ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.09.2025Справа № 910/9988/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі",
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтафінанс"
про визнання договору недійсним
Представники:
від позивача: Норець В.М.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Ковальов В.М., Самойленко А.В.
Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтафінанс" (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору № 11-12/20-Ф надання послуги з факторингу від 11.12.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтафінанс".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір № 11-12/20-Ф надання послуги з факторингу від 11.12.2020 суперечить приписам ст. 1077 Цивільного кодексу України та ст. 350 Господарського кодексу України в частині суб'єктного складу сторін такого договору факторингу, а саме відсутність в договорі третьої сторони - боржника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 позовну заяву Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
02.09.2024 до суду надійшло клопотання Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.10.2024.
11.09.2024 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі" на позовну заяву, в якому відповідач-1 зокрема зазначає, що згідно норм ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є клієнт та фактор, а також вказано про необхідність визначення у договорі третьої особи - боржника, тобто боржник не є обов'язковою стороною договору факторингу. Тож, як зазначає відповідач-1, при укладенні договору факторингу його сторонами було дотримано передбачені чинним законодавством вимоги до таких договорів, а тому відсутні ознаки порушення ст. 203 ЦК України.
18.09.2024 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтафінанс" на позовну заяву, в якому відповідач-2, зокрема зазначає, що з норми чинного законодавства, яка визначає поняття договору факторингу чітко вбачається, що сторонами договору факторингу є одна сторона - фактор та друга сторона - клієнт. Водночас, вказаною нормою боржника визначено як третю особу, проте не як третю сторону. Також, відповідач-2 вказує, що ТОВ «Альтафінанс» є належним чином зареєстрованою фінансовою установою, на підтвердження чого надає розпорядження про внесення ТОВ «Альтафінанс» до Держреєстру фінансових установ від 19.11.2019 та свідоцтво Національного банку України про реєстрацію фінансової установи від 22.09.2020. Тож, відповідач-2 вказує, що ТОВ «Альтафінанс» мало право укладати договір № 11-12/20-Ф, як фактор та вимоги ст. 350 Господарського кодексу України при укладенні зазначеного договору сторонами дотримано.
24.09.2024 до суду надійшла відповідь позивача на відзиви, в якій позивач, зокрема зазначає, що плановою виїзною перевіркою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі" встановлено порушення вимог частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України щодо суб'єктного складу договору факторингу №11-12/20-Ф від 11.12.2020 року, а саме відсутності серед суб'єктів договору третьої особи - боржника, що зумовлює недійсність цього договору.
08.10.2024 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтафінанс" про зупинення провадження у справі, в якому відповідач-2 просить суд зупинити провадження у даній справі до завершення касаційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 420/12471/22 за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРАЙС» про визнання договорів недійсними.
У судовому засіданні 10.10.2024 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 14.11.2024.
13.11.2024 до суду надійшла заява ТОВ "Юнайтед Енерджі" про розгляд справи без участі, в якій відповідач-2 просить суд провести підготовче засідання у справі №910/9988/24 без участі представника ТОВ "Юнайтед Енерджі", закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтафінанс" про зупинення провадження у справі - задоволено. Зупинено провадження у справі № 910/9988/24 за позовом Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтафінанс" про визнання договору недійсним до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 420/12471/22 та оприлюднення повного тексту судового рішення по вказаній справі. Зобов'язано представників сторін у справі повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у даній справі.
Згідно відомостей в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/, 08.05.2025 Великою Палатою Верховного Суду винесено постанову у справі № 420/12471/22, якою касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» залишено без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року у справі № 420/12471/22 залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2025 поновлено провадження у справі №910/9988/24. Підготовче засідання у справі №910/9988/24 призначено на 19.06.2025.
18.06.2025 до суду надійшло клопотання позивача, в якому у зв'язку із зайнятістю представника позивача в іншому судовому процесу, просить суд відкласти підготовче засідання на іншу дату.
У підготовчому засіданні 19.06.2025 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання позивача про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладено на 14.08.2025.
У підготовчому засіданні 14.08.2025 оголошено перерву до 04.09.2025.
02.09.2025 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі" про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому у зв'язку із зайнятістю представника відповідача-1 в іншому судовому засіданні, призначеному в Господарському суду Полтавської області просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
02.09.2025 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтафінанс" про закриття провадження у справі, в якому відповідач-2 вказує, що спір у справі № 910/9988/24 є публічно-правовим, а отже не підлягає розгляду господарським судом, у зв'язку з чим просить суд закрити провадження у даній справі.
