Справа № 420/17574/25
09 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 03.06.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 24.03.2022 по 31.12.2022, за виключенням вже виплаченої частини індексації;
2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 24.03.2022 по 31.12.2022 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - жовтень 2020 р. з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину;
3. Визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період з 24.03.2022 по 19.05.2023 (включно) та грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період з 24.03.2022 по 19.05.2023 (включно) та грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки в сторону збільшення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) за періоди: з 24.03.2022 по 31.12.2022 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 19.05.2023 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 24.03.2022 по 28.10.2024. 11 квітня 2025 року позивач звільнився з військової служби у Збройних Силах України, а саме з останнього місця служби у Військовій частині НОМЕР_4 , що підтверджується витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 11.04.2025 № 105. 01 травня 2025 року я в інтересах позивача звернувся до в/ч НОМЕР_2 із адвокатським запитом про надання інформації про його грошове забезпечення (копія запиту додається, оригінал у відповідача). 03 червня 2025 року я отримав рекомендований лист в/ч НОМЕР_2 за вих. № 657/5590 від 27.05.2025, яким надано відповідь на вищевказаний адвокатський запит, а також надано як додатки особисті картки про нараховане грошове забезпечення та довідку про доходи ОСОБА_1 , які фактично є письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені йому під час служби. За період військової служби позивачу була нарахована та виплачена лише частка індексації грошового забезпечення, а саме: за березень 2022 р. в сумі 173,51 грн, за квітень 2022 року в сумі 672,35 грн, за травень 2022 року в сумі 913,01 грн, за червень 2022 року в сумі 1017,21 грн, за липень 2022 року в сумі 1066,00 грн, за серпень-жовтень 2022 року в сумі 1281,80 грн/щомісячно, за листопад 2022 року в сумі 1424,80 грн та за грудень 2022 року в сумі 1470,83 грн, що підтверджується особистою карткою за 2022 рік. Позивач вважає, що у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення військовослужбовців на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, та постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038, яка набрала чинності 03 листопада 2020 року та внесла зміни до постанови № 704 і почала діяти з 01 жовтня 2020 року, індексація грошового забезпечення позивача мала проводитися із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 24.03.2022 по 31.12.2022 - жовтень 2020 року.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою судді від 09.06.2025 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
21.06.2025 від представника відповідача військової частини НОМЕР_2 (вх. №ЕС/63040/25) надійшов відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне залишити без руху позовну заяву з огляду на наступне.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 сформулював висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Тобто індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Отже, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Як свідчить зміст позовної заяви, предмет спору зводиться до вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 24.03.2022 по 31.12.2022, а також нарахування та виплати щомісячного грошового забезпечення за період з 24.03.2022 по 19.05.2023 та грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
Відтак в період з 24.03.2022 по 18.07.2022 строк звернення до суду з цим позовом не пропущений.
Щодо іншої частини вимог здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення та індексації у період після 19.07.2022, спірні відносини повністю охоплюються дією статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, суд дійшов висновку, що у цій справі до вимог про нарахування та виплату заробітної плати за період з 19.07.2022 по 31.12.2022 та по 19.05.2023 застосуванню підлягає норми частини першої статті 233 КЗпП України у редакції після 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, оскільки у цій справі вимоги позивача за вказаний період стосуються нарахування та виплати заробітної плати саме під час проходження позивачем служби.
Грошове забезпечення є періодичним щомісячним платежем та позивач мав змогу дізнатись про його розмір та складові.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №607/7919/17.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При цьому, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19), що не має місце у спірних правовідносинах з огляду на посаду, освіту та стаж роботи позивача.
Як вбачається зі змісту правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30 вересня 2021 у справі № 320/3307/21, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Також чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Згідно ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч.13 ст.171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
За таких обставин, суд доходить до висновку, що даний позов слід залишити без руху.
Виявлені недоліки позовної заяви повинні бути усунені шляхом надання до суду надання заяви/клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з заявленими вимогами та доказами, з зазначенням обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 172 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА