08 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/3100/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Натури Олександри Валеріївни
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.08.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ?Юдісі Трейдінг?
до Фізичної особи-підприємця Натури Олександри Валеріївни
про стягнення 98 247,22 грн,
17.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю ?Юдісі Трейдінг? звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Натури Олександри Валеріївни (далі - ФОП Натура О. В., скаржник) про стягнення 98 247,22 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 98 175,00 грн за пелету згідно рахунку №3 від 18.04.2024, проте товар поставлено не було, внаслідок чого перераховані кошти зберігаються відповідачем безпідставно; також позивачем нараховано 3% річних у розмірі 72,42 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 визнано справу малозначною та розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.04.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.08.2025, позов задоволено; також визначено, що органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2025 у справі №914/3100/24 проводити нарахування трьох процентів річних на суму боргу у розмірі 98 175,00 грн, починаючи з 17.12.2024 до дати виконання рішення суду за формулою: С х 3 х Д : 365 : 100, де: С сума заборгованості, Д кількість днів прострочення.
Судові рішення мотивовані тим, що 18.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю ?Юдісі Трейдінг?, згідно платіжної інструкції (безготівковий переказ в національній валюті) №186 від 18.04.2024, перерахувало на рахунок ФОП Натурі О. В. 98 175,00 грн, у графі призначення платежу зазначено: ?Оплата за пелету згідно рахунку №3 від 18.04.2024 без ПДВ?, однак товар поставлено не було.
Не погоджуючись із судовими рішеннями 17.08.2025 (через систему ?Електронний суд?) ФОП Натура О. В. звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.08.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2025, в якій просить судові рішення скасувати та постановити нове рішення, яким у позові відмовити.
Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п'ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.
Так, предметом позову у даній справі є стягнення 98 247,22 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.
В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктами ?а? і "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права (статті 1212 Цивільного кодексу України), що призвело до формування неправильної неоднорідної правозастосовчої практики в подібних правовідносинах, а справа має виняткове значення для ФОП Натури О. В. (оскільки стягнення 98 175,00 грн безпідставно набутих коштів, 72,42 грн 3% річних та 2 422,40 грн судового збору ляже на відповідача додатковим фінансовим тягарем, який може призвести до неможливості подальшого здійснення підприємницької діяльності) та суспільний інтерес. Крім того, в якості обґрунтування скаржник зазначив підстави касаційного оскарження щодо неправильного застосування господарськими судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права за виключним випадком, який передбачений пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Розглянувши доводи скаржника у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.
При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками господарських судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для їх скасування.
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи ФОП Натури О. В. щодо застосування зазначених нею норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд також відхиляє аргументи заявника про те, що справа становить суспільний інтерес, оскільки наявність ?суспільного інтересу? як обставини, що може слугувати підставою для відкриття касаційного провадження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от: суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій); інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов'язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій).
Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
Колегія суддів відзначає, що незгода із судовими рішеннями попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію ?суду права?, що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є ?судом фактів?.
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною 3 статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених господарськими судами обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами ?а - г? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип ?правової визначеності? буде порушено.
Частиною 4 статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України ?Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини? визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 ?Справа ?Леваж Престасьон Сервіс проти Франції? (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, Європейський Суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі ?Азюковська проти України? (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині 1 статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем ?розумних обмежень? в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Натури О. В. на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/3100/24 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Натури Олександри Валеріївни на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.08.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Є. В. Краснов
Л. І. Рогач