Справа № 320/52733/24 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.
09 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України "Про призначення суддів" від 01 серпня 2007 року № 676/2007 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Пролетарського районного суду міста Донецька строком на п?ять років.
Указом Президента України "Про переведення суддів" від 06 червня 2011 року №644/2011 позивача переведено у межах п?ятирічного строку з посади судді Пролетарського районного суду міста Донецька на роботу на посаді судді Господарського суду міста Києва.
Постановою Верховної Ради України від 07 червня 2012 року № 4919-VI "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрано на посаду судді Господарського суду міста Києва безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 19 вересня 2013 року № 593-VII "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрано на посаду судді Київського апеляційного господарського суду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 15 жовтня 2019 року № 2686/0/15-19 ОСОБА_1 переведено з посади судді Київського апеляційного господарського суду на посаду судді Північного апеляційного господарського суду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 10 вересня 2024 року № 2635/0/15-24 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Північного апеляційного господарського суду у зв?язку з поданням заяви про відставку.
Колегія суддів зазначає, що у рішенні Вищої ради правосуддя від 10 вересня 2024 року № 2635/0/15-24 зазначено, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає йому право на відставку, станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя рішення становить 23 роки 6 місяців 8 днів, а саме: стаж роботи на посаді судді - 17 років 1 місяць 9 днів; час роботи на посаді слідчого - 3 роки 29 днів; половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 17 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді - 11 місяців 11 днів.
Крім того, судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення йому щомісячного довічного утримання судді у відставці.
За принципом екстериторіальності заява позивача була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Так, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів, Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 262140014119 від 25 вересня 2024 року про відмову у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з посиланням на відсутність стажу на посадах передбачених статтею 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"- 20 років.
Зокрема, у рішенні відповідача зазначено, що згідно наданих документів вислуга років, що дає право на пенсію згідно зі статтею 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" становить 17 років 2 місяці 3 дні при необхідному - 20 років. Страховий стаж становить 22 роки 0 місяців 15 днів.
Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, а свої права - порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, спірним у цій справі є питання зарахування до стажу роботи позивача, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стажу його роботи на посаді судді, на посаді слідчого; половини строку навчання за денною формою у Донецькому національному університеті на юридичному факультеті; стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді та визначення на підставі цього стажу розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Згідно пункту 3 частини першої статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянинанетможуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-р/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов?язків судді. Надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року у справі № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід?ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.
Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
На підставі вищевикладеного, конституційний статус судді зумовлює обов?язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв?язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці
- щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 420/1234/19, від 28 серпня 2023 року у справі № 360/6255/21.
За приписами пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді.
Забезпечення суддів у відставці визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", яким запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.
Згідно з пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку.
На час обрання позивача на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII "Про статус суддів" та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів".
Згідно з частиною четвертою 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів" зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів", до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов?язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95
"Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності,
визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних начальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Після втрати чинності статті 1 вказаного Указу Президента України питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою
Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" доповнено абзацом такого змісту:
"До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних начальних закладах, на юридичних факультетах вищих начальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби".
Зазначена постанова Кабінету Міністрів України (№865-2005-п) втратила чинність 01 січня 2012 року.
Положеннями пункту 11 Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Відповідно до абзацу 4 пункту 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Наведене в сукупності свідчить, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI, передбачалось право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби, а також роботу на посаді слідчого.
Колегією суддів встановлено, що вперше ОСОБА_1 обрано на посаду судді в 2007 році, тобто після прийняття Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/1995 та до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року
№ 865, які в сукупності діяли 16 років. Ці нормативно-правові акти тривалий час давали позивачу право на зарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, половини строку навчання у вищому навчальному закладі.
Судова практика Верховного Суду в частині застосування статті 1 Указу Президента
України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" від 10 липня 1995 року № 584/1995 та пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 03 вересня 2005 року № 865 щодо обрахунку стажу, що дає право на відставку судді, та щодо перерахунку вже призначеного щомісячного довічного грошового утримання як до відставки суддів, які були призначені (обрані) суддями вперше до набрання чинності цими нормативно-правовими актами, так і до відставки суддів, які були призначені (обрані) суддями вперше під час дії зазначених нормативно-правових актів, є сталою (постанови Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №766/17221/16-а).
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з?ясовується) Вищою радою правосуддя під час розгляду заяви про відставку (прийняття рішення про звільнення).
Тобто, невключення до стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби та врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 01 вересня 1997 року по 04 червня 2002 року проходив навчання за денною формою за освітньо-професійною програмою підготовки спеціаліста спеціальністю "Правознавство" Донецького національного університету, що підтверджується наданою суду копією диплома про вищу освіту серія НОМЕР_1 та додатку до нього.
