іменем України
09.09.2025
Справа № 331/1495/25
Провадження № 2/331/1535/2025
Олександрівський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої судді Фісун Н.В., за участю секретаря Коростельової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,-
Позивачка, через представника адвоката Скриму В.А., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який розірвано на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя № 331/283/19 від 02.05.2019 року . Згодом Позивачка вийшла заміж та змінила прізвище після реєстрації шлюбу з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ». За час спільного проживання у подружжя народився син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , наразі неповнолітній син проживає зПозивачкою.
На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя № 331/283/19 від 02.05.2019 року з ОСОБА_2 вирішено стягувати аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 1 300 (одна тисяча триста) гривень 00 копійок щомісячно, починаючи з 18 січня 2019 року і до досягнення дитиною ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.
У зв'язку зі зміною життєвих обставин наразі позивачу не вистачає аліментів, призначених рішенням суду, сума є недостатньою для утримання та виховання дитини, забезпечення нормального розвитку дитини.
Звертає увагу суду, що на даний час прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3196,00 грн. та що обов'язок по матеріальному забезпеченню дитини лежить на обох батьках, тому сума аліментів у розмірі 1300,00 грн не відповідає розміру згідно чинного законодавства, яка повинна сплачуватися одним із батьків. Наразі на Позивачку лягає тягар утримання сина, Відповідач не сплачує аліменти і разом з тим визначений розмір аліментів 1300 грн не є достатнім для належного утримання дитини.
Відповідача внесено до реєстру боржників, державним виконавцем здійснено всі заходи примусового стягнення аліментів, зокрема винесені постанови про арешт майна та коштів, подавалось подання до суду про примусовий привід боржника до відділу виконавчої служби, але до цієї пори Відповідач так і не виконує свій обов'язок щодо утримання спільної дитини.
Посилаючись на зазначені обставини, просить суд змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 2 травня 2019 року по справі № 331/283/19 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 з твердої грошової суми в розмірі 1 300 (одна тисяча триста) гривень 00 копійок на 1/4 частку з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття дитини та стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Ухвалою суду від 20.03.2025 року відкрито провадження у цивільній справі у порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін, відповідачу запропоновано подати відзив на позов.
Відзив від відповідача до суду не надійшов.
У судове засідання позивачка та її представник адвокат Скрима В.А. не з'явилися, долучила до матеріалів справи заяву про розгляд справи за наявними доказами без її участі.
Представник відповідача, адвокат Яркін М.С. до судового засідання не з'явився, надіслав до суд заяву, в якій прохав розглянути справу без його участі у порядку письмового провадження, з позовними вимогами ОСОБА_1 повністю не згоден так як вважає, що рішенням № 331/283/19 від 02.05.2019 р. було встановлено спосіб стягнення аліментів та судом вже було вирішене це питання. З приводу стягнення з ОСОБА_2 4000 грн. витрат на правничу допомогу теж не згоден та вважає, що суду не було надано актів виконаних робіт або інших документів та обґрунтувань які підтверджують витрати на правничу допомогу. Також звертає увагу суду, що ОСОБА_2 не має місце роботи та має істотні захворювання, що не дає йому можливості працювати та сплачувати більш велику суму на аліменти, що піддержується медичними документами в додатках.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 17.07.2014 року./а.с.12 зв./.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя № 331/283/19 від 02.05.2019 року з ОСОБА_2 вирішено стягувати аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 1 300 (одна тисяча триста) гривень 00 копійок щомісячно, починаючи з 18 січня 2019 року і до досягнення дитиною ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття./а.с.6/.
Відповідача внесено до реєстру боржників, державним виконавцем здійснено всі заходи примусового стягнення аліментів, зокрема винесені постанови про арешт майна та коштів, подавалось подання до суду про примусовий привід боржника до відділу виконавчої служби, але до цієї пори Відповідач так і не виконує свій обов'язок щодо утримання спільної дитини./а.с.7-10/.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 10.06.2025 року ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів 106 500,12 грн./а.с.52-53/.
Позивачка вийшла заміж та змінила прізвище після реєстрації шлюбу з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », що підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_2 від 10.09.2019 року/а.с.13/.
У позовній заяві адвокат вказала, що на даний час прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3196,00 грн. та що обов'язок по матеріальному забезпеченню дитини лежить на обох батьках, тому сума аліментів у розмірі 1300,00 грн не відповідає розміру згідно чинного законодавства, яка повинна сплачуватися одним із батьків. Наразі на Позивачку лягає тягар утримання сина, Відповідач не сплачує аліменти і разом з тим визначений розмір аліментів 1300 грн не є достатнім для належного утримання дитини.
Ст. 27 Конвенції про права дитини та ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства», передбачають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Одним із основних прав дитини є право на утримання (ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»), яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття і закріплене у ст.180 СК України, ст.27 Конвенції про права дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, яка не є міжнародним договором та не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України у формі ратифікації, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до ст.150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до п.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини ООН від 20.11.1989р. (далі - Конвенція), яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991р. та яка набула чинності для України 27.09.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно зі ст.18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до положень ст. 180 СК України,батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до вимог ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ст. 183 СК України, розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 05.02.2014 у справі за № 6-143цс13: з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини»,ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Враховуючи зміст ст. ст.181,192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Згідно вимог статті 192 СК України, розмір аліментів може бути змінений за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника чи одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Доведення саме вказаних обставин є підставою для перегляду визначеного судом розміру аліментів, у тому числі, і шляхом зміни способу їх стягнення.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2019 року, справа № 415/4386/16-ц, провадження № 61-21056св18.
Право звернутися з позовом про зміну способу стягнення аліментів має одержувач аліментів (ч.3 ст.181 СК України).
Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення. Для дітей віком до 6 років прожитковий мінімум становить 2563 гривень, для дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Суд враховує, що відповідач не надав суду доказів неможливості сплати аліментів у розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, інших доказів про стан здоров'я, матеріальне та сімейне становище останнього, а також наявності обставин, що мають істотне значення при вирішенні судом цього спору.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України,зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду (постанова Верховного Суду України № 6-143цс13 від 05 лютого 2014 року).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не лише норми ст. 192 СК України, але й низка інших норм, які регулюють обов'язок батьків утримувати своїх дітей, зокрема: ст. 181 «Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину», ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі».
Позивачка скористалася своїм правом, звернувшись із позовом про зміну способу стягнення аліментів, шляхом їх присудження у частці від доходу відповідача. Крім того, закон не встановлює обов'язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю.
Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права суд зазначає, що позивачка має право на зміну розміру стягуваних аліментів на частку від заробітку, тобто має право на зміну способу стягнення аліментів, оскільки змінились обставини, що впливають на визначений розмір аліментів, а саме: збільшився прожитковий мінімум та відповідно збільшився мінімальний розмір аліментів на дитину.
У зв'язку з викладеним, враховуючи, що батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини, а також те, що дитина проживає разом з матір'ю, виходячи з принципу розумності та справедливості, зважаючи на те, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд вважає про наявність підстав для зміни розміру та способу стягнення аліментів, призначених рішенням суду, і стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на неповнолітню дитину 1/4 частку заробітку (доходу)відповідача щомісячно до повноліття дитини, але не менш 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Доводи представника відповідача адвоката Яркіна М.С. щодо істотного захворювання відповідача та немає місце роботи, суд оцінює критично, оскільки зазначене не підтверджується жодними доказами, так як в медичних документах долучених до матеріалів справи, не вказано, що у відповідача погіршилося здоров'я, і доказів не долучено до матеріалів справи щодо доходів ОСОБА_2 за період з 2020 по 2025 рр., що суперечить вимогам ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги, заявлені позивачем в частині розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів з твердої суми на частку від заробітку є законні та обґрунтовані, обумовленими інфляційними процесами в державі та значним підвищенням вартості життя, у зв'язку з чим розмір аліментів, визначений рішенням суду (1300,00 грн.) не може забезпечити належний рівень матеріального утримання дитини на теперішній час, а тому приходить до висновку щодо можливості стягнення з відповідача на користь позивача на утримання дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
У відповідності до п. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн, суд зазначає.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору ( п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази:
1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо);
2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо);
3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.);
4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги від 11.10.2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським бюро « Валерії Скрими» , додаткову угоду №1 від 3липня 2025 року, акт здачі - приймання робіт від 03 липня 2025 року.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд, дослідивши надані докази на підтвердження витрат на правову допомогу, враховуючи усі обставини спірних правовідносин у сукупності, не може погодитися із заявленою сумою витрат на правову допомогу під час розгляду цивільної справи та вважає таку завищеною.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи фактичний вид правової допомоги та характер виконаної адвокатом роботи, яка полягала: ознайомлення з матеріалами справи, складання заяви -2000,00 грн.; правовий аналіз наданих документів - 1000,0 грн., підготовка матеріалів для позовної заяви - 1000,00 грн., враховуючи співмірність складності справи та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, з урахуванням критерію розумності розміру таких витрат , суд вважає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат, їх співмірності та розумності їхнього розміру та вважає за необхідне задовольнити частково заяву адвоката Скрими В. шляхом стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 3 000,00 гривень.
Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позивач була звільнена від сплати судового збору за подання до суду позову, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, ст.ст. 180 -184, 192 Сімейного кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів - задовольнити частково.
Змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 2 травня 2019 року по справі № 331/283/19 з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на утримання дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 з твердої грошової суми в розмірі 1 300 (одна тисяча триста) гривень 00 копійок на 1/4 частку з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття дитини.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 09.09.2025 року.
Суддя: Н.В.Фісун