м. Вінниця
08 вересня 2025 р. Справа № 120/5403/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: військової частини НОМЕР_1 про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 28.08.2024 по 27.02.2025.
Відтак, з метою стягнення з відповідача середнього заробітку за вказаний період в сумі 515 404,24 грн, позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 28.04.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою установлено строк для подання заяв по суті. Витребувано у відповідача докази.
Скориставшись своїм процесуальним правом відповідач подав відзив, у якому проти задоволення позову заперечує. По суті позову відповідач вказав, що положення КЗпП України не поширюються на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України.
Відповідач вважає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.
Також відповідач вказує, що положення статті 117 КЗпП не підлягають застосуванню в силу того, що позивач не звільнений з військової служби, а виключений зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення з 27.08.2024, у зв'язку із вибуттям до нового місця служби.
На виконання вимог ухвали від 28.04.2025 відповідач надав Довідку про доходи ОСОБА_1 за два місяці перед звільненням (а.с. 47).
Відповідач 13.05.2025 подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропущення позивачем строку на звернення до суду.
Ухвалою від 20.05.2025 суд надав позивачу строк для письмових пояснень щодо поданого відповідачем клопотання.
Ухвалою від 08.09.2025 відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову та відзиву, встановив такі обставини справи.
Позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2024 № 251 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення з 27.08.2024, у зв'язку із вибуттям до нового місця служби.
Враховуючи, що при виключенні із списків особового складу, позивач не отримав повного розрахунку, він звернувся до суду з питань виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.08.2018.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.12.2024 у справі №120/13638/24, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2025, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 невиплачені суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.08.2018 (включно) з розрахунку базового місяця - січень 2008, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання цього рішення відповідач у 21.03.2025 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 83 575,23грн.
З огляду на те, що остаточний розрахунок з позивачем проведений 21.03.2025, то останній вважає, що є правові підстави для застосування положень ст. 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Така ж правова позиція щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформована у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Отже, доводи відповідача з приводу відсутності підстав для застосування положень трудового законодавства у спірних правовідносин, суд відхиляє як такі, що є необґрунтованими, оскільки згідно із рішенням Конституційного Суду України та висновків Верховного Суду, норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню за умови неврегульованих питань спеціальним законодавством.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З приводу доводів відповідача, що позивач не був звільнений з військової служби, а був переведений до іншого місця служби, тому підстав застосовувати положення ст. 117 КЗпП немає, суд зазначає таке.
Так, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Натомість, відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2024 № 251 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення з 27.08.2024, у зв'язку із вибуттям до нового місця служби.
Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 за № 745/32197, "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.
У разі виникнення спірних питань щодо нарахування грошового забезпечення виплата здійснюється у безспірному розмірі до вирішення питань у встановленому чинним законодавством порядку (п. 7 Порядку).
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що військовослужбовцю, який виключається зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується по день виключення його із списків включно, тобто по 27.08.2024.
В разі не виплати працівникові усіх належних йому сум роботодавець або уповноважений на те орган зобов'язаний компенсувати за відповідний період працівнику майнові втрати внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, що обумовлено статтею 117 КЗпП України.
Досліджуючи питання наявності підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні, суд застосовує висновки Верховного Суду, який у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення Позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX, і підлягала застосуванню.
Відповідно до матеріалів справи, позивач виключений із списків особового складу військової частини 27.08.2024, оскаржує дії відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 28.08.2024 по 27.02.2025, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX.
Відтак, у спірний період застосовується норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, якою обумовлений максимальний період шість місяців, що становить 183 календарних дні, а не 184 як заявив позивач.
Згідно з довідкою-розрахунком відповідача середній заробіток позивача за два останніх місяці перед виключенням із списків особового складу становив 168 066,60грн. Середньоденний заробіток позивача становить 2755,19 грн. (168 066,60грн./61 кал. дні).
Відповідно суд установив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2024 по 27.02.2025, який визначається у кількості 183 днів становить 504199,77грн = (2755,19 грн. х183 (кількість днів)).
У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 у подібних правовідносинах Верховний Суд сформував висновок, що з 19 липня 2022 року спірні питання щодо стягнення середнього заробітку регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Такий же підхід виснувала Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, що розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність.
Отже, вирішуючи спір, з урахуванням заявлених вимог, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стагнення з Військової частини на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2024 по 27.02.2025 у сумі 504 199,77грн.
Такий спосіб захисту відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду, які суд застосовує в межах цієї справи, та полягає в ефективності, що в разі невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати понесені позивачем підлягають відшкодуванню в сумі 4033,59 грн тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2024 року по 27.02.2025 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2024 по 27.02.2025 у сумі 504 199,77грн. (п'ятсот чотири тисячі сто дев'яносто дев'ять гривень 77 копійок).
В іншій частині вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 4033,59 грн. (чотири тисячі тридцять три гривні 59 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Повне судове рішення складено: 09.09.2025.
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна