7 травня 2025 року
м. Київ
справа № 209/5720/23
провадження № 61-3948ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Красношлик Віктор Вікторович, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, визнання покупцем за договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, визнання житлового будинку та земельної ділянки об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділ майна,
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, визнання покупцем за договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, визнання житлового будинку та земельної ділянки об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Ухвалою від 8 січня 2025 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області позов залишив без розгляду.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.
Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 4 жовтня 2023 року.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 000 грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 8 січня 2025 року в оскаржуваних частинах та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року залишено без змін.
17 квітня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити у повному обсязі вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження додаткового рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року заявник визначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначаючи, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для справи, чим порушили норми статті 137 ЦПК України та не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, постановах Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 688/2994/22, від 3 липня 2024 року у справі № 601/889/22, від 20 листопада 2024 року у справі № 463/8232/21.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності висновків судів попередніх інстанцій.
Так, суд апеляційної інстанції встановив, що 10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 уклала з адвокатом Лавринович О. В. договір про надання правничої допомоги у справі N? 209/5720/23, згідно з умовами якого в перші чотириста календарних днів з дати відкриття провадження у справі правничі послуги надаються безкоштовно, зі спливом цього строку сторони мають право узгодити розмір правничих послуг.
23 грудня 2024 року ОСОБА_1 та адвокат Лавринович О. В. уклали додаткову угоду N? 1 до вказаного договору, відповідно до якої ОСОБА_1 зобов'язалась сплатити гонорар успіху адвокату Лавринович О. В. у розмірі 200 000 грн, які сплачуються у разі досягнення адвокатом позитивного результату у справі, а саме ухвалення судом рішення про відмову в позові (первісному позові), або постановлення судом ухвали про залишення позову (первісного позову) без розгляду, або ухвали про закриття провадження з будь-яких підстав, окрім визнання клієнтом позову (первісного позову). Оплата гонорару здійснюється протягом трьох діб з дати отримання клієнтом рішення суду, що набрало законної сили, про відмову в позові (первісному позові), або постановлення судом ухвали про залишення позову (первісного позову) без розгляду, або ухвали про закриття провадження з будь-яких підстав, окрім визнання клієнтом позову.
На підтвердження кількісних та вартісних показників наданих послуг відповідач надала акт від 9 січня 2025 року виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги від 10 жовтня 2023 року.
Відповідно до частини третьої статті 257 ЦПК України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним предмету спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони, або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Отже при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною четвертою статті 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 369/576/22 викладено правовий висновок про те, що критерії, визначені частиною четвертою статті 137 ЦПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою подальшого розподілу між сторонами за правилами частини другої статті 141 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних із розглядом справи. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, визначені статтею 141 ЦПК України.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано врахував наведений правовий висновок і, застосовуючи критерії реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, дійшов правильного висновку про зменшення розміру відшкодування витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу до 7 000 грн, оскільки такий розмір є необхідним і неминучим для останньої. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував, що розгляд справи по суті не відбувся та правильно відхилив довід ОСОБА_1 про складність справи.
Верховний Суд зауважує, що додаткове рішення суду першої інстанції щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу з власної ініціативи узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 8 червня 2021 року у справі № 550/936/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, при цьому висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
Отже, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що застосовування критеріїв, визначених статтею 141 ЦПК України, не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 р суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає
Судді С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська