04 вересня 2025 року м. Харків Справа № 917/1187/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.
за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" (вх.№1599 П/2) та апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 (вх.№1647 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Погрібною С.В., повний текст рішення складено 23.06.2025) у справі №917/1187/24
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер 2021", м. Дніпро,
до 1. Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
АДРЕСА_1 . Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра", м.Полтава,
про стягнення коштів,
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/1187/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер 2021" 32 791,62 грн страхового відшкодування. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер 2021" 60 240,47 грн страхового відшкодування. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідно до статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди. А тому суд першої інстанції, взявши до уваги суми вартості транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди викладені у висновку № 4312 від 23.02.2024, визначений розмір страхової суми у полісі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, дійшов висновку, що обґрунтованою до відшкодування сума збитку за рахунок Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" є 32791,62 грн (різниця між сумою відшкодування за полісом та сплаченою відповідачем-2 згідно страхового акту №0050375.01.24/1), а за рахунок Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 - 60240,47 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Саламандра" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/1187/24 в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер 2021" 32791,62 грн страхового відшкодування; ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер 2021" відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач-2 посилається, зокрема, на те, що:
- судом не обґрунтовано надання переваги висновку експерта-товарознавця з визначення вартості матеріального збитку КТЗ №4312, наданого позивачем, та проігноровано наданий відповідачем-2 звіт №643 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу;
- відповідно до умов страхового договору та законодавства України, ПрАТ "СК "Саламандра" здійснило виплату страхової суми у визначеному законом розмірі, а тому можна вважати, що відповідач-2 виконав свої зобов'язання у повному обсязі;
- відповідачем-2 було надано відзив на позовну заяву, до якого додано вищезазначений звіт №643, вказані документи прийняті судом та не визнано їх недопустимими або неналежними. Вважає, що у висновку позивача у порівнянні зі звітом відповідача-2 ринкова вартість автомобіля була явно завищеною, а тому задля визначення дійсного розміру збитків необхідно було призначити судову експертизу, оскільки обидва висновки є рівноцінними як докази. На думку скаржника, суд надавши перевагу висновку позивача порушив засади судочинства щодо змагальності сторін та рівності учасників судового процесу перед законом і судом;
- зазначає, про неможливість стягнення страхового відшкодування з посиланням на приписи ч.5 ст. 123 Закону України "Про страхування", оскільки вважає, що під час роботи тимчасового адміністратора виконання грошових зобов'язань за договорами страхування призупиняється і, відповідно, стягнення страхового відшкодування після анулювання ліцензії страховика можна вважати неможливим.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" (вх.№1599 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/1187/24; призначено справу до розгляду на 04 вересня 2025 року об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, про що повідомлено учасників справи; встановлено сторонам у справі строк для подання відзивів на апеляційну скаргу - до 13.08.2025, з доказами їх надсилання сторонам у справі, учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо - до 13.08.2025.
Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 також не погодилась з рішенням суду першої інстанції та звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити повністю, рішення Господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/1187/24 скасувати, прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер 2021" повністю.
