ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.09.2025Справа № 910/3219/25
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранзит»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніті Консалт»
про стягнення 85768,72 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
17.03.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранзит» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніті Консалт» про стягнення 85768,72 грн, з яких 54362,00 грн основного боргу, 4861,30 грн 3% річних та 26545,42 грн інфляційних втрат (відповідно до прохальної частини позовної заяви).
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 07.02.2022 не оплатив надані позивачем послуги, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 54362,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 4861,30 грн 3% річних та 26545,42 грн інфляційних втрат (відповідно до прохальної частини позовної заяви).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранзит» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 24.03.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 відкрито провадження у справі №910/3219/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами прощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.07.2025.
У підготовчому засіданні 02.07.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 16.07.2025.
У підготовчому засіданні 16.07.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.07.2025.
У підготовчому засіданні 23.07.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.09.2025.
У судове засідання 03.09.2025 з'явився представник позивача, надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 03.09.2025 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 11-13), що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень (за ідентифікатором пошуку 0610271320631).
Водночас, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У судовому засіданні 03.09.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
07.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніті Консалт» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотранзит» (перевізник) укладено Договір №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України, який регулює відносини сторін, що виникають в процесі надання транспортно-експедиторських послуг, які полягають у плануванні, організації, здійсненні та забезпеченні перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів клієнтів експедитора автомобільним транспортом по території України, таабо на території іноземних держав. Даний договір також регулює умови та порядок розрахунків між сторонами за належно надані, відповідно до умов даного договору, послуги.
Відповідно до п. 2.5 Договору №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 07.02.2022 на кожне перевезення оформлюється транспортне замовлення (заявка), що складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою експедитора і передається перевізнику в тому числі за допомогою факсимільного зв'язку або по електронній пошті. Замовлення (заявка) є невід'ємною частиною даного Договору. Замовлення (заявки) передані по факсу чи електронній пошті мають силу оригіналу, без обов'язкового передання їх оригіналів у майбутньому.
У п. 2.8 Договору №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 07.02.2022 визначено, що товарно-транспортна накладна, подорожній лист, міжнародна товарно-транспортна накладна (далі - CMR) встановленого зразка є основним документом відповідно до якого здійснюється перевезення та за яким відбувається здача-приймання вантажу. Підтвердженням факту надання послуги є оригінал товарно-транспортної накладної встановленого зразка (CMR) з відмітками відправника вантажу, перевізника (експедитора), одержувача вантажу та митних органів. В CMR має стояти штамп (печатка) або запис, що перевізником є особа, яка є таким за даним договором, за умови, що вона не виступає як фактичний експедитор.
Якщо в CMR відсутній штамп перевізника, то він зобов'язаний в рахунку і в Акті виконаних робіт зазначати, що він надає експедиційні послуги. В іншому випадку діє презумпція, за якою вважається, що перевізник не виконав послуги за даним договором і це є підставою для пред'явлення штрафних санкцій (п. 2.9 Договору №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 07.02.2022).
Відповідно до п. 5.1 Договору №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 07.02.2022 розмір плати за перевезення визначається за згодою сторін та вказується в транспортному замовленні (заявці) і може змінюватися за взаємною письмовою згодою сторін в залежності від зміни умов перевезення вантажу.
Відповідно до п. 5.2 Договору №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 07.02.2022 розрахунки між сторонами за даним договором відбуваються в безготівковому порядку, шляхом оплати експедитором, за рахунок коштів свого клієнта, однак не залежно від їх одержання, виставлених перевізником рахунків протягом 15-ти банківських днів з моменту отримання оригіналів наступних, оформлених належним чином, документів: - рахунок за виконані послуги; - оригінал CMR з підписом і печаткою вантажоодержувача та датою розвантаження (зазначенням браку/недостачі якщо вони мали місце) та митних органів (прі міжнародних перевезеннях). - акт виконаних робіт; - податкова накладна (якщо перевізник платник ПДВ); - контрольний лист прибуття/відбуття; у випадку, якщо в CMR вантажоодержувачем зазначено про виявлення браку/недостачі і, у випадку його складання, складений акт виявлення браку/недостачі, Перевізник зобов'язаний надати даний акт експедитору. В цьому випадку, навіть за умови надання усіх необхідних для оплати документів, експедитор має право відкласти оплату до з'ясування всіх обставин, що спричинили брак/недостачу та пред'явлення претензій зацікавленими сторонами.
