справа № 381/3135/24
головуючий у суді І інстанції Осаулова Н.А.
провадження № 22-ц/824/2923/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
08 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2024 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ТОВ «Юніт Капітал» (надалі по тексту - позивач, кредитодавець, товариство) звернулося до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі по тексту - відповідач, позичальник), у якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №266797509 від 06.10.2021 року у сумі 25 917,20 грн, понесені витрати на правову допомогу та судовий збір.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 06.10.2021 року між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є ТОВ «Юніт Капітал», укладено кредитний договір №266797509 на суму 6 500 грн на умовах строковості, зворотності та платності.
Кредитор своє зобов'язання по видачі кредиту, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача, виконав, але останнім кредит не погашається.
У зв'язку з порушенням умов договору у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 25 917,20 грн, яка складається із 6 500 грн - заборгованості по кредиту та 19 417,20 грн - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом. У зв'язку із цим, позивач змушений звернутись з цим позовом до суду за захистом своїх порушених прав.
09.09.2024 року подано відзив на позовну заяву, однак судом першої інстанції не прийнято його до уваги, оскільки відзив поданий стороною відповідача з порушенням строків визначених ухвалою суду від 18.07.2024 року.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09.09.2024 року позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Юніт капітал» - адвокат Тараненко А.І. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09.09.2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, стягнувши з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 266797509 від 06.10.2021 року у розмірі 19 417,20 грн, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи, що складаються з судового збору у розмірі 6 056 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 9 000 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував наданих позивачем договорів факторингу та реєстрів прав вимоги, якими доведено факт переходу права вимоги за спірним кредитним договором до ТОВ «Юніт Капітал».
Вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що позивач не набув права вимоги до відповідача, оскільки вказані права вимоги були передані (відступлені) від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 23.11.2022 року, тобто після укладення кредитного договору 06.10.2021 року та виникнення заборгованості у жовтні 2021 року, які позивач набув у березні 2024 року. А сам лише факт укладення договору факторингу між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» у 2018 році не спростовує даних обставин, оскільки з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одночасно, а протягом всього часу його дії.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник апелянта також вказував на те, що кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оспорювався.
Наголошував, що за весь період перебування права вимоги, позивач не здійснив жодних додаткових нарахувань і не застосував жодних штрафних санкцій до боржника.
В свою чергу відповідачем не надано власного розрахунку заборгованості, а також доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту у повному розмірі та в строки, передбачені кредитним договором, зокрема, що спростовують правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості.
Щодо правової позиції відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.06.2024 року судом першої інстанції в порядку частини 6 статті 187 ЦПК України направлявся запит Виконавчому комітету Фастівської міської ради Київської області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача (а.с. 155).
10.07.2024 року до суду першої інстанції надійшла відповідь Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області на вищевказаний запит суду, зі змісту якої вбачається, що згідно даних Реєстру Фастівської міської територіальної громади, відповідач знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 за заявою власника житла 28.04.2023 року (а.с. 158).
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач отримував направлену судом першої інстанції поштову кореспонденцію, зокрема копію ухвали від 18.07.2024 року про відкриття провадження, яка направлялась судом на поштову адресу: АДРЕСА_2 (а.с.161-162).
Докази отримання відповідачем поштової кореспонденції за вказаною поштовою адресою підтверджується поштовим зворотним повідомленням (а.с. 167).
Відповідач скориставшись своїм процесуальним правом, подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та ознайомився з ними (а.с. 168). Встановлено, що у поданому відповідачем клопотанні, останній зазначав свою поштову адресу: АДРЕСА_1 . А також засоби телефонного зв'язку: НОМЕР_1 (а.с. 168).
Крім того, відповідач скориставшись своїм правом, звернувся до адвоката Довженка Р.В. (договір про надання правової допомоги від 19.08.2024 року №27/24, ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а.с. 183-186), який заперечував проти заявлених позовних вимог та подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву (а.с. 177-181), клопотання про розгляд справи без участі сторони (а.с. 187).
Встановлено, що у всіх поданих представником відповідача - адвокатом Довженком Р.В. процесуальних документах, останній зазначав адресу для листування: АДРЕСА_3 . А також засоби електронного зв'язку: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка надсилається разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з частиною 11 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Відповідно до частини 10 статті 6 цього Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Кореспонденція суду є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.
Апеляційний суд направляв на поштові адреси зазначені відповідачем ( АДРЕСА_1 ) та представником відповідача - адвокатом Довженком Р.В. (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Фомічова, 22), а також на електронну адресу зазначену представником відповідача - адвокатом Довженком Р.В.: ІНФОРМАЦІЯ_1 , копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги з доданими до неї документами, а також за вказаними адресами відповідач та його представник повідомлялися апеляційним судом про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Якщо учасник справи надав суду телефон та електронну адресу, зазначивши їх у скарзі, то можна припустити, що він не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, у свою чергу, покладає на особу обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них.
Отже, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою вказаних ним засобів зв'язку, діє правомірно й добросовісно (постанова Верховного Суду від 28.06.2023 року, справа № 757/48467/21, провадження № 61-10924св22, постанова Верховного Суду 23.01.2025 року, справа № 591/4693/15, провадження № 51-3209км24).