Також апелянт просив визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити строк звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/1187/24.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач-1 посилається, зокрема, на таке:
- в матеріалах справи наявні два висновки по визначенню вартості збитку, в яких наведені різні розрахунки. Судом першої інстанції під час розгляду справи взято до уваги висновок №4312 експерта-автотоварознавця з визначення вартості матеріального збитку КТЗ від 23.02.2024 та саме з визначених у цьому висновків сум вирахувана сума страхового відшкодування. Проте, судом не визнавався звіт №643 від 21.02.2024 ПрАТ "СК "Саламандра" неналежним, недопустимим, недостовірним доказом, та не було зазначено чому висновок № 4312 від 23.02.2024, наданий ТОВ "Агропартнер 2021", є більш вірогідним ніж звіт №643 від 21.02.2024, наданий ПрАТ "СК "Саламандра". Тобто, судом першої інстанції не обґрунтовано, в чому саме визначення сум у висновку № 4312 від 23.02.2024 є більш вірогідним ніж визначення у звіті №643 від 21.02.2024;
- всупереч вимогам статті 86 ГПК України судом під час надання оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які міститься у справі, не обґрунтовано мотиви відхилення звіту №643 від 21.02.2024 та врахування висновку №4312 від 23.02.2024, який, на думку відповідача-1, не є належним, допустимим та достовірним доказом, про що ним зазначалось у відзиві на позов. Відповідач-1 вважає, що визначена ринкова вартість автомобіля у висновку № 4312 від 23.02.2024 є завищеною згідно з даними сайту "Авторіо"; при проведені експертизи військова частина НОМЕР_1 не була повідомлена про дату, час та місце проведення цієї експертизи; висновок не містить відомостей про те, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність;
- відповідач-1 заперечує проти визначення ринкової вартості автомобіля у висновку №4312, просить суд апеляційної інстанції врахувати, що внаслідок ДТП транспортний засіб позивача вважається фізично знищеним, аварійно пошкоджений ТЗ залишився в розпорядженні позивача, відповідно, на користь останнього підлягає відшкодуванню різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, яка становить 127208,38 грн (248097,92 грн - 120889,54 грн), згідно даних вказаних в звіті №643, отже сума відшкодування у розмірі 127208,38 грн повністю виплачена.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 поновлено Військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/1187/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 (вх.№1647 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/1187/24; об'єднано розгляд апеляційних скарг Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" (вх.№1599 П/2) та Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 (вх.№1647 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/1187/24 в одному апеляційному провадженні; призначено справу до розгляду на 04 вересня 2025 року об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, про що повідомлено учасників справи; встановлено сторонам у справі строк для подання відзивів на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 (вх.№1647 П/2) - до 26.08.2025, з доказами їх надсилання учасникам справи, учасниками справи для подання заяв, клопотань, тощо - до 26.08.2025; зупинено дію рішення Господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/1187/24.
Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2025 у зв'язку з відпусткою судді Лакізи В.В., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №917/1187/24 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.
У судовому засіданні 04.09.2025 представник 1-го відповідача надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, підтримав апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ПрАТ "СК "Саламандра" в повному обсязі. Інші учасники справи у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалами суду від 28.07.2025 та 11.08.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.
Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційних скаргах доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , позивач є власником транспортного засобу Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_3 (далі - транспортний засіб позивача) (т.1, а.с. 39).
28 січня 2024 року о 13 год. 15 хв. у м. Дніпро, на перехресті вул. Чечелівська та пр-ту Івана Мазепи, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Hyundai EX 8, д.н.з. НОМЕР_4 , власником якого є військова частина НОМЕР_1 , рухаючись по АДРЕСА_2 не вчинив всіх заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху, об'їзду перешкоди, яку водій об'єктивно міг виявити, внаслідок чого здійснив наїзд на транспортний засіб Volkswagen Passat, д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ТОВ "Агропартнер 2021", під керуванням ОСОБА_2 , який стояв на червоному сигналі світлофора.
Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2024 року у справі № 205/1362/24 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (т.1, а.с. 13).
З мотивувальної частини постанови вбачається, що ОСОБА_1 в судовому засіданні вину у вчиненому адміністративному правопорушенні визнав в повному обсязі та підтвердив обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення. Вина ОСОБА_1 у скоєнні зазначеного адміністративного правопорушення, передбаченогост.124 КУпАП, повністю підтверджується дослідженими письмовими доказами: даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 690776 від 28.01.2024, схемою місця дорожньо-транспортної пригоди, письмовими поясненнями ОСОБА_1 , письмовими поясненнями потерпілих, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/6856296 цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу Hyundai ЕХ 8, д.н.з. НОМЕР_4 - Військової частини НОМЕР_1 Державної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 (страхувальник), було застраховано ПрАТ "СК "Саламандра" (страховик) (т.1, а.с 17).
У вказаному вище полісі зазначено, що договір діє з 20.04.2023 по 19.04.2024; страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 160000,00 грн; розмір франшизи - 0 гривень.
Згідно з довідкою від 08.07.2024 №08/3399 та дорожнього листа № 10431 ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 та керував транспортним засобом Hyundai ЕХ 8, д.н.з. НОМЕР_4 (т.1, а.с.34-35).
Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу Hyundai ЕХ 8, д.н.з. НОМЕР_4 , водій якого є винним у скоєнні ДТП, була застрахована ПрАТ "СК "Саламандра" на підставі полісу обов'язкового страхування, 04.03.2024 позивач звернувся до відповідача-2 із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про виплату страхового відшкодування.
Проте, посилаючись на те, що станом на день подання позовної заяви збитки власнику транспортного засобу ТОВ "Агропартнер 2021" не відшкодовано, суму страхової суми не виплачено, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 166098,09 грн збитків та з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" 160000,00 грн збитків завданих внаслідок ДТП.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем до позовної заяви додано висновок №4312 експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 23.02.2024, складеного експертом Крутінь Володимиром Ігоровичем (далі - Висновок №4312) (т.1, а.с.18-32).
Зі змісту Висновку №4312 вбачається, що згідно заяви ТОВ "Агропартнер 2021" від 08 лютого 2024 року, автотоварознавчому дослідженню підлягає автомобіль Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 . ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_6 . На вирішення експертного дослідження поставлене наступне питання: яка вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_6 , пошкодженого внаслідок ДТП; яка ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_6 , в пошкодженому стані.
Експертне дослідження провів ОСОБА_3 , який має вищу технічну освіту та кваліфікацію судового експерта. (свідоцтво Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства юстиції України № 1382 від 30 жовтня 2009 року, дійсне до 16 листопада 2024 року, спеціальність 12.2. "Визначення вартості колісних транспортних засобів, розміру збитку, заподіяному власнику транспортного засобу", стаж експертної роботи з 2009 року).
У дослідницькій частині Висновку №4312 зазначено:
- середня по Україні ціна КТЗ, який був у використанні, з урахуванням строку його експлуатації, за інформацією з довідникової літератури, становить 9340,00 доларів США, що при курсі НБУ 37,5825, складає 351020,55 грн;
- ринкова вартість досліджуваного КТЗ становить 326098,09 грн;
- вартість відновлювального ремонту складає 462803,41 грн;
- розраховано вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження 326098,09 грн.
За результатами експертного дослідження експертом зроблено такі висновки:
- вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_6 , пошкодженого внаслідок ДТП, становить 326098,09 грн;
- ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_6 , в пошкодженому стані становить 130780,08 грн.
За твердженням позивача, відповідно висновку № 4312 експерта-автотоварознавця розмір матеріального збитку становить 326098,09 грн, максимальна страхова сума складає 160000,00 грн, тому різницю, що не покриває страхова компанія має сплатити особа, що завдала таких збитків. Враховуючи, що ОСОБА_1 , який визнаний судом винуватим, є військовослужбовцем та скоїв ДТП під час несення військової служби та виконання своїх службових обов'язків, різниця між сумою збитку та страхового платежу - 166098,09 грн підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 .
Заперечуючи проти позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву вважає, що визначена ринкова вартість автомобіля у висновку № 4312 експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 23 лютого 2024 року є завищеною, оскільки згідно з даними сайту "Авторіо" вартість такого автомобіля, 2008 року випуску, 235 тис. пробігу коштує в межах 286281,00 тис. грн - 307026, 00 грн, що еквівалентно 6100,00 - 7500,00 тис. доларів. Проте, у висновку № 4312 експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 23 лютого 2024 року визначена сума 351020,55 грн, що еквівалента сумі у 9340,00 тис. доларів.
Також, відповідач-1 зазначив про те, що військова частина НОМЕР_1 не була повідомлена про дату, час та місце проведення цієї експертизи, не мала можливості викласти свої заперечення щодо визначеної експертом суми; у висновку № 4312 експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 23 лютого 2024 року не зазначено про те, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність, що дозволяє останньому свавільно визначати вартість транспортного засобу, вартість матеріальної шкоди, вартість пошкодженого автомобіля.
