вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
10.09.2025м. ДніпроСправа № 904/1041/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/1041/25
за позовом Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕГІЯ"
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Державне підприємство "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою від 05.03.2025 за вих. №625/ВС-3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕГІЯ" (далі - відповідач) про стягнення 236.685,39 грн, з яких: 143.784,90 грн вартості палива, 8.948,10 грн збитків, 83.952,39 грн штрафних санкцій.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1041/25 визначено суддю СКРИННІКОВУ Наталію Сергіївну, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2025.
Ухвалою від 20.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Розпорядженням керівника апарату від 09.07.2025 №239 було призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів справи, суддю Скриннікову Н.С. звільнено з посади.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1041/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2025.
Ухвалою від 11.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Згідно інформації, що міститься в системі Діловодство спеціалізованого суду, документ в електронному вигляді "ст. 176 Відкриття у СПРОЩЕНОМУ" від 11.07.2025 у справі №904/1041/25 (суддя Дупляк Степан Анатолійович) було надіслано одержувачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Тенегія" до його електронного кабінету. Документ доставлено до електронного кабінету: 10.07.2025 о 19:28, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2025 надсилалася відповідачу на адресу: 51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, місто Павлоград, вул. Соборна, будинок 99, за трек-номером 0610268594941.
Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 22.07.2025 з відміткою пошти “адресат відсутній за вказаною адресою» 18.07.2025.
Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, з позначкою “відмова від отримання».
Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статей 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Більш того, обов'язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.
Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун'єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).
Відповідно до статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон "Про державну реєстрацію") відомості до ЄДР про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою.
Вказане дає підстави вважати, що така адреса є актуальною, та саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов'язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.
Суд звертає увагу, що відповідач є фізичною особою - підприємцем, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов'язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону "Про поштовий зв'язок" та Правил №270 (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у cправі №910/18543/21).
Правильність адреси місця проживання відповідача підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2025 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Так, суд встановив, що ухвала від 11.07.2025 вважається врученою відповідачу у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про закінчення терміну зберігання, а саме 18.07.2025.
Відповідачу(ам) в ухвалі від 11.07.2025 встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов'язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
Крім цього, відповідачу(ам) роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Отже, строк для подачі відзиву тривав до 04.07.2025.
Станом на дату винесення рішення відзив не подано.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №1 від 02.01.2024 в частині повернення вартості неотриманого бензину. Додатково позивач просить стягнути з відповідача 8.948,10 грн збитків та 83.952,39 грн штрафних санкцій.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач відзив на позов не надав.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладання договору; оплати товару; поставки товару; наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості, нарахованих на неї штрафних санкцій та збитків.
Суд встановив, що 02.01.2024 та 27.08.2024 за результатами здійснення процедури закупівлі шляхом використання електронної системи закупівель між Державним підприємством «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України» (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕНЕГІЯ» (далі -постачальник, відповідач) були укладені договори № 1 та № 269.
Відповідно до п.1.1 договорів постачальник зобов'язується поставляти замовнику згідно з умовами цього договору бензин А-95 (далі - товар) за талонами/скретч-картками у кількості та за ціною вказаними у специфікації (додаток 1 до договору), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах цього договору.
Предмет закупівлі за договором: постачання пального (Бензин- А-95) ДК 021:2015
09130000-9 - Нафта і дистиляти (п. 1.2. договору).
Ціна договору №1 становить 489 600,00 грн у тому числі ПДВ 19 063,00 грн (п. 3.1. договору).
Ціна договору №269 становить 114 378,00, у тому числі ПДВ 19 063,00 грн (п. 3.1. договору).
Оплата за поставлений товар здійснюється замовником на умовах 100% попередньоїоплати у безготівковій формі у національній валюті України протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання рахунку, наданого постачальником замовнику (п. 4.1. договорів).
Відповідно до п. 5.1 договорів постачальник передає замовнику талони/скретч-картки не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дати оплати їх замовником.
Відповідно до п. 5.7, 5.8, 5.9, 5.10 договорів поставка здійснюється з дати одержання товару до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, за пред'явленими талонами/скретч- картками цілодобово, а також у вихідні та святкові дні, відповідно до потреб замовника. Поставка товару здійснюється на АЗС постачальника за талонами/скретч-картками
дійсними по всій мережі АЗС постачальника на всій території України (додаток 2 до
Договору) в будь-які ємності для пального, на яких наявне відповідне маркування. Місце поставки талонів/скретч - карток на товар - 01014, м, Київ, вул. Болсуновська
31/37. Місце поставки товару - на усіх АЗС постачальника по м. Києву та усіх областях України (додаток 2 до Договору).