Згідно з п. 5.4 Договору №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 07.02.2022, якщо перевізник надає послуги відповідно до п. 2.9. договору, то він зобов'язаний в рахунку за надані послуги зазначати вартість експедиторських послуг. Для оплати таких послуг перевізник зобов'язаний надати експедитору документ, що відповідно до чинного законодавства надає перевізникові право надавати експедиційні послуги.
Відповідно до п. 5.5 Договору №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 07.02.2022 експедитор не сплачує рахунки перевізника у випадку ненадання останнім усіх документів (або надання неналежно оформлених), зазначених у п. 5.2. Договору, а також у випадку невиконання положень п. 5.4. Договору.
Даний договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2022, а у частині грошових зобов'язань - до повного виконання. Якщо за місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін не виявить письмового бажання його розірвати, то даний договір уважається продовженим ще на один календарний рік, на тих самих умовах. Кожна зі сторін може розірвати даний договір, проінформувавши в письмовій формі іншу сторону за 30 днів до фактичної дати розірвання. При цьому договір вважається розірваним після завершення всіх зобов'язань перевізника, прийнятих до повідомлення про розірвання договору, і розрахунків за здійснення перевезень (п. 8.1 Договору №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 07.02.2022).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 07.02.2022 не оплатив надані позивачем послуги, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 54362,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 4861,30 грн 3% річних та 26545,42 грн інфляційних втрат (відповідно до прохальної частини позовної заяви).
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Згідно з ч. 3 ст. 306 Господарського кодексу України перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України).
07.02.2022 сторони підписали Заявку №98398 до Договору №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 07.02.2022, в якій погодили такі умови перевезення:
1) замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніті Консалт»,
2) експедитор/перевізник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотранзит»,
3) вартість - 1700 євро по курсу НБУ на день вивантаження,
4) умови оплати - оплата за фактом вивантаження протягом 10 банківських днів з моменту отримання оригіналів (акт, рахунок, оригінал ЦМР та 2 копії ЦМР завірених печаткою перевізника).
Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 07.02.2022, за Заявкою №98398 від 07.02.2022, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) 7FB20075-2.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, відповідач повинен був оплатити позивачу вартість наданих послуг за фактом вивантаження протягом 10 банківських днів з моменту отримання оригіналів (акт, рахунок, оригінал ЦМР та 2 копії ЦМР завірених печаткою перевізника).
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не подано, обставин щодо ненадання позивачем оригіналів документів, передбачених умовами договору та заявки, суду не наведено.
Доказів сплати грошових коштів у сумі 54362,00 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніті Консалт» за Договором №ЮКВ00966 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 07.02.2022 у сумі 54362,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранзит» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніті Консалт» суми основного боргу у розмірі 54362,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивач нарахував та заявляє до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4861,30 грн та інфляційні втрати у розмірі 26545,42 грн. (відповідно до прохальної частини позовної заяви).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат (викладені позивачем у тексті позовної заяви), суд дійшов висновку в їх обгрунтованості (3% річних у сумі 4861,30 грн за період з 01.03.2022 до 21.02.2025 та інфляційні втрати у сумі 25271,29 грн за період з березня 2022 року до січня 2025 року)
Втім, зважаючи на те, що позивач у прохальній частині позовної заяви заявляє до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 26545,42 грн (не наводячи розрахунку такої суми), а не обгрунтовані 25271,29 грн, суд дійшов висновку частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранзит» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніті Консалт» інфляційних втрат - на суму 25271,29 грн.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранзит» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніті Консалт» 3% річних у сумі 4861,30 грн є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніті Консалт» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 11-13; ідентифікаційний код: 40729295) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранзит» (89936, Закарпатська обл, Мукачівський р-н, с. Кленовець, вул. Локоти, буд. 1; ідентифікаційний код: 37637435) суму основного боргу у розмірі 54362 (п'ятдесят чотири тисячі триста шістдесят дві) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 4861 (чотири тисячі вісімсот шістдесят одна) грн 30 коп., інфляційні втрати у розмірі 25271 (двадцять п'ять тисяч двісті сімдесят одна) грн 29 коп. та судовий збір у розмірі 2386 (дві тисячі триста вісімдесят шість) грн 41 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 09.09.2025.
Суддя О.М. Спичак