Крім того, за твердженням відповідача-1, внаслідок ДТП транспортний засіб позивача вважається фізично знищеним, аварійно пошкоджений ТЗ залишився в розпорядженні позивача тому, у такому разі підлягає застосуванню пункт 30.2 статті 30 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідач-2, заперечуючи проти позову у відзиві на позовну заяву, також зазначив про те, що оцінка збитків, наведена позивачем, не враховує залишкову вартість автомобіля після ДТП. Вважає вимоги позивача про стягнення 326098,09 грн необґрунтованими та такими, що не відповідають реальному розміру збитків. Крім того, підхід до розрахунку позивача ігнорує основоположні принципи страхового права, згідно з якими власник зобов'язаний враховувати реальний стан транспортного засобу та залишкову вартість майна, яке залишається у його володінні.
Водночас, за твердженням відповідача-2, 21.02.2024 страховиком було організовано огляд транспортного засобу Volkswagen Passat, за результатами огляду складено два звіти (Звіт № 643 та Звіт № 644), які містять детальний аналіз технічного стану транспортного засобу, причини пошкоджень, а також оцінку розміру збитків; на підставі цих звітів здійснено розрахунок суми завданих збитків, яка становить 127208,38 грн, та здійснено виплату страхової суми у зазначеному розмірі, що підтверджується платіжною інструкцією від 03.07.2024 №913891. Тому вважає, що відповідач-2 виконав свої зобов'язання у повному обсязі відповідно до норм чинного законодавства України, укладеного страхового договору та погоджених сторонами умов.
На підтвердження своїх доводів до відзиву відповідачем-2 долучено, зокрема, Звіт №643 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 21.02.2024 та Звіт про оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу в пошкодженому стані від 21.02.2024, складені суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Тараном Єгором Олександровичем (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №639/2022 дійсний до 14.10.2024 (т.1, а.с.148-169).
У дослідницькій частині Звіту №643 "Визначення ринкової вартості КТЗ" зазначено, що ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat державний номер НОМЕР_3 на момент пошкодження складає 248097,92 грн. Вказаний звіт містить висновок, що вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Volkswagen Passat державний номер НОМЕР_3 становить 248097,92 грн.
Згідно зі Звітом про оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу в пошкодженому стані від 21.02.2024 ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу Volkswagen Passat державний номер НОМЕР_3 становить 120889,54 грн.
В судовому засіданні 10.04.2025 представником позивача підтверджено факт зарахування коштів від відповідача-2, що підтверджується протоколом судового засідання в режимі відеоконференції №4350381 (т.1, а.с.203 зворотна сторона).
27.05.2025 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про часткове задоволення позову з підстав, зазначених вище.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до висновку про задоволення апеляційних скарг виходячи з наступного.
Предметом позову в цій справі є вимога про відшкодування завданих внаслідок ДТП збитків.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) шкоди (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно пункту 1 частини другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено у статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, статтею 1187 ЦК України обов'язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - законного (титульного) володільця джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Аналіз наведених вище положень статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави для висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц).
Суд враховує, що у цій справі склад цивільного правопорушення як сукупність умов, які необхідні для настання цивільно-правової відповідальності, не ставиться під сумнів учасниками судового процесу, спірним є розмір збитків, завданих в результаті ДТП, та, як наслідок, наявність/відсутність підстав для їх відшкодування за рахунок відповідачів.
В питанні розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню потерпілому винною у ДТП особою, суд звертається до положень статті 1192 ЦК України, відповідно до частини другої якої розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У разі страхування особою своєї цивільної відповідальності, відшкодування цією особою шкоди, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди потерпілому здійснюється на суму різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц, від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц).
За змістом вищенаведених положень загальне правило передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. При цьому розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або робіт, необхідних для відновлення речі (стаття 1192 ЦК України).
Наведене узгоджується також із приписами частини другої статті 22 ЦК України, відповідно до якої збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18.
При цьому, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
У визначенні обсягу відповідальності винуватця ДТП, колегія суддів звертається до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), де зазначено, що:
"Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 147/66/17).
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим. Враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі №6-2808цс15, від 14.09.2016 у справі № 6-725цс16, від 26.10.2016 у справі № 6-954цс16).
З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника".
Отже, апеляційний господарський суд акцентує увагу, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час дорожньо-транспортної пригоди шкоди (настання страхового випадку) винуватець дорожньо-транспортної пригоди не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком.
Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.
В частині аргументів апеляційної скарги відповідача-2 щодо неможливості стягнення страхового відшкодування після анулювання ліцензії страховика, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 5 статті 123 Закону України "Про страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позовної заяви) з дати прийняття рішення про анулювання ліцензії страховика зупиняється виконання страховиком грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав, та припиняються заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім випадків виходу з ринку страховика без припинення юридичної особи.
Колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21), згідно з якими здійснення страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів може відбуватись лише за умови членства страхової компанії у МТСБУ та наявності ліцензії на її здійснення, виданої відповідно до законодавства. Наявність статусу члена МТСБУ надає можливість страховій компанії як юридичній особі здійснювати страхову діяльність, яка насамперед полягає у взятті на себе відповідальності за іншу особу за спричинену шкоду за наслідками ДТП.
Нездійснення страховиком страхової діяльності протягом 12 місяців є підставою для позбавлення його ліцензії на здійснення страхової діяльності, а позбавлення ліцензії з інших підстав у свою чергу є підставою для припинення страхової діяльності, що в обох випадках має наслідком виключення цього страховика зі складу членів МТСБУ (підпункт "б" пункту 52.2 статті 52 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Згідно з положеннями пунктів 52.4, 52.5 статті 52 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позовної заяви) страховик у разі припинення його членства в МТСБУ втрачає право укладати будь-які договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Припинення повного членства в МТСБУ позбавляє страховика права укладати договори міжнародного страхування.
Страховик, членство (у тому числі повне) якого припинено, зобов'язаний виконати свої зобов'язання згідно з укладеними ним договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, наслідком анулювання ліцензії страхової компанії буде неможливість укладення такою компанією нових договорів страхування, а також внесення змін до чинних, а не позбавлення її зобов'язань за існуючими договорами. Зобов'язання такої компанії за укладеними раніше договорами не припиняються, тобто виплати страхового відшкодування повинні проводитися в повному обсязі, у тому числі за рахунок страхових резервів.
МТСБУ відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодовує шкоду за страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань); в інших випадках страховик зобов'язаний самостійно відшкодувати шкоду, у тому числі в процедурі банкрутства та ліквідації як юридичної особи.
ПрАТ "СК "Саламандра" не перебуває у стані припинення юридичної особи, що підтверджується відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
При цьому, відкриття провадження у справі про ліквідацію страховика не є тотожним з ліквідацією страховика, введення процедури ліквідації страховика є предметом розгляду судової справи № 917/943/24.
З огляду на чинні на час звернення до суду положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV та правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21), наявність вказаних відповідачем-2 обставин щодо анулювання ліцензії страховика та призначення тимчасової адміністрації в ПрАТ "СК "Саламандра" не було перешкодою для виконання страховиком своїх зобов'язань за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/6856296, відповідно, позивачем правомірно визначено відповідачем за даним позовом вказаного страховика.
Судова колегія враховує, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV) порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього (висновок Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата), постанова від 4 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц).
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
До шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, належить, зокрема, шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу (стаття 28 Закону № 1961-IV).
Статтею 29 Закону № 1961-IV щодо шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу, передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Водночас, статтею 30 Закону № 1961-IV щодо шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, передбачено таке:
30.1. транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди;
30.2. якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Таким чином, у разі встановлення судом, що відновлювальний ремонт автомобіля позивача перевищує його вартість на момент ДТП, тобто ремонт є економічно необґрунтованим, то стягненню підлягає різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, за мінусом страхового відшкодування.
Судова колегія зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції обґрунтовано враховано доводи відповідачів щодо порядку здійснення розрахунку розміру страхового відшкодування в даному випадку згідно з приписами статті 30 Закону № 1961-IV, оскільки відновлювальний ремонт пошкодженого в результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , є економічно необґрунтованим, вартість відновлювального ремонту ТЗ перевищує його ринкову вартість.
Вказані доводи відповідачів не спростовані позивачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду даної справи, не суперечать наданим позивачем на підтвердження своїх позовних вимог доказам. Крім того, висновки суду в цій частині не оскаржуються сторонами.
