Справа № 420/7563/25
09 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каравана Р.В., розглянув в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
В провадження Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 щодо:
визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» військовослужбовцю;
зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 , видати наказ яким перерахувати та виплатити позивачу з 14.10.2024 по 21.02.2025 року додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100000 гривень пропорційною в розрахунку на місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він приймав участь у бойових діях та отримав поранення 03.09.2024, а саме: вибухову травму, цефалагічний синдром; Акубаротравма, Гострий двобічний післятравматичний кохлеарний неврит; гострий лівобічний післятравматичний середній опит; пошкодження Банкарта лівого плечового суглоба; контрактура лівого плечового суглоба; порушення шийного диска з радикулопатією, у зв'язку з чим проходив лікування з 04.09.2024 по 21.02.2025 року.
Відповідач в порушення вимог постанови від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» не включив до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень позивача, як особи, що у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини перебувала на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військоволікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
На переконання позивача, не видаючи наказ щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцю відповідач порушує його право яке гарантовано державою на період лікування по пораненню.
Відповідач з поданим позовом не погодився. У поданому до суду відзиві зазначає, що згідно наданих документів позивач отримав захворювання, пов'язане із проходженням військової служби.
Так, як вбачається з довідки від 28.10.2024 р №1585, виданої ВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь»: «Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби».
Аналогічне формулювання міститься і у довідці ВЛК від 19.02.2025 р. У довідці ВЛК від17.01.2024 р №1865/268 вказано наступне: - наслідки МВТ (05.01.2024 р); - травма легкого ступеню; - травма, ТАК, пов'язана з проходженням військової служби.
Зауважує, що у виписці з медичної карти стаціонарного хворого №472 від 17.01.2024 р у графі «Анамнез хвороби», вказано наступне: «Травму зі слів хворого отримав при бойових діях 5.01.24 коли впав знаходячись на позиції перебуваючи в лавах ЗСУ поблизу м. Лиман».
З висновку магнітно-резонансної томографії плечового суглобу від 15.09.2024 вбачається наступне: «…застарілого імпресійного перелому головки плечової кістки та комбінованого кісткового пошкодження Банкарта…».
Таким чином, травма позивачем отримана не 03.09.2024 р, а набагато раніше. Більше того, як вбачається з наданих позивачем доказів, інші захворювання існували до призову позивача на військову службу, але загострились під час проходження військової служби, внаслідок фізичних навантажень.
В той же час, постановою КМУ № 168 не передбачено підстави для виплати військовослужбовцю додаткової винагороди за час перебування на лікуванні у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням військової служби, натомість тільки у зв'язку із лікуванням поранення (контузії, травми, каліцтва) пов'язаним із захистом Батьківщини, передбачено виплата додаткової винагороди з розрахунку 100 000 грн.
Вважає, що позивач перебував на лікуванні у зв'язку з захворюванням, пов'язаним із проходженням військової служби. Зазначене свідчить про те, що за цей період відповідач не повинен нараховувати позивачу додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн., оскільки були відсутні умови, визначені у абз. 3 пункту 1-2 Постанови № 168 (перебування на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я у зв'язку із травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини). Тому слід дійти висновку, що відповідач правомірно не здійснив виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. за спірні періоди.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою суду від 19.03.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, залишено без руху, оскільки позивачем пропущений передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду для правовідносин, які виникли після 19.07.2022. Надано позивачу 10-ти денний строк для усунення недоліків шляхом надання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
21.03.2024 року представником позивача з метою усунення недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі суду від 19.03.2025, надано до суду заяву про поновлення процесуальних строків звернення до суду. В обґрунтування поважності звернення до суду позивачем вказано про те, що позивач з початку військової агресії і по теперішній час перебуває на військовій службі і виконує бойові завдання по захисту нашої Батьківщини, до представника за правничим захистом він звернувся перший раз цього питання лише 01.01.2025 року і від цієї дати я почав представляти його інтереси і збирати відповідними адвокатськими запитами докази. Також в заяві вказано, що протягом усього періоду воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалою суду від 24.03.2025 заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду від 21.03.2025 в частині вимог, які стосуються періоду з 04.09.2024 по 13.10.2024 залишено без задоволення та позовну заяву в цій частині повернуто позивачеві.