Відповідно до п. 7.3. договорів за порушення умов - зобов'язання передбачених п. 5.1., 5.4., 5.7. та 5.8, договору постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості ціни договору за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково штраф у розмірі 7%.
Договори набирають чинності з моменту підписання їх уповноваженими представниками сторін та діють до 31 грудня 2024 року, а у частині зобов'язань за договором -до повного їх виконання сторонами (п. 11.1. договорів).
На виконання умов договорів позивач сплатив відповідачу 100% попередньої оплати, що платіжними інструкціями від 03.01.2024 № 9 на суму 489.600,00 грн (договір №1) та від 28.08.2024 №4 на суму 114.378,00 грн (договір №269).
На виконання умов договору сторонами підписано видаткові накладні на загальну суму 603.978,00 грн, а саме:
- видаткова накладна від 04.01.2024 № 0001/0000024 на суму 489.600,00 грн (договір №1);
- видаткова накладна від 29.08.2024 № 0001/0002064 на суму 114.378,00 грн (договір №269).
04.01.2024 згідно з договором №1 позивач здійснив закупівлю 6000 літрів бензину А-95 за ціною 48,00 грн за 1 літр, на загальну суму 288.000,00 грн з ПДВ та 4200 літрів дизельного палива за ціною 48,00 грн за 1 літр, на загальну суму 201.600, 00 грн з ПДВ.
29.08.2024 згідно з договором № 269 позивач здійснив закупівлю 2200 літрів бензину А-95 за ціною 51,99 грн. за 1 літр, на загальну суму 114.378,00 грн з ПДВ.
Позивач у позові зазначає, що виконав у повному обсязі всі взяті на себе зобов'язання в частині розрахунків, а тому право на товар перейшло до підприємства в момент підписання видаткових накладних 04.01.2024 та 29.08.2024.
Разом з тим, незважаючи на те, що п.5.8. договорів №1 та №269 передбачена поставка товару по всій мережі АЗС постачальника на всій території України, починаючи з 25.12.2024, на АЗС постачальника (за адресами, зазначеними у договорі як «Мережа АЗС постачальника») паливо (бензин А-95 та дизельне паливо) повністю відсутнє. Інформацію про причини невиконання зобов'язань, у тому числі за телефонами визначеними у договорах, як контактні (044)237-69-03, 37-69-36(7), отримати не вдалося (телефони зазначені у договорах не відповідають).
30.01.2025 та 31.01.2025 позивач направляв на юридичну та фактичну адреси ТОВ «ТЕНЕГІЯ» претензії за вих. №274/ВС-3 та 265/ВС-З із вимогою виконати зобов'язання за договорами від 02.01.2024 № 1 та від 27.08.2024 № 269. Зазначена претензія була повернута позивачу із відміткою Укрпошти «закінчення встановленого терміну зберігання» 17.02.2025 (що була направлена на фактичну адресу) та 19.02.2025 (що була направлена на юридичну адресу).
На момент подання позовної заяви ДП ІЦПО ПФУ не може отримати/використати скретч картки на придбаний за договорами №1 та № 269 товар, а саме, залишок бензину А-95 - об'ємом 2170 літрів та дизельного палива об'ємом 700 літрів.
Придбані згідно з Договором № 1 скретч-картки:
- на 660 літрів бензину А-95 (№ 303611107077 - 303611107109) номіналом 20 літрів за ціною 48,00 грн за 1 літр, на загальну суму 31.680,00 грн з ПДВ;
- на 700 літрів дизельного палива (№304622385420, №304622385422 -304622385435, №304622385440 - 304622385459) номіналом 20 літрів за ціною 48,00 грн. за 1 літр, на загальну суму 33.600,00 грн з ПДВ.
Придбані згідно з Договором № 269 скретч-картки:
- на 1510 літрів бензину А-95 (№ 303526433424 - 303526433425, № 303526433452 - 303526433453, № 303526433481- 303526433483, № 303526433490 - 303526433491, № 303526433494 - 303526433495, № 303526433500 - 303526433639) номіналом 10 літрів за ціною 51,99 грн за 1 літр, на загальну суму 78.504,90 грн з ПДВ.
Таким чином, станом на дату подання позовної заяви відповідач має заборгованість перед позивачем на загальну суму 143.784,90 грн.
Разом з тим позивач зазначає, що ТОВ «ТЕНЕГІЯ» не виконало свої зобов'язання щодо відпуску палива, яке належить позивачу на праві власності з дати оплати, а тому, для здійснення своєї господарської діяльності, у тому числі виконання договірних зобов'язань в умовах воєнного стану в Україні, підприємство було вимушене здійснювати додаткову закупівлю палива за більшу ціну.
Зокрема, 24.01.2025 за результатами здійснення процедури закупівлі шляхом використання електронної системи закупівель (згідно з Договором № 39ТЛБЗ-807/25) позивач здійснив закупівлю 1700 літрів бензину А-95 за ціною 54,90 грн за 1 літр, на загальну суму 93.330,00 грн з ПДВ.
З огляду на викладене позивач вважає, що з вини відповідача підприємство позивача понесло додаткові непередбачувані витрати/збитки у розмірі 8.948,10 грн.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 143.784,90 грн вартості палива, 8.948,10 грн збитків, 83.952,39 грн штрафних санкцій.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 175 ГК України (який був чинний в момент винекнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).
За умовами договору передбачено можливість отримання позивачем оплаченого ним товару шляхом пред'явлення ним на АЗС скетч-картки на відповідну кількість літрів палива. Тобто, придбаний позивачем товар за договором у вигляді дизпалива та бензину А-95 та дизпалива у загальній кількості 2870 літрів перебуває у відповідача і поставка його здійснюється шляхом заправлення автомобілів позивача після пред'явлення довірчих документів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у повному обсязі виконано прийняті на себе зобов'язання із своєчасної та повної оплати за товар, який мав бути використаний позивачем шляхом обміну у мережах АЗС оплачених скретч-карт.
Згідно частин першої, другої ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Судом встановлено, що 30.01.2025 та 31.01.2025 позивач направляв на юридичну та фактичну адреси ТОВ «ТЕНЕГІЯ» претензії за вих. №274/ВС-3 та 265/ВС-З із вимогою виконати зобов'язання за договорами від 02.01.2024 № 1 та від 27.08.2024 № 269. Зазначена претензія була повернута позивачу із відміткою Укрпошти «закінчення встановленого терміну зберігання» 17.02.2025 (що була направлена на фактичну адресу) та 19.02.2025 (що була направлена на юридичну адресу).
Таким чином, у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань з поставки товару у повному обсязі, у позивача виникло право вимагати повернення сплаченої передоплати за поставлений товар як після закінчення терміну дії договорів (31.12.2024), так і після спливу місячного строку з моменту повернення відправнику (за закінченням терміну зберігання) вимоги (17.03.2025).
В установлений договором строк, відповідач свої зобов'язання з поставки товару не виконав.
Доказів поставки товару станом на дату звернення з позовом відповідач суду не надав, доводів, наведених в обґрунтування позову, не спростував.
За таких обставин, вимога позивача про стягнення передоплати в сумі 143.784,90 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Разом з тим суд зазначає, що факт підписання сторонами видаткових накладних від 04.01.2024 № 0001/0000024 на суму 489.600,00 грн (договір №1) та від 29.08.2024 № 0001/0002064 на суму 114.378,00 грн (договір №269) на загальну суму 603.978,00 грн не свідчить про факт передачі відповідачем товару позивачу, а лише підтверджує факт передачі талонів, які надавали позивачу право на отримання відповідної кількості товару у майбутньому.
Отже, з моменту передання відповідачем за видатковими накладними скретч-карток на пальне позивачу останній набув право на отримання дизпалива та бензину в об'ємах, які зазначені у видаткових накладних від 04.01.2024 № 0001/0000024 (договір №1) та від 29.08.2024 № 0001/0002064 (договір №269).
Передача талонів на пальне (скретч-картки), які підтверджують право на отримання товару (а не сам факт його отримання), не звільняє відповідача від обов'язку передати позивачу придбаний ним згідно договору товар, а саме: бензину А-95 - об'ємом 2170 літрів та дизельного палива об'ємом 700 літрів. Придбані згідно з Договором № 1 скретч-картки: - на 660 літрів бензину А-95 (№ 303611107077 - 303611107109) номіналом 20 літрів за ціною 48,00 грн за 1 літр, на загальну суму 31.680,00 грн з ПДВ; - на 700 літрів дизельного палива (№304622385420, №304622385422 -304622385435, №304622385440 - 304622385459) номіналом 20 літрів за ціною 48,00 грн. за 1 літр, на загальну суму 33.600,00 грн з ПДВ. Придбані згідно з Договором № 269 скретч-картки: - на 1510 літрів бензину А-95 (№ 303526433424 - 303526433425, № 303526433452 - 303526433453, № 303526433481- 303526433483, № 303526433490 - 303526433491, № 303526433494 - 303526433495, № 303526433500 - 303526433639) номіналом 10 літрів за ціною 51,99 грн за 1 літр, на загальну суму 78.504,90 грн з ПДВ.
З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 143.784,90 грн визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також зазначає, що оскільки відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо відпуску палива, яке належить позивачу на праві власності з дати оплати, тому, для здійснення своєї господарської діяльності, у тому числі виконання договірних зобов'язань в умовах воєнного стану в Україні, підприємство було вимушене здійснювати додаткову закупівлю палива за більшу ціну.
