціонерного товариства «Укрпошта» із адвокатським запитом щодо порядку порядку прийняття та здійснення поштових пересилань до м. Донецьк.
Листом №1.10.004.-27572-24 від 04.10.2024 Акціонерним товариством «Укрпошта» повідомлено про те, що з 27.11.2024 Укрпоштою не здійснюється пересилання поштових відправлень до/з тимчасово окупованих територій Донецької області, що не контролюються українською владою, зокрема, до/з м.Донецьк.
З метою належного повідомлення учасника товариства про скликання загальних зборів ОСОБА_1 звернувся до Державного підприємства «Голос України» з листом-замовлення №5 від 27.09.2024 щодо опублікування оголошення.
Повідомлення про скликання на 01.11.2024 позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» було опубліковано в Газеті «Голос України» №139(191) від 05.10.2024.
Отже, позивачем були вчинені всі необхідні, передбачені законодавством та залежні від нього дії для звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер».
Проте, позивачем вказано, що єдиний учасник товариства для участі у загальних зборах Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» не з'явився, про що складено відповідний акт.
Судом враховано, що Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов'язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має 1) не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й 2) за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд від 24.12.2019 у постанові по справі №758/1861/18.
За таких обставин, враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» про визнання трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» припиненими у зв'язку зі звільненням його із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.
Щодо вимоги позивача про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова Компанія «Партнер».
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Наразі, судом враховано, що предметом позовних вимог є фактично припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем, від належного офромення якого сотанній ухилився, а отже, з метою забезпечення ефективності судового засхисту та дійсного остатного віднослвення прав та законних інтересів позивача, суд вважає за доцільне задорвольнити позовні вимоги в частині виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова Компанія «Партнер».
Врахорвуючи висновки суду щодо задоволення позовних вимог, керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального колексу України, суд дійшов висновку щодо покладення витрат на сплату судового забору на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» припинення трудових відносин та виключення запису - задовольнити повністю.
2. Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» (03150, м.Київ, вул.Велика Васильківська, буд.114, ЄДРПОУ 34956906) припиненими у зв'язку зі звільненням його із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «Партнер» за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.
3. Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова Компанія «Партнер» (03150, м.Київ, вул.Велика Васильківська, буд.114, ЄДРПОУ 34956906).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова Компанія «Партнер» (03150, м.Київ, вул.Велика Васильківська, буд.114, ЄДРПОУ 34956906 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 4844,80 грн.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 10.09.2025.
Суддя В.В. Князьков