Судом встановлено, що адміністративний позов в іншій частині, а саме:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» військовослужбовцю;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , видати наказ яким перерахувати та виплатити позивачу з 14.10.2024 по 21.02.2025 року додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100000 гривень пропорційною в розрахунку на місяць подано з дотриманням вимог статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 КАС України.
25.03.2025 через систему «Електронний суд» до Одеського окружного адміністративного суду від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву разом із клопотанням про залишення позову без розгляду (зареєстровано канцелярією суду 26.03.2025), яке обґрунтоване тим, що позивачем пропущено процесуальний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки відповідно до ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Окремо, звертаємо увагу суду на твердження представника позивача - адвоката Урсаленка Б.О., які на думку відповідача суперечать принципам адвокатської етики та свідчать про недобросовісність вказаного адвоката: «… за правничим захистом він звернувся перший раз цього питання лише 01.01.2025 року і від цієї дати я почав представляти його інтереси і збирати відповідними адвокатськими запитами докази». Всупереч наведеному, до позовної заяви представником позивача - адвокатом Урсаленком Б.О. долучено копію відповіді військової частини НОМЕР_1 від 08.10.2024 р №14843 на адвокатський запит адвоката Урсаленка Б.О. в інтересах ОСОБА_1 . Тобто, про ймовірне «порушення» прав, позивач в особі свого представника, дізнався, принаймі 08.10.2024 р.
01.04.2025 через систему «Електронний суд» до Одеського окружного адміністративного суду від представника Військової частини НОМЕР_1 клопотанням про залишення позову без розгляду (зареєстровано канцелярією суду 03.04.2025), з аналогічним обґрунтуванням клопотання про залишення позову без розгляду поданим разом із відзивом на позовну заяву.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі № 420/7563/25 від 26.03.2025 (вх. № ЕС/27554/25) та заяву про залишення позову без розгляду від 03.04.2025 (вх. ЕС/31159/25) - повернуто без розгляду.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд, дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі
Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 17 вересня 2024 року № 1754/68 сержант ОСОБА_2 03 вересня 2024 року одержав: Вибухову травму, цефалгічний синдром. За обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях внаслідок бойового ураження та дій противника та пов'язано з захистом ним Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 в районі АДРЕСА_1 (Кореневського району Курської області російської федерації). Не під впливом наркотичного та алкогольного сп'яніння та був в засобах індивідуального захисту (бронежилет, шолом кулезахисний). Отримання поранення не є наслідком кримінального чи адміністративного правопорушення, а також спричинення собі тілесного ушкодження.
Згідно виписка із медичної карти стаціонарного хворого 10874 КП "Лікарня №1 ЖМР ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 04.09.2024 по 17.09.2024 у зв'язку з основним діагнозом: інші уточнені ураження вуха при хворобах, класифікованих в інших рубриках ВТ (02.09.24р.) Акубаротравма. Гострий двобічний післятравматичний кохлеарний неврит.
Інші діагнози: гострий лівобічний післятравматичний середній отит. Пошкодження Банкарта лівого плечового суглоба. Контрактура лівого плечового суглоба.
Згідно направлення військової частини НОМЕР_1 № 3891 від 16.09.2024 головний сержант за призовом в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_1 , 1977 р.н. направляється на консультацію у ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» з діагнозом: пошкодження Банкарта Контрактура лівого плечового суглоба.
Як свідчать матеріали справи представник позивача адвокат Урсаленко Богдан Олександрович звертався до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом про виплату додаткової винагороди на період проходження стаціонарного лікування після отриманого поранення сержантом ОСОБА_1 .