Зокрема, 24.01.2025, за результатами здійснення процедури закупівлі шляхом використання електронної системи закупівель згідно з Договором № 39ТЛБЗ-807/25 позивач здійснив закупівлю 1700 літрів бензину А-95 за ціною 54,90 грн за 1 літр, на загальну суму 93.330,00 грн з ПДВ, що підтверджується накладною на відпуск товарів №39ЕЛБ3-807/25-9173693488 від 27.01.2025 на суму 93.330,00 грн та платіжною інструкцією №3 від 27.01.2025 на суму 93.330,00 грн
Відтак позивач вважає, що з вини відповідача державне підприємство понесло додаткові витрати/збитки у розмірі 8.948,10 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що "збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача".
Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За правилами статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, предмет спору та обставини справи, слід зазначити, що для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) порушення боржником зобов'язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов'язання.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Збитками в даній справі є грошові кошти в розмірі 8.948,10 грн, у зв'язку з додатковою закупівлею позивачем палива за більшу ціну ніж була встановлена за договорами №1 та №269, де 660 - кількість літрів бензину А-95 (придбані згідно з Договором № 1 від 02.01.2024) непоставленого відповідачем; 1510 - кількість літрів бензину А-95 (придбані згідно з Договором № 269 від 27.08.2024) непоставленого відповідачем; 48,00 грн - вартість бензину А-95 за 1 літр (придбаного згідно з Договором № 1 від
02.01.2024); 51,99 грн - вартість бензину А-95 за 1 літр (придбаного згідно з Договором № 269 від 27.08.2024); 54,90 грн. - вартість додатково купленого (у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань) бензину А-95 за 1 літр (придбаного згідно з Договором №39ТЛБЗ-807/25 від 24.01.2025).
Протиправною поведінкою відповідача у даному випадку є невиконання зобов'язань за договорами поставки №1 та №269.
Причинний зв'язок між наявністю збитків та протиправною поведінкою відповідача полягає у тому, що саме не виконання зобов'язань щодо відпуску палива, яке належить позивачу на праві власності з дати оплати, тому, для здійснення своєї господарської діяльності
призвело до того, що підприємство було вимушене здійснювати додаткову закупівлю палива за більшу ціну ніж була визначена та оплачена за договорами №1 та №269 та, відповідно, якщо б відповідач відпустив паливо за ціною визначеною за договором №1 та №269 позивач міг би уникнути збитків.
Одночасно, відповідачем не надано, матеріали справи не містять доказів, які б спростували відсутність його вини у понесенні позивачем збитків, тобто відсутні докази, що відповідачем було вжито всіх заходів для належного виконання взятого зобов'язання при тому ступені турботливості й обачності, що вимагалася від нього за характером зобов'язання й умовами обороту.
На момент розгляду справи доказів відшкодування збитків позивачу відповідачем не надано.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Законом України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 цього кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що докази, надані позивачем на підтвердження факту завдання відповідачем збитків є достатньо вірогідними, тобто факти, які розглядаються щодо завдання відповідачем збитків позивачеві, є більш вірогідними порівняно з доказами, наданими відповідачем на їх спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків в розмірі 8.948,10 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення пені та штрафу
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 7.3. договорів за порушення умов - зобов'язання передбачених п. 5.1., 5.4., 5.7. та 5.8, договору постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості ціни договору за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково штраф у розмірі 7%.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 25.12.2024 по 03.03.2025 на загальну суму 33.782,40 грн (за договором №1) та з 25.12.2024 по 03.03.2025 на загальну суму 7.891,53 грн (за договором №269).
Позивач нарахував до стягнення з відповідача 7% у сумі 34.272,00 грн (за договором №1) у сумі 8.006,46 грн (за договором №269).
Господарський суд перевірив розрахунок пені та штрафу здійснений позивачем та визнав його таким, що арифметично вірним та таким, який і підлягає стягненню з відповідача.
Відповідач контррозрахунку не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку не висловив, вимогу не заперечив.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Беручи до уваги усе наведене у його сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, місто Павлоград, вул. Соборна, будинок 99; ідентифікаційний код 44604267) на користь Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" (01014, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОЛСУНОВСЬКА, будинок 31/37; ідентифікаційний код 31406759) 143.784,90 грн (сто сорок три тисячі сімсот вісімдесят чотири грн 90 к.) заборгованості, 8.948,10 грн (вісім тисяч дев'ятсот сорок вісім грн 10 к.) збитків, 41.673,93 грн (сорок одну тисячу шістсот сімдесят три грн 93 к.) пені, 42.278,46 грн (сорок дві тисячі двісті сімдесят вісім грн 46 к.) штрафу, 3.550,28 грн (три тисячі п'ятсот п'ятдесят грн 28 к.) судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк