Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 вересня 2025 року Справа№200/4014/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Аляб'єва І.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якому просить:
визнати дії відповідача в частині відмовив нарахуванні ОСОБА_1 пільгового стажу призначенні позивачу пенсії на підставі п. б) ст. 13 Закону України «Про ппенсійне забезпечення», п.п. 2 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відмову у призначенні пенсії № 052630004974 від 30.04.2025 р. як незаконне;
зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди його роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах з моменту звернення до відповідача, тобто 23.04.2025.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Витребувано у відповідача усі матеріали за результатами розгляду заяви про призначення пенсії, розрахунок стажу, письмові пояснення стосовно того, які періоди не зараховані до пільгового та страхового стажу з зазначенням підстав не зарахування таких періодів, надати довідку форми ОК-5, РС-право.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що він звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії та надав необхідний пакет документів, проте рішенням відповідача відмовлено у призначенні пенсії з підстав не зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи на ліквідованих підприємствах.
Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що має право на призначення пенсії на пільгових умовах, досяг встановленого пенсійного віку та має необхідний пільговий стаж роботи. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.
При цьому суд також врахував, що згідно з частиною шостою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) та пунктом 10 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку.
Абзацом сьомим пункту 2 параграфу 2 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» встановлено, що окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
У газеті «Голос України» від 04.09.2021 № 168 (7668) Вищою радою правосуддя опубліковано оголошення про початок функціонування трьох підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистеми відеоконференцзв'язку.
Таким чином, вищезазначені підсистеми (модулі) почали офіційно функціонувати з 05.10.2021.
Відтак з 05.10.2021 усі державні органи та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки зобов'язані бути зареєстрованими у підсистемі (модулі) «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Аналізуючи обов'язок органів публічної влади бути зареєстрованими у вищезазначеній підсистемі (модулі), суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, зокрема, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (пункт 71 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (заява № 29979/04), пункт 74 рішення ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії» («Lelas v. Croatia») від 20.05.2010 (заява № 55555/08).
Тому суд прийшов до висновку, що внесені з 05.10.2021 в Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему судові рішення, документи у справі тощо вважаються такими, що отримані належним чином відповідними державними органами та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання державного та комунального секторів економіки не залежно від факту їх реєстрації у підсистемі (модулі) «Електронний кабінет».
Відповідно до довідки з підсистеми «Електронний Суд» відповідачем отримано копію ухвали 10.06.2025.
На виконання ухвали суду 09.06.2025 відповідачем надано документи.
З огляду на вищезазначене, керуючись частиною шостою статті 162 КАС України суд вирішив справу за наявними матеріалами.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
23.04.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2).
За принципом екстериторіальності заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від № 052630004974 від 30.04.2025 позивачу відмовлено в призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
В рішення зазначено, що вік заявника 49 років 11 місяців 7 днів. Страховий стаж особи становить 32 роки 10 місяців 10 днів, в тому числі пільговий стаж роботи складає 0 років 0 місяців 0 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу враховано всі періоди, до пільговий стаж не враховано, оскільки станом на дату звернення за призначенням пенсії підприємства ліквідовані. У випадку надання пільгових довідок архівними відділами або у випадку ліквідації підприємства, підтвердження стажу роботи, відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 № 18-1, проводиться комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.
При цьому трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 23.01.1998 містить наступні записи:
- навчання ПТУ №36 м.Дружківка з 01.09.1990 по 08.06.1993 (запис 1);
- з 14.06.1993 в ковальському цеху №5 працював на посаді електромонтер з ремонту електрообладнання 3 розряду в гарячому цеху Дружківському машинобудівному заводі (запис 2);
- 19.12.1994 переведений в цьому ж цеху на посаду слюсаря ремонтника 3 розряду на гарячій дільниці (запис 3);
- 23.01.1996 переведений в цьому ж цеху на посаду слюсаря ремонтника на гарячій дільниці 4 розряду (запис 4);
- 10.02.1997 переведений на посаду учня коваля-штампувальника(запис 6);
- з 22.05.1997 по 31.08.2003 переведений на посаду коваля-штампувальника 3 розряду (запис 7-8);
- з 01.09.2003 по 31.12.2003 прийнятий за переведенням з ТОВ «ДМЗ» до ковальського цеху №5 на посаду коваля-штампувальника 3 розряду ТОВ «Металург» (запис 9-10);
- з 01.01.2004 по 22.06.2007 прийнятий за переведенням до ковальського цеху №5 на посаду коваля-штампувальника 3 розряду ВАТ «Дружківський машинобудівний завод» (запис 11-12);
- з 13.07.2007 по 30.08.2013 прийнятий до ковальського цеху №5 на посаду коваля-штампувальника 3 розряду ВАТ «Дружківський машинобудівний завод» (запис 13-15);
- з 02.09.2013 по 18.07.2014 працював за переведенням в ковальському цеху №8 на посаді коваля-штампувальника 3 розряду ТОВ «Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод» (запис 16-17);
- з 23.07.2014 по 04.09.2017 працював на посаді слюсаря-ремонтника 4 розряду на ремонтно-механічній дільниці ПАТ «Веско» (18-20);
- з 13.11.2017 по 16.05.2018 працював на посаді фахівця (укладання, пакування) ТОВ «Нова Пошта» (запис 21-22);
- з 16.08.2018 по 05.03.2019 працював на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду Октябрського кар'єру ПрАТ «Огнеупорнеруд» (запис 23-24);
- з 06.03.2019 по 27.07.2022 працював за переведення з ПрАТ «Огнеупорнеруд» на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду ПАТ «Веско» (25-26);
- з 27.06.2024 працює на посаді мийником-прибиральником рухомого складу 3 розряду виробничої дільниці №1 цеху підготовки та відвантажування готової продукції ПАТ «Веско» (запис 27).