Військова частина НОМЕР_1 листом від 08.10.2024 № 14843 повідомила, що дійсно, сержант ОСОБА_1 отримав бойову травму та перебував на стаціонарному лікуванні, втім підтверджуючих документів не надав та у зв'язку з цим не був включений до загального наказу на виплату додаткової винагороди. Також проінформовано, що командиру підрозділу повідомлено про суть адвокатського запиту, який повідомив, що подасть рапорт встановленим порядком з метою донарахування не виплачених коштів сержанту ОСОБА_1 .
Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №18869 Комунального некомерційного підприємства "Київська міська клінічна лікарня №4" ОСОБА_1 перебував у стаціонарі з 31.12.2024 по 03.01.2024 у зв'язку з шийною радикулопатія як наслідок латеральної грижі диска С5 - C6 другого ступеня, хронічний рецидивний перебіг, стадія загострення з важким больовим синдромом і вираженим обмеженням рухливості хребта. Екструзії C4-С5, CS-C6,C6-С7 мх дисків. Протрузії C2-СЗ, С3-С4 м х дисків. Вторинний стеноз хребтового каналу на рівні С6-С7. (МРТ від 02.01.2025р.) Післятравматичний артроз лівого плечового суглобу із вираженим больовим синдромом.
Згідно короткого анамнезу зі слів пацієнта 30.12.24 близько 22 години під час поїздки в потягу раптово відмітив появу вираженого болю в ділянці шиї зліва з іррадіацією в ліве плече, ліву лопатку, грудну клітину зліва. 31.12.24 по прибутті в Київ, звернувся в медичний пункт, викликана бригада КШД, за телефоном лікар швидкої дзвонив у військовий шпиталь, госпіталізації відмовлено. Доставлений в приймальне відділення КМКЛ №4. 10 днів тому на фоні переохолодження відмічав подібний больовий синдром.
Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1591 Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» ОСОБА_1 перебував у стаціонарі з 30.01.2025 по 21.02.2025 у зв'язку з порушенням шийного диска з радикулопатією. Опис діагнозу: Екструзія С5-С6, С6-С7 міжхребцевих дисків. Стан після кейджування на двох шийних рівнях С5-C6, C6-C7 (10.02.2025).
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає та враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з абзацами першим, другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України від 28 лютого 2022 року було прийнято Постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Пунктом 1 Постанови № 168 чинній на момент виникнення спірних правовідносин установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до приписів п. 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які зокрема у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Положеннями розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260) визначено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини (п. 12).
Відповідно до п. 13 розділу XXXIV Порядку № 260 військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров'я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров'я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.
Виходячи з системного аналізу вказаних положень діючого законодавства вбачається, що виплата додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень здійснюється у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини особам, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
У даному разі, позивачем до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів того, що отримане ним 04 вересня 2024 року поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії віднесено до категорії тяжких.
Наявні в матеріалах справи медичні та інші документи свідчать лише про факт отримання відповідного поранення та факт тривалого перебування позивача на стаціонарному лікуванні у відповідних медичних закладах, що само по собі не може свідчити про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень.
Згідно постанови Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 160/7153/20 перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2021 року у справі № 820/5570/16 від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18 про те, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби виходить за межі судового розгляду суду касаційної інстанції.
Суд вважає за можливе застосувати вказані правові висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, оскільки визначення тяжкості відповідного поранення відноситься до компетенції військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, а тому суд без відповідного висновку (постанови) вказаних органів позбавлений можливості самостійно визначити ступінь тяжкості отриманого позивачем поранення.
Окрім того, з наданих до суду медичних документів не можливо визначити, чи пов'язані періоди перебування позивача на стаціонарному лікуванні в період з 31.12.2024 по 03.01.2024 та з 30.01.2025 по 21.02.2025 з отриманим ним 04 вересня 2024 року пораненням.
За таких умов, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в період з 04.10.2024 по 21.02.2025.
Ухвалюючи рішення у цій справі, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що всі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, що є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду цієї справи, суд розглянув та надав їм оцінку в повній мірі.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на всі встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідно розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) НОМЕР_3 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Суддя Роман КАРАВАН
.