Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 вересня 2025 року Справа№200/3555/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Аляб'єва І.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.05.2025 року № 050130002354 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити з 25.02.2022 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, зарахувавши до пільгового стажу за списком №2 весь період роботи з 05.08.2004 по 01.11.2014, та зарахував до загального трудового стажу період з 02.11.2000 року по 29.07.2001 року.
Ухвалою суду від 21.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору - задоволено. Відстрочено позивачу сплату судових витрат до ухвалення судового рішення у справі. Зобов'язано ОСОБА_1 надати довідку форми ОК-5, ОК-7, надати докази того, що позивачка працювала у період з 01.04.2014 по 01.11.2024, оскільки останній запис в трудовій книжці серії НОМЕР_1 датований 30.01.2006 (відмітка про атестацію робочих місць по умовам праці датована 01.04.2014). Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області усі матеріали за результатами розгляду заяви про призначення пенсії, розрахунок стажу, письмові пояснення стосовно того, які періоди не зараховані до пільгового та страхового стажу з зазначенням підстав не зарахування таких періодів, надати довідку форми ОК-5, РС-право.
Ухвалою суду від 27.06.2025 повторно витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області усі матеріали за результатами розгляду заяви про призначення пенсії, розрахунок стажу, письмові пояснення стосовно того, які періоди не зараховані до пільгового та страхового стажу з зазначенням підстав не зарахування таких періодів, надати довідку форми ОК-5, РС-право.
В обґрунтування позову зазначила, що звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.05.2025 року № 050130002354 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу.
Посилається на рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 позивачка зазначає про колізію між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» (ст. 13 п. б) та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(п.2 ч.2 ст. 114), яка має бути вирішена на користь позивачки. Наведене стало підставою її звернення до суду з даним позовом.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначає, що Позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), звернувся 06.05.2025 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (на дату звернення позивачу виповнилось 58 років 02 міс.). За наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та доданих нею документів, обчислено його страховий стаж, який на дату звернення становить - 29 років 01 міс. 02 дні. Пільговий стаж позивача за Списком №2 обчислений органами Пенсійного фонду за наявними даними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, який становить -09 років 02 місяці 14 днів. При цьому, до пільгового та страхового стажу позивача органами Пенсійного фонду не враховано період роботи з 01.07.2014 по 31.10.2014, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків. Також, за доданими позивачем до заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах до страхового стажу не зараховані період отримання допомоги по безробіттю з 02.11.2000 по 29.07.2001, оскільки містяться неточності щодо дати початку виплати цієї допомоги. Так, початок виплати допомоги по безробіттю значиться - “02.11.2000», а дата наказу про виплату - “15.08.2000». Враховуючи, що за результатами розгляду його заяви та долучених до неї документів, спеціальний стаж, що дає право на пенсію на пільгових умова йому не підтверджено, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.05.є2025 №050130002354 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу. Таким чином, будь-яких порушень прав позивача на пенсійне забезпечення, зокрема щодо порядку виплати пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у своїх діях не вбачає.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив наступне.
06.05.2025 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Заява Позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області за принципом екстериторіальності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.05.2025 року № 050130002354 Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу та недосягненням пенсійного віку.
Вік заявника 58 років 02 місяці.
Загальний стаж за наданими документами складає 29 роки 1 місяць 2 днів.
Пільговий стаж - 9 років 2 місяці 14 дні.
До загального страхового стажу не враховано період отримання допомоги по безробіттю з 02.11.2000 по 29.07.2021 оскільки дата початку виплати допомоги 02.11.2000 не відповідає даті наказу 15.08.2000.
До пільгового та страхового стажу роботи не враховано період роботи з 01.07.2014 по 31.10.2014 оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно паспортних даних в заявниці місце реєстрації м. Макіївка, Донецького району Донецької області, яке окуповане 07.04.2014 російською федерацією, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309.
Заявниці необхідно надати довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, видану органами соціального захисту населення.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 :
- з 02.11.2000 по 29.07.2001 позивачка отримувала допомогу по безробіттю в Совєтському районі Макіївського міського центру зайнятості (запис 7-8);
- 13.05.2002 позивачку прийнято на посаду працівниці виробничої лазні на чал лікарняного листа ОСОБА_2 ВПР «Шахта Калинівська-Східна» ДП «Макіїввугілля» (запис 9);
- 05.08.2004 позивачку переведено на посаду учня гірничого робітника поверхні (запис 10);
- 21.08.2004 позивачку переведено на посаду гірничого робітника поверхні 2 розряду (запис 11);
- 30.01.2006 позивачка працювала на посаді машиніста підйома поверхні (запис 12).
Суд зазначає, що трудова книжка серії НОМЕР_1 не містить записів про звільнення ОСОБА_1 .
Здійснивши оцінку обставин справи та надавши їм юридичної кваліфікації, суд прийшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 1статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058- IV).
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивачки період отримання допомоги по безробіттю з 02.11.2000 по 29.07.2021, суд зазначає наступне.
Статтею 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином до 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Підпунктом "а" частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 N 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за N 1566/11846.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій передбачено, що період отримання допомоги по безробіттю підтверджується до 01 січня 2010 року на підставі записів у трудовій книжці, а починаючи з 01 січня 2010 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
З трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 у період з 02.11.2000 по 29.07.2001 ОСОБА_1 отримувала допомогу по безробіттю у Совєтському відділі Макіївського міського центра зайнятості.
В рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.05.2025 року № 050130002354, зокрема зазначено, що до загального страхового стажу не враховано період отримання допомоги по безробіттю з 02.11.2000 по 29.07.2021 оскільки дата початку виплати допомоги 02.11.2000 не відповідає даті наказу 15.08.2000.
Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Суд зазначає, що записи в трудовій книжці позивачки про її перебування на обліку в центрі зайнятості здійснювалося працівниками Совєтського відділу Макіївського міського центру зайнятості. Отже, позивач не може нести відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки.
Виходячи з наведеного, позовні вимоги в частині зарахування до страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 02.11.2000 по 29.07.2021 підлягає задоволенню, шляхом зарахування періоду з 02.11.2000 по 29.07.2021 до страхового стажу позивача.
В рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.05.2025 року № 050130002354, зокрема, зазначено, що заявниці необхідно надати довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, видану органами соціального захисту населення.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні гарантується Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до якого ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного фонду України на території України.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини.
Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Отже, не надання довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи не може бути підставою для обмеження права позивачки на призначення пенсії.
Щодо не зарахування до страхового стажу роботи позивачки періоду роботи з 05.08.2004 по 01.11.2014 суд зазначає наступне.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 позивачка з 13.05.2002 працювала на посаді працівниці виробничої лазні на чал лікарняного листа ОСОБА_2 ВПР «Шахта Калинівська-Східна» ДП «Макіїввугілля» (запис 9); з 05.08.2004 переведена на посаду учня гірничого робітника поверхні (запис 10); з 21.08.2004 переведено на посаду гірничого робітника поверхні 2 розряду (запис 11); 30.01.2006 працювала на посаді машиніста підйома поверхні (запис 12).
Суд зазначає, що трудова книжка серії НОМЕР_1 не містить записів про звільнення ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки ОК-5 з січня 2014 року по жовтень 2014 позивачка отримувала заробітну плату в ВП «Ордена трудового червоного прапора Шахтоуправління ім В.І. Леніна» ДП «Макіїввугілля» та ВП «Шахта Калінінська - Східна» ДП «Макіїввугілля». Страхові внески сплачені за квітень-червень 2014 року.
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону №1058).
За приписами ч. 6 ст. 20 Закону №1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст.20 Закону №1058).
Згідно з п.10 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року, № 2464-VI ( далі Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема ч.1 ст.4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно з ч.2. ст.25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку ( п. 171.1 ст. 171).
Згідно ч.1 ст.16 Закону №1058 застрахована особа має право, зокрема, отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі.
З аналізу наведених норм законів суд приходить до висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати конституційні, законні права позивача, зокрема, порушувати її право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати покладена на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №208/6680/16-а(2а/208/245/16).
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач має право на включення до пільгового стажу періоди роботи з 05.08.2004 по 31.10.2014.
Щодо призначення пенсії відповідно до п. «б» ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» суд зазначає наступне.
Верховною Радою України 03.10.2017 ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Натомість, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років та страховий стаж з 20 років до 25 років.
23.01.2020 Велика палата Конституційного Суду України ухвалила Рішення у справі № 1-5/2018(746/15) № 1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу ІІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років та за наявністю страхового стажу 20 років та пільгового стажу 10 років.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років, так само, як і страховий стаж визначав 20 років, тоді як другий- 25 років.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, в постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03.10.2017, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
При вирішенні даного спору судом враховані правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як було вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, до осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і, відповідно, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (тобто після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, який визначений статтею 13 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.04.2015 року), та досягли віку, визначеного цією нормою Закону, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Судом установлено, що до 01.04.2015 позивачка працювала на посадах, які віднесені у встановленому порядку до Списку № 2, що підтверджується трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_1 та розрахунком стажу (Форма РС-право), на час звернення за призначенням пенсії досягла 58 років, мала страховий стаж 29 років 01 міс. 02 дні, з них 09 років 02 місяці 14 днів стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, зайнятість у яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Згідно положень частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.05.2025 року № 050130002354 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 06.05.2025 відповідно "б" статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до пільгового стажу за списком №2 період роботи з 05.08.2004 по 31.10.2014 року та до загального страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 02.11.2000 року по 29.07.2001 року.
Виходячи з наведеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою суду від 21.05.2025 клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору - задоволено. Відстрочено позивачу сплату судових витрат до ухвалення судового рішення у справі.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Частково задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.05.2025 року № 050130002354 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, Тернопільська обл., місто Тернопіль, майдан Волі, будинок 3, код ЄДРПОУ 14035769) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії від 06.05.2025 відповідно "б" статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до пільгового стажу за списком №2 період роботи з 05.08.2004 по 31.10.2014 року та до загального страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 02.11.2000 року по 29.07.2001 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, Тернопільська обл., місто Тернопіль, майдан Волі, будинок 3, код ЄДРПОУ 14035769) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 968,96 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення судом складено і підписано 09.09.2025 року.
Суддя І.Г. Аляб'єв