03.09.2025 до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких він зазначає, що оскільки правовідносини щодо укладання договорів на принципах вільного волевиявлення, свободи договору та вибору контрагентів, юридичної рівності, майнової самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі статтею 20 ГПК України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб'єкти, спірні правовідносини, на думку позивача, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відносяться до юрисдикції адміністративного суду.
У цьому підготовчому засіданні, розглянувши клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи, суд відзначає наступне.
Відповідно до приписів ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Таким чином, юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, а зазначені в клопотанні обставини не є підставою для його задоволення, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи.
Також, у цьому підготовчому засіданні представники відповідача-2 підтримали подане клопотання про закриття провадження у справі.
Представник позивача заперечив проти задоволення клопотання відповідача-2.
Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтафінанс" про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Стаття 125 Конституції України визначає, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» залежно від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Стаття 1 та частина перша статті 2 ГПК України визначають юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлюють, за яким порядком здійснюється судочинство у господарських судах, а також вказують, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Справи, на які поширюється юрисдикція господарських судів, визначені статтею 20 ГПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Господарські суди розглядають також справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником (норма пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Тобто в порядку господарського судочинства розглядаються справи, позовні вимоги в яких стосуються правової оцінки договору (правочину) і які виникають із приватноправових відносин.
Спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГПК України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
На такі ознаки підвідомчості спору господарському суду Велика Палата Верховного суду вказала в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/1834/18.
Даний позов про визнання правочину недійсними подано Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України на підставі підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України та статті 228 ЦК України.
Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Отже, у податкових правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є суб'єктом владних повноважень у значенні КАС України.
Статтею 20 ПК України визначено права контролюючих органів.
Пунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Отож, заявляючи відповідний позов, контролюючий орган діє як суб'єкт владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення виконання конституційного обов'язку платника податків (стаття 67 Конституція України), тобто для забезпечення публічного порядку.
При цьому відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
При зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення статті 228 ЦК України, вони не є стороною оспорюваного правочину, не перебувають у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носіями власного «приватного» інтересу чи представниками приватного інтересу його сторін.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб'єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Тобто до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб'єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду або до якої з позовом звертається сам суб'єкт владних повноважень у випадках, передбачених законом. Видане [винесене, ухвалене, постановлене] суб'єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов'язків) цієї особи. Так само звернення суб'єкта владних повноважень з позовом до особи (осіб) у передбачених законом випадках здійснюється на виконання управлінських функцій і є визначеним законом способом реалізації повноважень у певних, визначених законом, правовідносинах.
У понятті «владні управлінські функції» ознака «владні» полягає в наявності в суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Із цього короткого викладу можна підсумувати, що до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (такі самі висновки щодо предмета адміністративної судової юрисдикції сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21(пункт 28)).
Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Якщо одна сторона в межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо скарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Тобто норми КАС України регламентують порядок розгляду не просто публічно-правових спорів, а тих з них, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
Розгляд спорів у межах господарської юрисдикції за зверненням контролюючого органу з позовами про визнання недійсними правочинів та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів, проте оспорювані правочини в цьому випадку не зачіпають будь-яких прав та інтересів органів Державної податкової служби України, оскільки в цих правовідносинах такі органи реалізують виключно владні управлінські функції під час податкового контролю відповідно до ПК України.
Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 19 КАС України, пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України і статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі -КУзПБ) [яка згадує справи щодо визнання недійсними правочинів банкрута] дозволяє дійти висновку, що стаття 7 КУзПБ не скасовує дію статті 20 ГПК України, що містить пряму норму про винятки щодо спорів, пов'язаних з недійсністю правочинів, які, на думку контролюючих органів, спрямовані на приховування об'єктів оподаткування.
Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов'язково бути підкріплені нормами ПК України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов'язків між контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об'єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України - заважає правильно встановити розмір податкового обов'язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб'єкта - платника податків.
Підсумовуючи викладені вище висновки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22 зазначила, що справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такі спори пов'язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.
Отже, враховуючи наведене вище, суд зазначає, що стосовно спірних правовідносин відсутній вирок суду у кримінальній справі, яким встановлено не здійснення відповідачами господарської діяльності, відтак даний спір не відноситься до сфери публічно-правових відносин, а тому підвідомчий господарським судам України.
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Також, у цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представники відповідача-2 заперечили проти задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Враховуючи те, що судом здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що представники сторін у підготовчому засіданні повідомлені про наслідки закриття підготовчого провадження, суд вважає за можливе закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.
Керуючись статтями 12, 177, 185, 195, 196, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
2. Судове засідання у справі № 910/9988/24 призначити на 09.10.2025 о 10 год. 30 хв. Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду міста Києва за адресою: 01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В, зал № 31.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://ki.arbitr.gov.ua.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.
Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 09.09.2025.
Суддя С.О. Щербаков