Разом з тим, під час розгляду даної справи судом першої інстанції взято до уваги виключно висновок № 4312 експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 23 лютого 2024 року, наданий позивачем, та з урахуванням визначених в цьому висновку сум розрахована сума страхового відшкодування, з чим не погоджуються відповідачі в своїх апеляційних скаргах.
Як вже було зазначено, позивачем на підтвердження позовних вимог долучено до позовної заяви висновок №4312 експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 23.02.2024, складений експертом Крутінь Володимиром Ігоровичем (далі - Висновок №4312) (т.1, а.с.18-32).
У дослідницькій частині Висновку №4312, зокрема, зазначено:
- середня по Україні ціна КТЗ, який був у використанні, з урахуванням строку його експлуатації, за інформацією з довідникової літератури, становить 9340,00 доларів США, що при курсі НБУ 37,5825, складає 351020,55 грн;
- ринкова вартість досліджуваного КТЗ становить 326098,09 грн;
- розраховано вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження 326098,09 грн.
За результатами експертного дослідження експертом зроблено такі висновки:
- вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_6 , пошкодженого внаслідок ДТП, становить 326098,09 грн;
- ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_6 , в пошкодженому стані становить 130780,08 грн.
В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог відповідачем-2 додано до матеріалів справи Звіт №643 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 21.02.2024 та Звіт про оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу в пошкодженому стані від 21.02.2024, складені суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Тараном Єгором Олександровичем (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №639/2022 дійсний до 14.10.2024 (т.1, а.с.148-169).
У дослідницькій частині Звіту №643 "Визначення ринкової вартості КТЗ" зазначено, що ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat державний номер НОМЕР_3 на момент пошкодження складає 248097,92 грн. Вказаний звіт містить висновок, що вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Volkswagen Passat державний номер НОМЕР_3 становить 248097,92 грн.
Згідно зі Звітом про оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу в пошкодженому стані від 21.02.2024 ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу Volkswagen Passat державний номер НОМЕР_3 становить 120889,54 грн.
Судова колегія зазначає, що відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
За умовами частин 1, 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
За приписами частини 1 статті 12 цього Закону звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до п. п. д) п. 1.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003, Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.
Як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 року у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 року у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Враховуючи вищенаведені висновки, в даному випадку за наявності спору щодо визначення розміру збитків, завданих власнику в результаті пошкодження транспортного засобу, належним та допустимим доказом має бути висновок автотоварознавчої експертизи.
Водночас, скаржник/відповідач-1 посилається на те, що взявши до уваги висновок №4312 експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 23.02.2024, суд першої інстанції порушив положення чинного законодавства, оскільки прийняв недопустимий доказ, оскільки в ньому відсутні відомості про те, що експерт був повідомлений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Відповідно до частин 1, 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі №925/2301/14).
Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.
Частини 1-4, 6 статті 98 ГПК України визначають, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ч. 7 ст. 98 ГПК України).
Згідно з частинами 1, 2, 5, 6 статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Відповідно до пункту 4.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, на яку міститься посилання у висновку №4312, висновок експерта складається з обов'язковим зазначенням його реквізитів (найменування документа, дати та номера складання висновку, категорії експертизи (додаткова, повторна, комісійна, комплексна), виду експертизи (за галуззю знань) та трьох частин: вступної (Вступ), дослідницької (Дослідження) та заключної (Висновки). У вступній частині висновку експерта зазначаються: попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.
Отже, законодавець визначає, що обов'язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що останній обізнаний про відповідальність.
У постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що експертний висновок, в якому не зазначено про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, є неналежним та недопустимим доказом.
Аналогічний висновок щодо такої обов'язкової вимоги до висновку експерта як вказівка про його обізнаність (попередження) про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та відхилення відповідного висновку як недопустимого доказу в разі недотримання вимог частини 7 статті 98 та частини 5 статті 101 ГПК України викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 904/684/18, від 15.12.2021 у справі № 910/15946/20, від 21.09.2022 у справі № 903/692/22, від 24.10.2022 у справі № 908/1092/21, від 20.06.2023 у справі № 924/588/20.