Відповідно до наказу ТОВ «Дружківський машинобудівний завод» від 28.05.1999 №287 на підприємстві проведено атестацію робочих місць за умовами праці.
Наказом ТОВ «Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод» від 14.05.2014 №150 затверджено висновки атестації робочих місць за умовами праці.
Здійснивши оцінку обставин справи та надавши їм юридичної кваліфікації, суд прийшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до приписів пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон 1058-IV) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі Порядок № 383), передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Комплексний аналіз норм дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 Закону № 1058-IV є перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 1, з урахуванням проведеної атестації робочих місць, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII та частини першої статті 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 10 Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (пункт 1 Порядку).
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 23.01.1998 підтверджено, що у період з 14.06.1993 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 22.06.2007, з 13.07.2007 по 30.08.2013, з 02.09.2013 по 18.07.2014, з 23.07.2014 по 04.09.2017, з 16.08.2018 по 05.03.2019, з 06.03.2019 по 27.07.2022 працював на пільгових посадах передбачених Списком №1 та Списком №2.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Отже, за змістом вказаної норми, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, лише якщо в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах.
Проте, встановлені у цій справі обставини свідчать, що спеціальний трудовий стаж позивача у спірні періоди, підтверджується записами в трудовій книжці.
Тобто Трудова книжка позивача має усі кваліфікуючи ознаки, які відносять таку роботу до пільгової.
Це означає, що уточнююча довідка підприємств за відповідні періоду стажу не є обов'язковою для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 25 вересня 2019 року № 227/516/17.
Виходячи з наведеного, періоди роботи позивача з 14.06.1993 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 22.06.2007, з 13.07.2007 по 30.08.2013, з 02.09.2013 по 18.07.2014, з 23.07.2014 по 04.09.2017, з 16.08.2018 по 05.03.2019, з 06.03.2019 по 27.07.2022 підлягають до зарахуванню до пільгового стажу позивача.
Судом встановлено, що відповідачем не зараховано до пільгового стажу роботи позивача всі записи трудової книжки, оскільки станом на дату звернення за призначенням пенсії підприємства ліквідовані.
Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України №18-1 від 10.11.2006 визначає механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника (далі - Порядок №18-1).
Дія цього Порядку поширюється на осіб, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, а також на осіб, яким призначено пенсію до набрання чинності цим Порядком (далі - робота, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років) (п. 2 Порядку № 18-1).
Відповідно до пунктів 3,4 Порядку №18-1 підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі - підтвердження стажу роботи), здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі - Комісії).
Комісії створюються при головних управліннях Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких обов'язково включаються представники органів соціального захисту населення, органів Пенсійного фонду України, Державної служби України з питань праці. До складу Комісії за згодою включаються представники членських організацій Федерації професійних спілок України та регіональних організацій роботодавців та їх об'єднань.
Згідно з пунктом 6 Порядку №18-1 основними завданнями Комісії є розгляд заяв про підтвердження стажу роботи (додаток 1) та прийняття рішень щодо підтвердження стажу роботи або про відмову в його підтвердженні в установленому порядку; участь у підготовці методичних посібників з розгляду питань про підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Для виконання покладених на Комісію завдань їй надається право: - заслуховувати на своєму засіданні особу, яка подала заяву про підтвердження стажу роботи (далі - заявник), або її законного представника, або представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально; - запрошувати на засідання як консультантів та експертів фахівців центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій; - отримувати від заінтересованих органів інформацію, необхідну для підтвердження стажу роботи, у встановленому порядку; - інформувати органи Пенсійного фонду України з питань, що входять до компетенції Комісії (пункт 7 Порядку №18-1).