Однак, відповідач та представник відповідача - адвокат Довженко Р.В. кореспонденцію суду апеляційної інстанції не отримали, надіслана апеляційним судом кореспонденція повернулася до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».
Таким чином, апеляційний суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (надалі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено пунктами 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Зважаючи на те, що відповідача та представника відповідача - адвоката Довженка Р.В. належним чином повідомлено про розгляд справи, незалежно від того чи отримав відповідач та його представник адресовану йому кореспонденцію, апеляційний суд вважає, що гарантії статті 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідача та його представника не надходило, у зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості встановити правову позицію відповідача щодо апеляційної скарги.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України.
За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Встановлено, що 06.10.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір № 266797509 у формі електронного документа з використанням електронного підпису (а.с. 26-31).
Зокрема, відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику (а.с. 39-52), які є невід'ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно без примусу чи тиску відповідач заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну Заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання (а.с. 34).
Відповідно до умов кредитного договору від 06.10.2021 року первісний кредитор надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти у сумі 6 500 грн строком до 23.10.2021 року зі сплатою 1,98% за дисконтною процентною ставкою від суми кредиту за кожний день користування кредитом; за умови продовження строку дисконтного періоду з наступного дня нарахування процентів здійснюється за індивідуальної процентною ставкою у розмірі 1,98% в день від суми кредиту за кожний день користування кредитом. Якщо позичальник користується кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою у сумі 1,98% в день від суми кредиту за кожний день користування кредитом (п.1.3., 1.7., 1.9., 1.9.3 кредитного договору).
Положеннями п. 1.12 кредитного договору передбачено, що сторони погодили факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною, у розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах:
1.12.1 зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду;
1.12.2 з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Також сторони погодили, що строк дії договору відповідно до п. 4.2 договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту визначеного у п.1.7 договору. Строк дії договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту передбачених п. 1.8. та п. 1.12.1. договору. У будь-якому разі зобов'язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання.
Відповідно до п. 4.3 сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами у розумінні частини 2 статті 625 ЦК України.
Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV2UF83. Зокрема, 06.10.2021 року о 12:51:16 год. відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору (а.с. 53-65).
Відповідно до п. 4.4 кредитного договору, визначено, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису, позичальник використовує як електронний підпис одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Отже, заповнення анкети-заяви відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
06.10.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти у сумі 6500 грн на банківську картку відповідача № НОМЕР_2 (а.с. 66).
Також позивачем долучений документ, виданий та підписаний АТ «Сенс Банк», з якого вбачається, що операція по перерахуванню коштів була успішною та кошти зараховані на картковий рахунок відповідача (а.с. 82-84).
Щодо факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 266797509 від 06.10.2021 року, встановлено, що 28.11.2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (клієнт) укладено договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28.11.2019 року (а.с. 91-97).
28.11.2019 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно якої сторони дійшли згоди викласти п. 8.2. в наступній редакції: «8.2. строк дії цього договору починає перебіг у момент визначений у п.8.1. цього договору та закінчується 31.12.2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором» (а.с. 78).
31.12.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, згідно з якого сторони дійшли згоди продовження строку договору до 31.12.2021 року. У цій додатковій угоді договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 року (а.с. 68-74).
31.12.2021 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020 року (а.с. 67).
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 161 від 23.11.2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 14 682,60 грн (а.с. 79).
Також встановлено, що 05.08.2020 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) укладено договір факторингу №05/0820-01, згідно з умов цього договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п.2.1) (а.с. 112-117).
В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: № 2 від 03.08.2021 року та № 3 від 30.12.2022 року, якими продовжено строк дії договору факторингу до 30.12.2024 року включно, всі інші умови залишились без змін (а.с. 86, 87).
Відповідно до п. 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
Так, відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 10 від 31.07.2023 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 25 917,20 грн (а.с. 87-89).
Відповідно до п. 5.3.3 договору факторингу фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.
06.03.2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» (позивач) уклали договір факторингу № 06/03/24, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором (а.с. 102-108).
Відповідно до п. 1.1. договору факторингу від 06.03.2024 року фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату. А клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (процентами за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Відповідно до п. 1.2. договору факторингу від 06.03.2024 року перехід клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 06/03/24 від 06.03.2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 25 917,20 грн (а.с. 125-127).
Загальна суму заборгованості за кредитним договором № 266797509 від 06.10.2021 року становить 25 917,20 грн, яка складається з заборгованості по кредиту - 6 500 грн, заборгованості по несплаченим відсотків за користування кредитом - 19 417,20 грн (а.с. 20-21).
Також з матеріалів справи вбачається, що позивач 20.03.2024 року направив на адресу відповідача лист-повідомлення від 18.03.2024 року № 25770536271/ВМ, в якому зазначив про намір стягнення заборгованості в судовому порядку (а.с. 103, 104). Проте, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання за кредитним договором № 266797509 від 06.10.2021 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач посилається на договори факторингу, які було укладено у 2018 та 2020 році, тоді як кредитний договір був укладений 06.10.2021 році, тобто після відступлення прав вимоги, що вказує на безпідставність доводів позивача.
Суд першої інстанції вважав, що продовження сторонами строку дії договорів від 28.11.2018 року та 05.08.2020 року внаслідок укладення додаткових угод та укладення у подальшому реєстрів прав вимоги до конкретного боржника не свідчить про набуття позивачем права вимоги до ОСОБА_1 , оскільки станом на 2018 рік ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та станом на 2020 рік у ТОВ «Таліон Плюс» не існувало право вимоги до відповідача, оскільки кредитний договір було укладено лише 06.11.2021 року.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами для підтвердження обставин, на які він посилається, а саме, не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором, а також не обґрунтовано належним чином розмір наявної заборгованості. Тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 628, 629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (частина 1 статті 638 ЦК України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року № 127/33824/19.
Згідно з статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно з статтею 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями статті 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові від 16.12.2020 року у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Таким чином, укладаючи кредитний договір у такий спосіб, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо форми його укладення, що передбачено викладеними вище апеляційним судом нормами законодавства.
Однак, в порушення зазначених вище норм закону та умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, чим допустив заборгованість, що послугувало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення заборгованості.
Отже, суд першої інстанції не перевірив доводів та наданих позивачем доказів та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення заборгованості.
Також суд апеляційної інстанції вважає, що надані копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору, договір факторингу був чинним. Право вимоги по кредитному договору від 06.10.2021 року були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі реєстру, який оформлений належним чином та є додатком до договору кредиту.
Умови договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов'язки.
Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, а умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри прав вимоги у межах зазначеної справи були підписані під час строку дії договорів факторингу.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02.11.2021 року № 905/306/17, від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15.04.2024 року у справі №2221/2373/12).
Позивачем надано реєстри прав вимоги, оформлені та підписані відповідно до договору факторингу, а також докази щодо розміру оплати за договорами факторингу.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Водночас вимога щодо надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні відповідно до статті 517 ЦК не є тотожною до вимоги щодо надання до суду доказів відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги до боржника для здійснення заміни кредитора у справі (процесуального правонаступництва). Зазначені вимоги випливають із різних правових підстав та не є взаємозалежними.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15.04.2024 року у справі № 2221/2373/12.
Отже, для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.
Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем факту відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», і відповідно до наступних кредиторів, а доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду.
Апеляційний суд зазначає, що незалежно від того, чи було отримано позичальником повідомлення про відступлення прав вимог, боржник мав сплатити заборгованість первісному кредитору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є позивач ТОВ «Юніт Капітал», належним чином виконало свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредит в обумовленій сумі, тоді як відповідач неналежно виконував свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим у неї виникла заборгованість у сумі 25 917,20 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами.
Таким чином, ухвалене судом першої інстанції рішення, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Що стосується судових витрат на правову допомогу понесених позивачем у суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції - 5 000 грн та у суді апеляційної інстанції - 4 000 грн.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Матеріалами справи підтверджено, що представником ТОВ «Юніт Капітал» - адвокатом Тараненко А.І. надавалася професійна правнича допомога як в суді першої так і в апеляційної інстанцій.
Відповідно до частин 1-2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-4 статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесення позивачем в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подані такі докази: копію договору про надання правничої допомоги № 22/02/24-02 від 22.02.2024 року (а.с. 136-138), копію протоколу погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 22/02/24-02 від 22.02.2024 року (а.с. 139), копію додаткової угоди № 6 від 22.02.2024 року до договору про надання правничої допомоги № 22/02/24-02 від 22.02.2024 року (а.с. 144-148), копію акту прийому-передачі наданих послуг в суді першої інстанції від 06.03.2024 року на суму 5 000 грн. (а.с. 129).
Акту прийому-передачі наданих послуг на суму 4 000 грн у суді апеляційної інстанції, матеріали справи не міститься та під час апеляційного провадження стороною позивача не надано.
Згідно з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 05.02.2019 року у справі № 906/194/18 необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що наданими позивачем доказами не підтверджено витрати на правничу допомога адвоката в суді апеляційної інстанції в заявленому розмірі 4 000 грн, оскільки відсутній акт прийому-передачі наданих послуг в апеляційному суді відповідно до умов договору, а за даними протоколу погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 22/02/24-02 від 22.02.2024 року неможливо визначити наданий ТОВ «Юніт капітал» обсяг послуг.
Таким чином, позивачем надано докази понесення витрат на правничу допомогу лише в суді першої інстанцій, які підлягають відшкодуванню.
Що стосується судових витрат в частині сплаченого позивачем судового збору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
ТОВ «Юніт Капітал» у позовній заяві та апеляційній скарзі просило суд стягнути з відповідача на свою користь судовий збір.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, тому відповідно до положення статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 2 422,40 грн (а.с. 17) та за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн (а.с. 217), що разом становить 6 056 грн.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 266797509 від 06 жовтня 2021 року у розмірі 25 917 грн 20 коп..
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 2422 грн 40 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 3 633 грн 60 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, а також судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», місцезнаходження юридичної особи: 01024, місто Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс 10, ЄДРПОУ 43541163.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська