16 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 209/5720/23
провадження № 61-3948ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пільх Андрій Володимирович, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 8 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Красношлик Віктор Вікторович, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, визнання покупцем за договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, визнання житлового будинку та земельної ділянки об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділ майна,
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, визнання покупцем за договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, визнання житлового будинку та земельної ділянки об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Ухвалою від 8 січня 2025 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області позов залишив без розгляду.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.
Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 4 жовтня 2023 року.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 7 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 8 січня 2025 року в оскаржуваних частинах та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року залишено без змін.
25 березня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Пільх А. В., засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 8 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 130 500 грн.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження ухвали Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 8 січня 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року заявник визначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначаючи, що суди неправомірно зменшили з власної ініціативи розмір судових витрат на правничу допомогу, внаслідок чого не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, постановах Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 688/2994/22, від 3 липня 2024 року у справі № 601/889/22, від 20 листопада 2024 року у справі № 463/8232/21.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Пільх А. В., є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності висновків судів попередніх інстанцій.
Так, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Пільх та Партнери» (далі - АО «Пільх і партнери») укладено Договір про надання правничої допомоги № 01/11/24 від 1 листопада 2024 року.
На підтвердження наданої та оплаченої правничої допомоги до суду першої інстанції надано: рахунок-фактуру № СФ-00001 від 16 грудня 2024 року; акт № 1 приймання-передачі виконаних робіт від 17 грудня 2024 року за Договором про надання правничої допомоги від 1 листопада 2024 року; квитанцію від 23 грудня 2024 року про сплату ОСОБА_1 21 250 грн за Договором про надання правничої допомоги від 1 листопада 2024 року; розрахунок наданої правничої допомоги від 30 грудня 2024 року; довідку № 08-АК від 30 грудня 2024 року про надходження коштів за Договором про надання правничої допомоги від 1 листопада 2024 року; виписку АО «Пільх та партнери» за період з 23 грудня 2024 року до 23 грудня 2024 року, що підтверджує оплату послуг в розмірі 21 250 грн за Договором про надання правничої допомоги від 1 листопада 2024 року; рахунок-фактуру № СФ-00002 від 7 січня 2025 року; акт № 2 приймання-передачі виконаних робіт від 7 січня 2025 року за Договором про надання правничої допомоги від 1 листопада 2024 року; квитанцію від 7 січня 2025 року про сплату ОСОБА_1 20 000 грн за Договором про надання правничої допомоги від 1 листопада 2024 року; квитанцію від 7 січня 2025 року про сплату Тихоновою А. В. 29 250 грн за Договором про надання правничої допомоги від 1 листопада 2024 року; розрахунок наданої правничої допомоги від 7 січня 2025 року; довідку № 09-АК від 7 січня 2025 року про находження коштів за Договором про надання правничої допомоги від 1 листопада 2024 року; виписку АО «Пільх та Партнери» за період з 7 січня 2025 року до 7 січня 2025 року, що підтверджує оплату послуг в розмірі 49 250 грн за Договором про надання правничої допомоги від 1 листопада 2024 року.
За послуги адвоката Пільха А. В. ОСОБА_1 витратила 70 500 грн.
Суд також встановив, що між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «VEKTOR ПPAVA» укладено Договір № б/н про надання правничої допомоги від 29 травня 2024 року.
На послуги адвоката Ціван Н. В. від адвокатського об'єднання «VEKTOR ПPAVA» відповідач витратила 60 000 грн.
Загальна сума, сплачена ОСОБА_1 на оплату витрат на правничу допомогу становить 130 500 грн, яку її представник просив стягнути з позивача в судовому засіданні 8 січня 2025 року.
Відповідно до частини третьої статті 257 ЦПК України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним предмету спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони, або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Отже при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною четвертою статті 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 369/576/22 викладено правовий висновок про те, що критерії, визначені частиною четвертою статті 137 ЦПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою подальшого розподілу між сторонами за правилами частини другої статті 141 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних із розглядом справи. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, визначені статтею 141 ЦПК України.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано врахував наведений правовий висновок і, застосовуючи критерії реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, дійшов правильного висновку про зменшення розміру відшкодування витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу до 12 000 грн, оскільки така сума відповідає розумності та співмірності з урахуванням обставин справи. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував, що розгляд справи по суті не відбувався та правильно відхилив довід ОСОБА_1 про складність справи.
Також рішення суду першої інстанції щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу з власної ініціативи узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 8 червня 2021 року у справі № 550/936/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Отже, доводи заявника про неможливість суду за власною ініціативою зменшувати розмір правничої допомоги є безпідставними, оскільки застосовування критеріїв, визначених статтею 141 ЦПК України, не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
Водночас висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пільх А. В., на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 8 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пільх Андрій Володимирович, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 8 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає
Судді С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська