Справа№534/1657/25
Провадження №1-кп/534/211/25
09 вересня 2025 року м. Горішні Плавні
Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області
у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретарів судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12025170520000362, внесеного у Єдиний реєстр досудових розслідувань 18.06.2025 року, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Комсомольськ (нині Горішні Плавні) Полтавської області, українець, громадянин України, офіційно не працює, не одружений, на утриманні нікого немає, не має інвалідності, військовозобов'язаний, не є учасником бойових дій, фактично проживаює за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 , ч. 1 ст. 357 КК України,
ОСОБА_4 14 травня 2025 року у вечірній час доби, точного часу під час досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 перебував біля під'їзду №1 будинку АДРЕСА_2 , де виявив на лавці біля під'їзду мобільний телефон «Redmi A1» в чохлі-книжка, який належить ОСОБА_5 .
В цей час у ОСОБА_4 виник злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_4 діючи в умовах воєнного стану, введеного на території України на підставі Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», Закону України № 2119-IX від 15.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»», Закону України № 2212-ІХ від 21.04.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»», Закону України № 2263-ІХ від 22.05.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»», Закону України № 2500-ІХ від 15.08.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»», Закону України № 2738-ІХ від 16.11.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»», Закону України № 2915-ІХ від 07.02.2023 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»», Закону України № 3057-ІХ від 02.05.2023 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»», Закону України № 3275-ІХ від 27.07.2023 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»», Закону України № 3564-ІХ від 06.02.2024 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», Закону України № 3684-ІХ від 08.05.2024 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», Закону України № 3891-IX від 23.07.2024 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», Закону України № 4024-IX від 29.10.2024 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», Закону України № 4220-IX від 15.01.2025 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 4356-ІХ від 16.04.2025, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, керуючись корисливим мотивом та метою, діючи таємно, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу викрав мобільний телефон марки «Redmi A1», імеі 1: НОМЕР_1 , імеі 2: НОМЕР_2 об'ємом пам'яті 32 GB, вартістю 3 255 гривень 34 копійки, з сім карткою, мобільного оператору Київстар з номером НОМЕР_3 , яка матеріальної цінності не представляє, в чохлі чорного кольору книжечка, під яким знаходилася банківська картка АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_4 , які належать ОСОБА_5 .
Після цього, ОСОБА_4 з місця вчинення кримінального правопорушення зник та викраденим телефоном розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_5 матеріального збитку на суму 3 255 гривень 34 копійки.
В подальшому, ОСОБА_4 виявив під чохлом зазначеного вище мобільного телефону, банківську картку АТ «УніверсалБанк» № НОМЕР_4 , яка у відповідності до положень ст. 1 Закону України «Про інформацію», п.п. 1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, ст.ст. 14, 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, засобом доступу до банківського рахунку, відкритого на ім'я ОСОБА_5 НОМЕР_5 , ОСОБА_4 з корисливих мотивів та мети привласнив вказану вище банківську картку.
Таким чином дії ОСОБА_4 суд кваліфікує яктаємне викрадення чужого майна (крадіжці), вчинене в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та привласнення офіційного документу, вчиненого з корисливих мотивів, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України.
Суд рахує, що визнання вини ОСОБА_4 відповідає фактичним обставинам справи, нею та іншими учасниками судового розгляду не оспорюються, тому, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, дослідження доказів, окрім характеризуючих даних обвинуваченого та його показів, вирішує за недоцільне. Вина обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 , ч. 1 ст. 357 КК України є доведеною повністю.
Обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, - відсутні.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, - відсутні.
На обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває.
При обранні міри покарання, суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, особу обвинуваченого, його молодий вік, стан здоров'я, відсутність офіційного джерела доходу, сімейний стан, зокрема обвинувачений є неодруженим, наявність обставини, що пом'якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до вчинених кримінальних правопорушень, зокрема, щодо повного визнання обвинуваченим вини у скоєних кримінальних правопорушеннях, поведінку обвинуваченого як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду справи.
Разом із цим, суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Судом враховано, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду. Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.08.2020 за результатами розгляду справи № 716/1224/19.
Підстав для застосування положень статей 69, 69-1 КК України суд не знаходить.
У судовому засіданні прокурор просив суд ОСОБА_4 визнати винним та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 357 КК України - у виді 1 (одного) року обмеження волі; за ч. 4 ст. 185 КК України - у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70, ст. 72 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - 5 (п'ять) років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, КК України звільнити від цього покарання, якщо він протягом строку випробування, тривалістю у два роки, не вчинить нового злочину.
Обвинувачений вину визнав повністю, повідомив суду, що щиро каїться, просив суворо не карати, що більше такого би не вчиняв.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 слід призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК України.
Вирішуючи питання щодо можливості звільнення обвинуваченого від покарання з іспитовим строком, суд звертає увагу на положення, закріплені в ч. 1 ст. 75 КК України, і зазначає, що тільки комплексне з'ясування підстав застосування цього виду звільнення від відбування покарання може забезпечити обґрунтований висновок суду про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього судом обов'язків.
Враховуючи наведені вище обставини, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття покарання, тому знаходить можливим звільнити його від призначеного покарання з випробуванням в порядку, визначеному ст.ст. 75, 76 КК України, застосувавши іспитовий строк.
Виключно таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та запобігання вчиненню нових злочинів.
Питання про речові докази вирішено судом у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Цивільний позов не заявлявся.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.
На підставі викладеного, керуючись положеннями ст.ст. 373, 374, 475 КПК України,
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357, та злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, і призначити йому покарання за:
- ч. 1 ст. 357 КК України - у виді 1 (одного) року обмеження волі;
- ч. 4 ст. 185 КК України - у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70, ст. 72 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання ОСОБА_4 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - 5 (п'ять) років позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_4 від цього покарання, якщо він протягом строку випробування, тривалістю у 1 (один) рік, не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього такі обов'язки:
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою: «Зміна прокримінального мислення».
Речові докази у кримінальному провадженні:
-диск DVD-R CMD у кількості 3 (три) шт. - зберігати у матеріалах кримінального провадження.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення через Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області, а обвинуваченим у той же строк з моменту його отримання.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому, потерпілому роз'яснюється право подати клопотання про помилування, а також роз'яснюється учасникам кримінального провадження право ознайомитись із журналом судового засідання та подавати на них зауваження.
Суддя ОСОБА_6