вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"26" серпня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/258/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г., при секретарі судового засідання Редько К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРКАН ЮА" до відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю "СВ СВІТСЕРВІС", до відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Престиж ПЛЮС" про визнання договору недійсним
у судове засідання з'явились представники:
- від позивача: Неволін Ю.О. (в режимі ВКЗ);
- від відповідачів: не з'явились;
Суть спору.
На розгляді Господарського суду Рівненської області перебуває позов ТОВ "Паркан ЮА" до ТОВ "СВ Світсервіс", ТОВ "Гранд Престиж Плюс" про визнання недійсним Договору №ГП-301-23 від 15.06.2023, укладеного між відповідачами, з підстав його фіктивності.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позов обґрунтований тим, що відповідачі, використовуючи підроблені документи, порушують принципи чесної конкуренції, передбачені Законом України "Про публічні закупівлі та про захист економічної конкуренції", оскільки викривляють конкурентне середовище, постачають неякісні товари та завдають значної шкоди як державним інтересам, так і інтересам добросовісних учасників цього ринку.
Так, своїми діями відповідачі завдають шкоди інтересам позивача, оскільки останній працює на тому ж конкурентному ринку та пропонує аналогічні товари.
Позивач стверджує, що сторонами спірного договору не було дотримано умов його дійсності, як це передбачено ч.ч. 1-6 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання такого правочину недійсним, у т.ч. і через заперечення його дійсності іншою зацікавленою стороною (у даному випадку - позивачем).
Доводячи фіктивність Договору №ГП-301-23 від 15.06.2023, ТОВ "Паркан ЮА" посилається зокрема, на: відсутність адреси монтажу та адреси постачання, відсутність терміну виконання постачання і монтажу, відсутність штрафних санкцій, а також доводить пов'язаність між собою відповідачів.
Відповідачі не скористалися правом надання відзиву на позов, передбаченим ст. 165 ГПК України, а відтак суд на підставі ч.2 ст. 178, ч.9 ст. 165 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Процесуальні дії у справі.
26.03.2025 позовна заява ТОВ "Паркан ЮА" надійшла до Господарського суду Рівненської області. З метою доведення фіктивності оспорюваного Договору, у тексті позовної заяви позивач ставить перед судом питання щодо витребування: - у ГУ ДПС у м.Києві відомості, чи реєструвало (чи корегувало) ТОВ "СВ Світсервіс" податкові накладні на загальну суму 144 100,00 грн ПДВ за Договором №ГП-301-23 від 15.06.2023; - у ТОВ "СВ Світсервіс", ТОВ "Гранд Престиж Плюс" докази оплат, засвідчені банками, всіх розрахунків по Договору №ГП-301-23 від 15.06.2023.
Ухвалою від 14.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.05.2025. Також, ухвалою було розглянуто клопотання про витребування доказів, у задоволенні якого - відмовлено з підстав відсутності доказів самостійного звернення заявником з метою їх отримання.
Також, відмовлено ТОВ "ПАРКАН ЮА" у задоволенні клопотання про залучення Антимонопольного комітету України, ГУ ДПС у м.Києві, ГУНП у м. Києві, ГУ ДПС у Рівненській області, ГУНП у Рівненській області до участі у справі у якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача.
06.05.2025 від позивача надійшло повторне клопотання про витребування доказів аналогічного змісту, до якого долучено адвокатський запит №20240604-7-ПЗ до ГУ ДПС у м. Києві щодо надання податкової інформації по спірному договору і відповідь податкового органу про відмову - через конфіденційність податкової інформації.
Ухвалою від 06.05.2025 підготовче засідання відкладено на 27.05.2025 та задоволено клопотання ТОВ "Паркан ЮА" про витребування доказів і витребувано: - у відповідачів докази оплат, усіх, без виключення, розрахунків по Договору №ГП-301-23 від 15.06.2023; - у ГУ ДПС у м. Києві відомості про те, чи реєструвало/корегувало ТОВ "СВ Світсервіс" податкові накладні на загальну суму 144 100,00 грн ПДВ за Договором №ГП-301-23 від 15.06.2023.
Ухвалою від 27.05.2025 строк підготовчого провадження у справі продовжено на 30 днів - до 13.07.2025 включно, відкладено підготовче засідання на 17.06.2025.
17.06.2025 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку із зайнятістю представника.
В ході розгляду справи, ухвалою від 17.06.2025 підготовче провадження закрито і призначено справу до розгляду по суті на 29.07.2025.
Ухвалою від 29.07.2025 задоволено клопотання позивача і відкладено розгляд справи на 19.08.2025.
У зв'язку з відсутністю доказів виконання відповідачами і ГУ ДПС у м. Києві суд повідомляв останніх про необхідність виконання вимоги п.3 резолютивної частини ухвали від 06.05.2025.
Ухвалою від 19.08.2025 задоволено клопотання позивача і відкладено розгляд справи на 26.08.2025.
Позивач і ТОВ "СВ Світсервіс" повідомлялися про хід розгляду справи через електронний кабінет, зареєстрований у системі "Електронний суд", що за умовами ч.11 ст. 242 ГПК України, вважається належним повідомленням сторони про час і дату судового засідання.
При цьому, усі процесуальні документи направлялася ТОВ "Гранд Престиж Плюс" на адресу: вул. Данила Галицького, 19, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33019, яка зазначена як в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно повернутих суду повідомлень ПАТ "Укрпошта", ухвали не були вручені працівниками пошти у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17).
Згідно з п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою: місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи за його участю, а відповідача - таким, що належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").
Оскільки явка учасників справи не визнавалася обов'язковою, враховуючи положення ч.1 ст. 202 ГПК України, господарський суд дійшов висновку, що дана справа може бути розглянута без участі представників відповідачів, за наявними у ній матеріалами та містить достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Представник позивача підтримав доводи і вимоги, викладені у позовній заяві.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
ТОВ "СВ Світсервіс" та ТОВ "Гранд Престиж Плюс" підписано договір №ГП-301-23 від 15.06.2023. (далі Договір).
В порядку та на умовах Договору Виконавець зобов'язується поставити Товар: Ворота промислові секційні, а Замовник зобов'язується прийняти Товар і оплатити, згідно з ДК 021:2015-44220000-8 - Столярні вироби. (п.1.1 Договору).
Ціна Товару зазначається у Додатку до Договору (Специфікації/Замовленні) (п.3.1 Договору).
Замовник сплачує Виконавцю передплату у розмірі та на умовах згідно додатків до Договору, протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку (п.3.4 Договору).
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12. 2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов'язань Сторонами згідно з цим Договором (п.6.1 Договору).
Додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі і підписані уповноваженими на те представниками Сторін (п.6.5 Договору).
ТОВ "СВ Світсервіс" та ТОВ "Гранд Престиж Плюс" підписано специфікацію, що є Додатком 1 до договору №ГП-301-23 від 15.06.2023. Специфікацією визначено вид товару (ворота промислові), кількість, вартість - 515 976 грн.
ТОВ "СВ Світсервіс" та ТОВ "Гранд Престиж Плюс" підписано акт передачі товару (ворота промислові секційні і гаражні) до договору №ГП-301-23 від 15.06.2023.
До матеріалів справи долучено видаткову накладну №305 від 25.07.2023 на загальну суму 864 600,00 грн. За накладною передано товар - ворота промислові секційні і гаражні.
В обґрунтування позовних вимог позивачем долучено до матеріалів справи лист-відгук №45 від 15.08.2024. За текстом листа ТОВ "СВ СВІТСЕРВІС" в 2024 співпрацювало з ТОВ "ГРАНД ПРЕСТИЖ ПЛЮС" по договору №ГП-301-23 від 15.06.2023 з поставки воріт промислових секційних (ДК 021:2015-44220000-8 - Столярні вироби). Умови договору виконано в повному обсязі, належної якості, в встановлений термін, дефекти та пошкодження відсутні.
Обґрунтовуючи пред'явлені у даній справі вимоги, позивач посилається на фіктивність вказаних договорів, оскільки вони є ідентичними, відповідачі є пов'язаними особами та використовують фіктивні або підроблені документи в процедурах державних закупівель. Відтак, позивач вважає, що дії відповідачів призводять до викривлення умов чесної конкуренції, що безпосередньо впливає на можливості позивача брати участь у тендерах на рівних умовах та отримувати справедливі та законні комерційні вигоди.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; оцінка аргументів сторін.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Підстави недійсності правочинів визначаються положенням ст. 215 ЦК України.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.1-5 ст. 203 ЦК України).
Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.
При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч.1 ст. 2 ГПК України).
Згідно з ч.1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21).
У справі, що слухається ТОВ "ПАРКАН ЮА" звернулося до суду з позовом до ТОВ "СВ СВІТСЕРВІС" та до ТОВ "ГРАНД ПРЕСТИЖ ПЛЮС" про визнання недійсним договору на підставі ст. 234 ЦК України. При цьому, ТОВ "ПАРКАН ЮА" не є стороною зазначених договорів.
Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Згідно з п. 2 ч.2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване Конституцією України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду.
Для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.
Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльності, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у ст. 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 ГК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20.
Крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя ст. 215 ЦК України).
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №387/515/18.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).
Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Господарський суд вважає, що як порушення розуміється такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Умови спірного Договору не свідчать про порушення майнових прав позивача. Заявлені у справі вимоги не спрямовані безпосередньо на відновлення прав позивача та стосуються зобов'язань, стороною яких це товариство не є.
Оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що вчинення оспорюваного Договору не порушує прав позивача - відсутність порушення прав і законних інтересів позивача спірним договором є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Що ж до посилань заявника про порушення його прав, як учасника у процедурі державних закупівель (де відповідачі використали оскаржуваний правочин), то суд звертає увагу на те, що згідно ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.
Згідно ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, уповноважених з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів, що позивач, з метою перевірки/підтвердження своїх припущень щодо недоліків спірного договору в розрізі порушень процедури участі у державних закупівлях, звертався до Антимонопольного комітету України з відповідними заявами та/чи вимогою здійснити перевірку діяльності відповідачів у зв'язку з ймовірністю наявністю в їхніх діях складу правопорушення антимонопольного законодавства.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. (ч.1 та 4 ст. 11 ГПК України).
Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. (ч.4 ст. 236 ГПК України).
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, оскільки під час розгляду справи про визнання угоди недійною судом не встановлено порушення прав і законних інтересів позивача - це є підставою для відмови в позові та виключає як необхідність надавати оцінку іншим аргументам позивача.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено сплату судового збору у розмірі 7 267,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №496 від 25.03.2025, який залишається за органом прокуратури.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 124, 126, 129, 222, 236-241 ГПК України, суд
У задоволенні позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 ГПК України.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 05 вересня 2025 року.
Суддя Ю.Г. РОМАНЮК