Зазначене дає підстави для висновку, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, що становить 2 роки 4 місяці 17 днів.
Крім того, колегія суддів дійшла висновку на підставі матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 20 вересня 2002 року по 19 жовтня 2005 року проходив службу в органах Служби безпеки України на посаді слідчого з 20 вересня 2002 року до 19 жовтня 2005 року, що, відповідно, дозволяє дійти висновку, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню й стаж роботи на посаді слідчого, який становить 3 роки 29 днів.
Також згідно з записами з трудової книжки серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , працював на посадах помічника судді Господарського суду Донецької області - 1 місяць 11 днів, провідного спеціаліста Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області - 8 місяців 20 днів, юриста ТОВ "Клалінг" - 1 місяць 10 днів (записи №№ 1-3, 5-8).
Частиною другою статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв?язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв?язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд", яким внесено зміни до статті 137 Закону України "Про судоустрій 1 статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові зазначила, що частину другу статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (у редакції, чинній на день призначення позивача на посаду судді) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п?яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Таким чином, суд доходить висновку, що зарахуванню до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку позивача підлягає зарахуванню додатково 11 місяців 11 днів роботи в галузі права.
Крім того, згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 766/17221/16-а), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з?ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
За встановлених обставин та наведеного регулювання, суд дійшов висновку про протиправність прийнятого відповідачем рішення щодо відсутності у позивача необхідного стажу на посаді судці, який дає право на відставку й відмови у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Разом з тим, стосовно дати, з якої слід обчислювати безпосередній стаж роботи на посаді судді, колегія суддів зазначає таке.
Так, відповідно до частини п?ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів вже неодноразово зазначала, що у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі № 380/10696/21 вказано: "...Верховним Судом неодноразово висловлювалася позиція щодо обрахунку стажу судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, зокрема, у постановах від 9 листопада 2018 року справі №243/4794/17, від 11 грудня 2018 року у справі №522/5168/17, від 30 січня 2020 року у справі №592/3694/17, Суд зазначив, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом №2453-VI/призначення позивача на посаду, було передбачено право судді на зарахування до стажу, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби, а також часу роботи на посадах прокурорів і слідчих. Стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується встановлюється (з?ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.".
Пунктом 16.3 Регламенту Вищої ради правосуддя передбачено, що при вирішенні питання про звільнення судді з посади у зв?язку з поданням заяви про відставку стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату ухвалення Радою відповідного рішення або по дату припинення повноважень судді у зв?язку з досягненням суддею шістдесяти п?яти років.
Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи, що рішення Вищої ради правосуддя про звільнення ОСОБА_1 не скасовано у встановленому законом порядку, тобто, є чинним, з урахуванням, встановленого Вищою радою правосуддя стажу роботи позивача безпосередньо на посаді судді 17 років 1 місяць та 9 днів, колегія суддів дійшла висновку про протиправність дій відповідача щодо самостійного обчислення вказаного стажу роботи позивача у 17 років 2 місяці 3 дні, відповідно наявність підстав для зобов?язання зарахувати до безпосереднього стажу на посаду судді позивачу саме 17 років 1 місяць 3 дні, як зазначено у рішенні Вищої ради правосуддя.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 23 роки 6 місяців 8 дні, з яких:
- стаж роботи на посаді судді - 17 років 1 місяць 9 днів;
- стаж роботи на посаді слідчого - 3 роки 29 днів;
- ловина строку навчання за денною формою у вищому юридичному начальному
закладі - 2 роки 4 місяці 17 днів;
- стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена
законом та надає право для призначення на посаду судді - 11 місяців 11 днів.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Головного управління Пенсійного фонду
України в Дніпропетровській області № 2140014119 від 25 вересня 2024 року с протиправним та таким, що підлягає скасуванню, відповідно, позовні вимоги в частині зобов?язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судлі, який враховується при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, вказаного вище стажу є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов?язання відповідача призначити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, виходячи із 56% суддівської винагороди, починаючи з 11 вересня 2024 року, суд виходить з такого.
При вирішенні даного спору колегія суддів бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З огляду на вищезазначене, враховуючи встановлені обставини справи та чинні положення законодавства, з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262140014119 від 25 вересня 2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного утримання; зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, 23 роки 6 місяців 8 днів, з яких: стаж роботи на посаді судді - 17 років 1 місяць 9 днів; час роботи на посаді слідчого - 3 роки 29 днів; половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 17 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді - 11 місяців 11 днів; зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.