Отже, Верховний Суд сформулював сталий висновок про те, що відповідно до вимог частини 7 статті 98 та частини 5 статті 101 Господарського процесуального кодексу України експертний висновок, в якому не зазначено про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, є неналежним та недопустимим доказом.
У висновку №4312 експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 23.02.2024 такі відомості відсутні, про що обґрунтовано зазначає заявник апеляційної скарги (перший відповідач).
На порушення вимог статей 77, 86, 98, 101 ГПК України суд першої інстанції залишив поза увагою та не перевірив цей висновок на предмет наявності чи відсутності зазначення в ньому про обізнаність (попередження) експерта Крутінь Володимира Ігоровича про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.
У зв'язку з цим, слід погодитись із відповідачем-1 про недопустимість посилання суду першої інстанції на висновок №4312 експерта-автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 23.02.2024.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з доводами апеляційної скарги відповдіача-1, що суд першої інстанції в порушення вимог частини 7 статті 98 та статті 77 ГПК України ухвалив рішення на підставі недопустимого доказу.
При цьому, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу (ст. 104 ГПК України).
Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом оцінки доказів, визначеним ГПК України. Експертний висновок не може розцінюватися судом як безумовний доказ, а має досліджуватися у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
Однак в даному випадку позивачем не надано інших доказів на підтвердження визначення розміру вартості транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, що надало б суду можливість самостійно перевірити/здійснити розрахунок шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, в порядку, передбаченому статтею 30 Закону № 1961-IV, а зазначені у висновку №4312 визначення відповідних сум не узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами.
Зокрема, за твердженням відповідача-1 визначення у висновку №4312 ринкової вартості автомобіля є завищеною згідно з даними сайту "Авторіо", а відповідач-2 наголошував на виконанні ним своїх зобов'язань в повному обсязі та здійснення страхової виплати на користь позивача відповідно до умов чинного законодавства та договору страхування у розмірі 127208,38 грн, з урахуванням визначеної суб'єктом оціночної діяльності у звітах від 21.02.2024 ринкової вартості автомобіля до та після ДТП, долучених до матеріалах справи (248097,92 грн - 120889,54 грн), а тому вважає відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Наведені обставини не спростовані позивачем та взагалі залишені поза увагою суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, чим порушено принцип змагальності сторін, про що обґрунтовано зазначено скаржниками.
З огляду на викладене, враховуючи надані відповідачами заперечення та докази на спростування позовних вимог, позивач для досягнення переваги у стандартах належності, допустимості, достовірності доказів не був позбавлений права та можливості під час розгляду даної справи заявити клопотання про призначення відповідної експертизи у відповідності до положень статті 99 Господарського процесуального кодексу України, однак своїм право не скористався.
Так, одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 13 ГПК України).
Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
Суд враховує, що у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Отже, сторони судового процесу, зокрема позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.
Обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі.
Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що у даному випадку саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідачів шкоди, заподіяної транспортному засобу в результаті ДТП, має довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (зокрема, щодо розміру такої шкоди, яка визначається в даному випадку як різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, за мінусом сплаченого страхового відшкодування).
З огляду на те, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, та обставини справи, якими учасники процесу доводять свої вимоги та заперечення, мають бути підтвердженні належними доказами, на підставі яких можливо достеменно встановити їх існування, судова колегія вважає позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами.
Таким чином, з урахуванням доводів та вимог апеляційних скарги щодо оскарження судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо інших аргументів учасників справи суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч.2 ст. 277 ГПК України).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення залишено поза увагою недоведеність позивачем обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими , у зв'язку з чим апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" та Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/1187/24 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Оскільки апеляційні скарги підлягають задоволенню, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 статті 275, п.4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" задовольнити.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 у справі №917/1187/24 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер 2021" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Каштанова, будинок, 16, код ЄДРПОУ 44390701) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" (36019, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Колективна, будинок, 10, код ЄДРПОУ 21870998) 3633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер 2021" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Каштанова, будинок, 16, код ЄДРПОУ 44390701) на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) 3633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 10.09.2025.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Н.О. Мартюхіна