Пунктом 8 Порядку №18-1 визначено, що засідання Комісії проводиться в міру потреби, але не рідше двох разів на місяць. Комісія правомочна приймати рішення за участю у засіданні не менше як 2/3 її членів.
Комісії повідомляють заявника про час, дату та місце розгляду заяви про підтвердження стажу роботи та розглядають її не пізніше двох місяців з дня звернення за підтвердженням стажу роботи. Рішення про результати розгляду заяви (додаток 2) приймається більшістю голосів членів Комісії, присутніх на засіданні, підписується головою або його заступником. Рішення про результати розгляду заяви набуває чинності з моменту прийняття рішення (пункти 9,10 Порядку №18-1).
Управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті, об'єднані управління та головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі надають заявникам допомогу у зборі необхідних документів та в отриманні через портал електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи витягу з Єдиного державного реєстру в електронній формі для підтвердження стажу роботи (пункт 12 Порядку №18-1).
Комісії розглядають заяви про підтвердження стажу роботи, на бажання заявника, у його присутності або в присутності його законного представника, або представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Комісії приймають рішення щодо підтвердження стажу роботи або про відмову в його підтвердженні та не пізніше п'яти робочих днів з дня його прийняття направляють до управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті, об'єднаних управлінь, а також повідомляють заявника про прийняте рішення (пункт 15 Порядку №18-1).
Отже у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника, вирішення питання про зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників, віднесено до виключної компетенції Комісій при Головних управліннях Пенсійного фонду в областях.
Рішення комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, є обов'язковими для органів пенсійного фонду України при виконанні покладених на них функцій.
Крім того суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 21.02.2018 по справі №687/975/17, де зроблений висновок, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.
Також Верховний суд України у постанові по справі № 754/14898/15-а стосовно аналогічних правовідносин зазначив, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний підтверджений стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів (довідок, наказів), оскільки визначальним є саме підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах. Враховуючи це, на час звернення із заявою до відповідача пільговий стаж для призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, який відповідач відмовився врахувати, був підтверджений записами трудової книжки позивача, а також іншими доказами.
При цьому посилання пенсійного органу про неможливість зарахувати у пільговий стаж позивачу виконання ним відповідної роботи із мотивів відсутності відомостей про ліквідацію підприємства без правонаступництва є безпідставними. Наявність вказаних обставин виникла не з вини позивача, а отже не може слугувати підставою для позбавлення його права на отримання пенсії.
Оскільки відповідачі не надали будь-яких доказів того, що позивач не був зайнятий на відповідних роботах протягом повного робочого дня, не проходив атестацію робочих місць під час роботи або за наслідками атестації його право не підтвердилось, а з документів справи до таких висновків прийти також неможливо, стаж роботи позивача, який не був врахований відповідачами при вирішенні питання призначення пенсії, підлягає зарахуванню.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання зарахувати трудовий стаж до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991року № 1788-XII та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV.
Згідно з п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
При цьому, ст. 13 Закону № 1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону № 1788-ХІІ до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII статтю 13 Закону № 1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом «б» якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Тобто, статтею 13 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Закон України від 02.03.2015 року № 213-VIII набув чинності з 01.04.2015 року.
При цьому, з 01.01.2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі за текстом - Закон № 1058-IV), який відповідно до його Преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до абз. 1 п. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком № 2 регламентувались п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII (до 11.10.2017 року), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з ч. 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абз. 1 п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 року № 2148-VIII наведені вище норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.
Відтак, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт б статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом б статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, у редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.
Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010 року) та «Серков проти України» (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011 року) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 року у справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Отже, право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачу, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього).
Поряд з цим, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.
Суд зауважує, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов'язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже, невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
Поряд з цим, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права позивача має відповідати завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом:
Визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 052630004974 від 30.04.2025 про відмову в призначення пенсії ОСОБА_1 ;
Зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.04.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з зарахування до пільгового стажу роботи періоди роботи з 14.06.1993 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 22.06.2007, з 13.07.2007 по 30.08.2013, з 02.09.2013 по 18.07.2014, з 23.07.2014 по 04.09.2017, з 16.08.2018 по 05.03.2019, з 06.03.2019.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку з задоволенням позову у повному обсязі судовий збір у розмірі 968,96 грн. має бути стягнутий за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Частково задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 052630004974 від 30.04.2025 про відмову в призначення пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, будинок 26 ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 ) від 23.04.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з зарахування до пільгового стажу роботи періоди роботи з 14.06.1993 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 22.06.2007, з 13.07.2007 по 30.08.2013, з 02.09.2013 по 18.07.2014, з 23.07.2014 по 04.09.2017, з 16.08.2018 по 05.03.2019, з 06.03.2019.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, будинок 26 ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення судом складено і підписано 09.09.2025 року.
Суддя І.Г. Аляб'єв